79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" липня 2016 р. Справа № 926/241/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів Кордюк Г.Т.
ОСОБА_1
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_1
ОСОБА_2 Кредит” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ “ОСОБА_2 кредит” ОСОБА_3 №04-11/1559 від 06.05.2016 року
на рішення господарського суду Чернівецької області від 27.04.2016 року
у справі № 926/241/16
за позовом Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_2 Кредит” в особі
Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ “ОСОБА_2 кредит” ОСОБА_3, м. Київ
до відповідача ОСОБА_4 особи-підприємця ОСОБА_5, м. Чернівці
про стягнення заборгованості в сумі 39675,65 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_6 - представник (довіреність № 20 від 13.10.2015 року)
від відповідача: не з'явився
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 27.04.2016 року у справі №926/241/16 (суддя Ковальчук Т.І.) позов задоволено частково; стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_2 Кредит” 14 529,55 грн. боргу за кредитом, 2 548,46 грн. процентів за користування кредитом, 3 091,16 грн. пені, 304,79 грн. три проценти річних, 504,47 грн. інфляційних, 728,55 грн. судового збору; у решті вимог у позові відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами існували договірні правовідносини за Договором № 05.1-251ю/2014/2-1 від 11.06.2014 року, зобов'язання по яких відповідачем виконані не у повному обсязі, у зв'язку з чим у ОСОБА_4 особи-підприємця ОСОБА_5 утворилася заборгованість у розмірі 14529,55 грн. за кредитом, 2548,46 грн. по сплаті процентів, 3091,16 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, 304,79 грн. 3% річних та 504,47 грн. інфляційних нарахувань, доказів погашення якої, станом на день розгляду спору суду не подано.
При цьому, судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафів за прострочку по кредиту та процентах, оскільки відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Публічне акціонерне товариство “ОСОБА_2 Кредит” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ “ОСОБА_2 кредит” ОСОБА_3 оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №04-11/1559 від 06.05.2016 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 27.04.2016 року у спрві № 926/241/16 в частині відмови у стягненні штрафів у сумі 17 500,00 грн.; пені у сумі 823,76 грн.; 3% річних у сумі 1,11 грн.; індексу інфляції у сумі 372,35 грн. А також, просить стягнути з ФОП ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_2 Кредит” заборгованість за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-251ю/2014/2-1 в сумі 39 675,65 грн. та стягнути з відповідача судовий збір.
Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що рішення господарського суду Чернівецької області є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального права, за неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи.
Разом з тим, скаржник покликається на умови п.п. 2.6., 3.3.5., 3.3.7., 4.2., 4.3. укладеного між сторонами Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-251ю/2014/2-1 від 11.06.2014 року та положення ч. 1 ст. 549 ЦК України, а тому вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 15 000,00 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем порядку сплати процентів.
Крім цього, апелянт зазначає, що оскільки відповідачем не дотримано порядку зменшення суми максимального ліміту заборгованості визначеного в п. 1.1. Договору та не повернуто позивачу в повному обсязі суми кредиту, а тому Банком було обґрунтовано нараховано штраф в сумі 2 500,00 грн.
Таким чином, скаржник вважає, що рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягненні штрафу підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення вимоги, оскільки відповідальність у вигляді штрафу за невиконання Позичальником своїх зобов'язань, зокрема, своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, при цьому за кожне порушення окремо, передбачена умовами п. 4.3. Договору.
Відповідач, наданим ст. 96 ГПК України правом не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 07.06.2016р. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 12.07.2016 року.
В дане судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції, прибув представник позивача, проте, відповідач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2016р.
Враховуючи ту обставину, що відповідач належним чином був повідомлений про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Чернівецької області від 27.04.2016 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_2 Кредит” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ “ОСОБА_2 кредит” ОСОБА_3 без задоволення виходячи з наступного.
Аналізом матеріалів справи встановлено, що 11 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_2 національний кредит» (ОСОБА_2 та/або Кредитор) та ОСОБА_4 особою-підприємцем ОСОБА_5 (Позичальник) укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-251ю/2014/2-1 (надалі - Договір) (а.с. 10-18), відповідно до умов якого Кредитор зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - Кредит, на умовах визначених цим Договором та Додатковими угодами (п. 1.1. Договору).
Згідно з п. 1.1.1. Договору надання Кредиту буде здійснюватися окремими частинами зі сплатою 23% процентів річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід'ємною складовою частиною цього Договору в межах максимального ліміту заборгованості до 50 000,00 грн. з наступним графіком погашення суми основної заборгованості:
1.1.1.1. щомісячно до 05 числа рівними частинами в розмірі 2 083,33 грн.
1.1.1.2. останнього місяця користування Кредитом - в розмірі 27 083,37 грн. та кінцевим терміном погашення всіх траншів Кредиту до 10 червня 2015 року включно на умовах, визначених цим Договором.
При цьому, у разі, якщо день повернення Кредиту припадає на неробочий день Кредитора, то днем повернення Кредиту вважається попередній робочий день Кредитора.
Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: придбання платіжних терміналів, поповнення обігових коштів (п. 1.2. Договору).
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що видача Траншів Кредиту на цілі, визначені п. 1.2. цього Договору проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника з позичкового рахунку № 2062.6.073109.002 в ПАТ «ОСОБА_2 національний кредит» в межах Траншів, визначених п.п. 1.1.1. цього Договору.
У відповідності до п. 2.2. Договору моментом (днем) надання Траншу Кредиту вважається день перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника з позичкового рахунку в сумі відповідного Траншу кредиту.
Згідно з п. 2.5. Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за Кредитом в повній сумі.
Відповідно до п. 2.6. Договору сплата процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісячно до 05 числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховані проценти, на рахунок № 2062.6.073109.002 в ПАТ «ОСОБА_2 національний кредит», а також в день повернення заборгованості за Кредитом в повній сумі.
У разі прострочення повернення заборгованості за Кредитом понад 90 днів, сплата процентів до моменту її повернення, починаючи з місяця, в якому прострочення перевищило 90 днів, здійснюється у валюті Кредиту щомісячно, в передостанній робочий день відповідного місяця (п. 2.8. Договору).
Згідно з п. 4.2. Договору у разі прострочення Позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених цим Договором та Додатком №1 до цього Договору, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених пп. 1.1.1., 2.4., 2.14.3., 3.2.4., 4.4. цього Договору, Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму заборгованості, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором.
У разі порушення Позичальником вимог пп. 3.3.2.-3.3.16. цього Договору, Позичальник зобов'язаний сплатити Кредитору штраф у розмірі 5% від суми максимального ліміту Кредиту, визначеного п. 1.1.1. цього Договору, за кожний випадок (п. 4.3. Договору).
У разі невиконання Позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.2.-3.3.18. цього Договору, порушення Позичальником або третьою особою, з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за Кредитом, умов договорів, визначених п. 1.3. цього Договору, протягом більше 15 днів, термін надання Кредиту вважається таким, що закінчився, та, відповідно, Позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня, погасити Кредит, сплатити проценти за фактичний час використання Кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості Позичальника за цим Договором дія Договору припиняється (п. 4.4. Договору).
Цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 7.3. Договору).
Додатком 1 до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-251ю/2014/2-1 від 11.06.2014 року визначено Тарифний план по кредитних операціях (а.с. 19).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із вимогами ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Водночас ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Таким чином, кредитні відносини виникають на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.
Господарським судом Чернівецької області встановлено та підтверджено з'ясуванням документальних доказів у справі, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Кредитним договором та надав Позичальнику кредит в розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 8932082 від 12.06.2014р. на суму 50 000,00 грн. (а.с. 20) та випискою по особистому рахунку № 2062.6.073109.002 ОСОБА_4 особи-підприємця ОСОБА_5 за період з 11.06.2014 року по 26.01.2016 року (а.с. 21-37).
Проте, Позичальник взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-251ю/2014/2-1 від 11.06.2014 року. При цьому, відповідач не повернув у встановлений строк до 10.06.2015 року, залишок коштів кредиту в розмірі 14529,55 грн. та не сплатив проценти за користування кредитом у розмірі 2548,46 грн., нараховані за період з травня 2015 року по 21 січня 2016 року (розрахунок а.с. 38-41). Доказів погашення суми боргу суду не подано.
Таким чином, з огляду на викладене та з врахуванням документальних доказів у справі, зокрема з врахуванням того, що відповідач у відзиві визначену позивачем суму заборгованості за Договором визнає, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 14 529,55 грн. за неналежне виконання укладеного між сторонами Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-251ю/2014/2-1 від 11.06.2014 року.
Як вбачається з матеріалів справи та з'ясовано в ході розгляду справи, позивач також просить стягнути з відповідача 2548,46 грн. процентів за користування кредитом, 354,23 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 3560,69 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 30,12 грн. 3% річних від простроченої суми процентів, 275,78 грн. 3% річних від простроченої суми процентів, 116,82 грн. інфляційних у звязку з простроченням сплати процентів, 760,00 грн. інфляційних у звязку з простроченням повернення кредиту, 2500 грн. штрафу за прострочку по кредиту та 15000,00 грн. штрафу за прострочку процентів.
Щодо заявленої до стягнення заборгованості за процентами за Договором № 05.1-251ю/2014/2-1 від 11.06.2014 року колегія суддів зазначає наступне.
Як вже зазначалося вище, Позичальник зобов'язаний сплачувати щомісячно до 05 числа місяця, наступного за звітним, проценти за користування Кредитом у розмірі 23% річних, які нараховуються щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення Кредиту в повній сумі.
Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, Затвердженої Постановою Правління ОСОБА_2 банку України від 17.06.2004р. №280, Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 року за № 919/9518 (надалі - Інструкція) короткострокові кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання визначаються із призначення рахунку: облік короткострокових кредитів, що надані суб'єктам господарювання на здійснення поточної діяльності, у тому числі здійснення операцій з експорту та імпорту товарів і послуг. За дебетом рахунку проводяться суми наданих кредитів. За кредитом рахунку проводяться суми погашення заборгованості; суми заборгованості, що перераховані на рахунок простроченої заборгованості.
При цьому, довгострокові кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання визначаються із призначення рахунку: облік довгострокових кредитів, що надані суб'єктам господарювання на здійснення поточної діяльності, у тому числі для здійснення операцій з експорту та імпорту товарів і послуг. За дебетом рахунку проводяться суми наданих кредитів. За кредитом рахунку проводяться суми погашення заборгованості; суми заборгованості, що перераховані на рахунок простроченої заборгованості.
Також, відповідно до положень Інструкції прострочена заборгованість за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання визначається із призначення рахунку: облік простроченої заборгованості за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання. За дебетом рахунку проводяться суми простроченої заборгованості за наданими кредитами. За кредитом рахунку проводяться суми погашення простроченої заборгованості за наданими кредитами; суми списання безнадійної заборгованості.
Разом з тим, положеннями Інструкції передбачено, що нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання визначаються із призначення рахунку: облік нарахованих доходів за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання. За дебетом рахунку проводяться суми нарахованих доходів. За кредитом рахунку проводяться суми нарахованих доходів під час їх отримання; суми, що перераховані на рахунок прострочених нарахованих доходів. Одночасно, передбачено, що прострочені нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання визначаються із призначення рахунку: облік прострочених нарахованих доходів за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання. За дебетом рахунку проводяться суми прострочених нарахованих доходів. За кредитом рахунку проводяться суми отриманих доходів.
Таким чином, враховуючи виписки по особовому рахунку ОСОБА_4 особи-підприємця ОСОБА_5, умови укладеного між сторонами Договору, а також здійснивши перерахунок нарахування позивачем відповідачу заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом за період з травня 2015 року по 26 січня 2016 року, колегія суддів зазначає, що заборгованість за процентами за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-251ю/2014/2-1 від 11.06.2014 року становить 2 548,46 грн.
Аналізом матеріалів справи встановлено, що позивач просить стягнути з відповідача 3 560,69 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по Договору.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань (ст. 625 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 220 ГК України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у звязку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобовязання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Крім цього, пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, за період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Як зазначалося вище, у разі прострочення Позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених цим Договором та Додатком №1 до цього Договору, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених пп. 1.1.1., 2.4., 2.14.3., 3.2.4., 4.4. цього Договору, Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму заборгованості, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором (п. 4.2. Договору).
Відповідно до статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки ОСОБА_2 банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”).
Таким чином, провівши перерахунок нарахування позивачем відповідачу пені, колегією суддів встановлено, що пеня підлягає нарахуванню та стягненню за прострочення погашення всіх траншів кредиту: в сумі 2756,24 грн. за період з 26.07.2015р. по 11.12.2015р. та за прострочення сплати процентів: у сумі 334,92 за період з 26.07.2015р. по 26.01.2016р., а тому складає 3 091,16 грн., як правильно визначено місцевим господарським судом.
Перевіряючи доводи позовної заяви та доводи апеляційної скарги в частині нарахування позивачем відповідачу 3% річних за несвоєчасну сплату процентів судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, провівши перерахунок нарахування позивачем відповідачу 3% річних, колегія суддів зазначає, що позивач зайво нарахував 3% річних за 10.06.2015р. (останній день погашення всіх траншів кредиту згідно з п. 1.1.1.2. Договору), а тому 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту за період з 11.06.2015р. по 26.01.2016р. складають 274,67 грн. та 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом за період з 06.07.2014р. по 26.01.2016р. складають 30,12 грн., що в сукупності складають 304,79 грн.
Разом з тим, щодо нарахування інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться “ланцюговим” методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., № 265 “Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін”).
При цьому, порядок нарахування інфляції передбачений листом Верховного суду України від 03.04.1997 року № 62-97 “Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”. Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру заборгованості, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції. Водночас, розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
Крім цього, відповідно до роз'яснень п.п. 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (з наступними змінами і доповненнями) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Також, відповідно до положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті “Урядовий кур'єр”. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України “Про інформацію” є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
З огляду на викладене та здійснивши перерахунок нарахування інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що інфляційні збитки в зв'язку з несвоєчасним погашенням відповідачем всіх траншів кредиту за період з 11.06.2015 р. по 26.01.2016р. становлять 461,99 грн., та інфляційні збитки в зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів за користування коштами кредиту за період з 06.07.2014р. по 26.01.2016р. становлять 42,48 грн., що в сукупності складають 504,47 грн.
Перевіркою доводів апеляційної скарги з'ясовано, що скаржник покликається на те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 15 000,00 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем порядку сплати процентів та штрафу в розмірі 2 500,00 грн. у зв'язку з тим, що відповідачем не дотримано порядку зменшення суми максимального ліміту заборгованості визначеного в п. 1.1. Договору та не повернуто позивачу в повному обсязі суми кредиту.
При цьому, досліджуючи та перевіряючи доводи апеляційної скарги, слід з'ясувати підстави нарахування позивачем відповідачу штрафу у розмірі 15 000,00 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем порядку сплати процентів та штрафу в розмірі 2 500,00 грн. у зв'язку з тим, що відповідачем не дотримано порядку зменшення суми максимального ліміту заборгованості визначеного в п. 1.1. Договору та не повернуто позивачу в повному обсязі суми кредиту.
Так, як вже зазначалося вище, відповідно до п. 4.3. Договору у разі порушення Позичальником вимог пунктів 3.3.2.-3.3.16. цього Договору Позичальник зобов'язаний сплатити Кредитору штраф у розмірі 5% від суми максимального ліміту кредиту, визначеного п. 1.1.1 цього Договору, за кожний випадок.
Відповідно до п. 3.3.5., п. 3.3.7. Договору Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитору проценти в розмірі, передбаченому п. 1.1.1. цього Договору, та комісії в розмірах, зазначених в Додатку № 1 до цього Договору, в порядку, визначеному п.п. 2.6, 2.8, 2.9, 2.13 цього Договору, та достроково повернути наявну заборгованість за Кредитом та сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції у випадках, визначених п.п. 2.14.3, 3.2.6, 4.4, 5.4 цього Договору.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується документальними доказами у справі, сума максимального ліміту Кредиту складає 50 000,00 грн. (меморіальний ордер № 8932082 від 12.06.2014 року, а.с. 20).
Разом з тим, як досліджено в процесі розгляду спору, відповідач до 10.06.2015 року не погасив кредит та не сплатив проценти за фактичний час використання кредиту, а тому позивачем було нараховано відповідачу штраф, який розраховується по формулі: Максимальний ліміт Кредиту Х 5 % Х кількість випадків = розмір штрафу, де “X” - математичний знак множення; “=” - математичний знак дорівнює.
Таким чином, розмір штрафу за прострочку кредиту становить 2500,00 грн. і розраховується: 50 000,00 X 5 % X 1 = 2 500,00 грн.
Згідно з п.п. 2.6., 2.8. Договору сплата процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за Кредитом в повній сумі.
При цьому, у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відтак, розмір штрафу за прострочку процентів становить 15 000,00 гривень і розраховується: 50 000,00 X 5 % X 6 =15 000,00 грн.
Враховуючи викладене, штраф у розмірі 2 500,00 грн. та 15 000,00 грн. застосовано позивачем за ті ж самі порушення, за які відповідачеві нараховано пеню згідно з пунктом 4.2. Договору, а саме за прострочення строків сплати процентів та строків повернення Кредиту.
Таким чином спростовуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що статтею 61 Конституції України закріплено основоположний принцип, відповідно до якого ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
При цьому, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу) (Постанова Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15).
У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відтак, враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Таким чином, з огляду на викладене та оцінюючи документальні докази у справі в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_4 особа-підприємець ОСОБА_5 (Позичальник) тривалий час належним чином виконував умови укладеного між сторонами Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-251ю/2014/2-1 від 11.06.2014 року, сплачував основну заборгованість та проценти за користування кредитом, що підтверджується випискою по рахунку № 26007073109001 (а.с. 98-114). При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач (Позичальник) не заперечує та визнає заборгованість по тілу кредиту у розмірі 14 529,55 грн., заборгованість за простроченими процентами у розмірі 2 548,46 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 354,23 грн. та пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 3 560,69 грн.
А тому, враховуючи належні та допустимі документальні докази у справі, а також враховуючи вищенаведені норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку застосування штрафу і пені свідчить про недотримання положень ст. 61 Конституції України, оскільки такі є одним видом цивільно-правової відповідальності, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині судова колегія вважає безпідставними.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.04.2016р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,
1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.04.2016 року у справі № 926/241/16 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_2 Кредит” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ “ОСОБА_2 кредит” ОСОБА_3 №04-11/1559 від 06.05.2016 року - без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Чернівецької області в апеляційному порядку покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Чернівецької області.
Повний текст постанови складений 13.07.2016р.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Плотніцький Б.Д.