04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" липня 2016 р. Справа№ 911/788/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Коршун Н.М.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників:
позивача: Сабадош Ю.О.;
відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМП-ОЛ"
на рішення Господарського суду Київської області
від 12.05.2016р.
у справі №911/78816 (суддя Чонгова С.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-ТРАНЗИТ
ГРУП"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМП-ОЛ"
про стягнення 211 396,60 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-ТРАНЗИТ ГРУП" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМП-ОЛ" (далі - відповідач) заборгованості за договором про організацію перевезення вантажів №10 від 23.07.2014р. у розмірі 211 369,60 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по здійсненню повної і своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг.
Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:
- надання позивачем відповідачу експедиторських послуг з організації міжнародних перевезень за спірним договором не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та транспортними заявками на перевезення вантажу в міжнародному сполученні;
- надані позивачем документи оформлені з описками (неточностями), а тому вони не можуть бути прийняті як належні докази у даній справі;
- за відсутності підтвердженого факту надання послуг з перевезення, обов'язок по сплаті цих послуг у відповідача відсутній.
Рішенням Господарського суду Київської області від 12.06.2016р. у справі №911/788/16 позовні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 211 396,60 грн. основного боргу та 3 170,95 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2016р. у справі №911/788/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводилися ним під час розгляду справи Господарським судом Київської області.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.07.2016р.
23.06.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд винести ухвалу про забезпечення позову по справі №911/788/16 шляхом накладення арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачу на суму 214 567,55 грн. Вказана заява обґрунтована тим, що відповідач жодного разу не з'являвся у судові засідання місцевого господарського суду та не подавав своєчасно витребувані судом документи. На думку позивача, відповідач своїми діями намагався затягнути розгляд даної справи для можливого розпродажу свого майна чи виведення грошових коштів з банківських рахунків, що в свою чергу зможе утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у даній справі.
В судове засідання 07.07.2016р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 14.07.2016р.
В судовому засіданні 14.07.2016р. представник позивача підтримав клопотання про забезпечення позову, подане ним 23.06.2016р. Проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник відповідача в судове засідання 14.07.2016р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на наступне.
Підстави забезпечення позову наведені в ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Перелік заходів до забезпечення позову вказаний в ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до абзацу 1 частини 1 якої позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (аналогічну правову позицію наведено в постанові пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").
Колегією суддів враховано, що господарські суди, вживаючи заходи до забезпечення позову, зобов'язані точно вказати, які саме дії забороняється вчиняти відповідачу та іншим особам. Заходами до забезпечення позову не повинна блокуватися господарська діяльність товариства, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається із заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, остання не містить жодних доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій щодо розпродажу свого майна чи виведення грошових коштів з банківських рахунків.
Фактично доводи заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову є лише припущеннями позивача, які не підтверджені належними доказами, а тому вони не можуть слугувати підставою для забезпечення позову.
В судовому засіданні 14.07.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
23.07.2014р. між відповідачем, як замовником, та позивачем, як експедитором, було укладено договір №10 на організацію перевезення вантажів (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 9-12).
За умовами Договору (п.п.1.1, 1.2) експедитор зобов'язується за рахунок та за дорученням замовника від свого імені та в інтересах останнього укладати договори з третіми особами на вантажні перевезення по Україні та за її межами. Дії, передбачені договором, виконуються експедитором за винагороду, яка обумовлюється в додатках (акті чи заявці) до договору на кожну конкретну перевозку.
Зобов'язання замовника наведені в розділі 2 Договору, згідно з п.п.2.1-2.3 якого замовник оплачує експедитору надані послуги, в тому числі комісійну винагороду експедитора (оподатковується 5% податком) та додаткові витрати відповідно до даного Договору та разової транспортної заявки, а також пов'язані з перевезенням непередбачені витрати, що виникли з вини замовника та не пов'язані з технічним станом автомобіля. Узгодження ставок та тарифів замовник узгоджує з експедитором по телефону, факсу та іншими видами зв'язку з відображенням в заявці. Для організації перевезення замовник не пізніше ніж за 48 годин до початку перевезення надає експедитору факсом, електронною поштою чи іншими видами зв'язку разову транспортну заявку, завірену підписами та печаткою замовника, яка після узгодження та підписання експедитором стає невід'ємною частиною вказаного договору. В разовій транспортній заявці замовником вказується дата завантаження, адреса завантаження та відвантаження, контактні телефони та адреса відповідальних осіб на місці завантаження та відвантаження автомобіля, найменування, особливі якості та вага вантажу (брутто), тип рухомого складу та необхідний об'єм вантажного простору, реальний нормативний строк доставки вантажу, ставку провізної плати, форму та умови оплати, додаткові інструкції водію.
Зобов'язання експедитора наведені в розділі 3 Договору, згідно з п.3.1 якого експедитор несе відповідальність за доставку вантажу за адресою, вказаною в разовій транспортній заявці та товаротранспортній накладній, і передачу вантажу вантажоотримувачу.
Порядок розрахунків визначений в розділі 5 Договору, згідно з п.п.5.1, 5.2 якого вартість кожної перевозки визначається за згодою сторін та відображається в разовій транспортній заявці. Замовник здійснює оплату перевезення та комісійної винагороди в т.ч. в гривнях, шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок експедитора протягом 3 календарних днів (якщо інше не вказано в заявці) після отримання рахунку (або інвойсу) та товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про приймання вантажу (або факсимільних копій документів з подальшим обов'язковим наданням оригіналів), а також підписання акту виконаних робіт.
В п.8 Договору передбачено, що останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє протягом одного календарного року. У випадку відсутності письмової заяви будь-якої зі сторін за 30 днів до закінчення дії договору про припинення договірних відносин, договір вважається продовженим на наступний рік.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі заявок відповідача здійснив перевезення вантажу у міжнародному сполученні та виставив відповідачу до сплати відповідний рахунок. Однак відповідач не розрахувався з позивачем, що призвело до виникнення заборгованості, яка на час вирішення справи місцевим господарським судом становила 211 396,60 грн.
Позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№28.12.15 від 28.12.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 21), в якій вимагав погашення заборгованості за Договором.
Однак звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування.
Зважаючи на відмову відповідача погасити борг в добровільному порядку, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду та просив суд стягнути з відповідача 211 396,60 грн.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги, визнавши їх документально підтвердженими та нормативно обґрунтованими.
Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.
В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням (ст. 929 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).
В ст. ст. 931, 932 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату. Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
В процесі судового розгляду встановлено, що на підставі заявок від 02.11.2015р. відповідач замовив у позивача послуги з перевезення вантажу у міжнародному сполученні з Іспанії до України загальною вартістю 8 600 євро (том справи - 1, аркуші справи - 13-14). Вартість наданих позивачем послуг підлягала оплаті протягом 5 банківських днів після відвантаження автомобілем.
Відповідач одержав вантаж, про що свідчать відповідні відмітки в міжнародних товарно-транспортних накладних №0802309 від 05.11.2015р., №0802317 від 06.11.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 15-16).
Позивач виставив відповідачу до сплати рахунки-фактури №СФ-00105 від 13.11.2015р. та №СФ-00106 від 13.11.2015р. на загальну суму 211 396,60 грн., а також направив на підписання Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (том справи - 1, аркуші справи - 17-20).
Однак відповідач рахунки не оплатив, Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не підписав. При цьому жодних зауважень щодо якості та строків виконання позивачем послуг за Договором від відповідача не надходило. Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.
В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що в наданих позивачем документах містяться неточності, зокрема:
- в заявках на перевезення вказана адреса розвантаження м. Київ замість с. Чайки; в графі "замовник" стоїть підпис невідомої особи; на заявках відсутні ознаки ідентифікації відповідача (назви, номер факсу, дата відправлення тощо); підпис в графі "організатор" не містить ознак його належності до конкретної особи; в CMR (міжнародних товарно-транспортних) накладних не зазначено інформації про позивача, про те, що він має відношення до надання послуг за цими перевезеннями; в рахунках на оплату найменування відповідача вказано як ТОВ "ІМП-ПОЛ", що не відповідає назві відповідача, а саме ТОВ "ІМП-ОЛ".
З урахуванням наведеного відповідач вважає, що в даному випадку надання позивачем послуг відповідачу є непідтвердженим належними доказами.
Однак позивачем було надано суду документи, які оформлялися при здійсненні попередніх перевезень позивачем за заявками відповідача на підставі того ж самого Договору №10 від 23.07.2014р. З наданих документів вбачається, що вони були оформлені з тими ж неточностями, як і в доданих позивачем до позову документах. Проте, не дивлячись на це, відповідач оплатив вартість наданих позивачем послуг без жодних зауважень щодо неточностей в оформленні документів, про що свідчить банківська виписка з рахунку позивача (том справи - 1, аркуші справи - 112-137).
Як вбачається з матеріалів справи, на заявках відповідача на перевезення від 02.11.2015р. та в міжнародних товарно-транспортних накладних №0802309 від 05.11.2015р., №0802317 від 06.11.2015р., копії яких надано на підтвердження позовних вимог у даній справі, міститься відбиток печатки відповідача. При чому в накладних відбиток печатки відповідача проставлено в графі «Вантаж одержано» із зазначенням дати одержання товару.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наявні у справі матеріали свідчать про надання позивачем послуг з перевезення вантажу та отримання останнього відповідачем, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок по сплаті наданих позивачем послуг.
Відносно посилання відповідача на те, що у виставлених позивачем рахунках-фактури невірно вказано найменування відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що це є опискою, яка з урахуванням правильності зазначення інших реквізитів та сплати інших рахунків з такою самою опискою у найменуванні відповідача не є суттєвою та не впливає на обов'язок відповідача здійснити розрахунок з позивачем.
Оскільки відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів здійснення розрахунку з позивачем у встановлені в Договорі порядку і строки, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 211 396,60 грн. боргу.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМП-ОЛ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2016р. у справі №911/788/16 - без змін.
2. Матеріали справи №911/788/16 повернути до Господарського суду Київської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
Н.М. Коршун