12 липня 2016 року Справа № 904/11030/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Самусенко С.С.,
Татькова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля""
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2016 року
та на рішення господарського суду Дніпропетровського області від 09 лютого 2016 року
у справі № 904/11030/15
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод електричних машин"
до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"
про стягнення 797 303,50 грн.
за участю представників
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2016 року (суддя Ніколенко М.О.) залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2016 року (судді Джихур О.В., Виноградник О.М., Дмитренко Г.К.) позов задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод електричних машин" 733 296, 00 грн. основного боргу, 8 274, 34 грн. 3% річних, 34 041, 10 грн. пені, 21 692, 06 грн. інфляційних втрат, 11 959, 56 грн. судового збору.
Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2016 року та справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між постачальником (позивач) та покупцем (відповідач) укладений договір поставки №1668-ПУ від 08 грудня 2014 року. Згідно предмету цього договору, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення код ГК (продукція), в асортименті, кількості, за ціною і з якісними показниками, узгодженими сторонами в цьому договорі і специфікаціях, які є невід'ємною частиною до цього договору. Покупець зобов'язується прийняти і оплатити передану в його власність продукцію у відповідності з умовами цього договору (п.1.2). Ціни на поставлену продукцію встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до договору (5.2). Договір вступає в законну силу з 01 січня 2015 року за умови його підписання уповноваженими сторонами і скріпленими печатками сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку неналежного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк дії договору встановлюється до 31 грудня 2016 року включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за цим договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.8.1).
На виконання умов специфікацій від 08 квітня 2015 року, від 08 травня 2015 року, від 21 травня 2015 року (п/н 2, номенклатура 20077603) до договору, позивач за видатковою накладною № 15 від 28 травня 2015 року поставив відповідачу продукцію на загальну суму 586272,00 грн. Відповідно до товарно-транспортної накладної № Р15 від 28 травня 2015 року, продукцію разом з рахунком № 18 від 28 травня 2015 року, видатковою накладною №15 від 28 травня 2015 року та товарно-транспортної накладної № Р15 від 28 травня 2015 року було отримано відповідачем 28 травня 2015 року.
Крім того, позивачем було поставлено продукцію за специфікаціями від 21 травня 2015 року (п/н 1,3, номенклатура 10000274, 20076741), від 02 липня 2015 року, від 05 серпня 2015 року на загальну суму 147 024,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 26 від 28 вересня 2015 року, довіреністю № 222473/Д від 18 вересня 2015 року, вантажною декларацією Приватного підприємства "Нічний експрес" № ЗП-2432790 від 29 вересня 2015 року.
Згідно п. 5.4 договору, оплата продукції здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 60 календарного дня з дати постачання відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, визначених розділом 4 цього договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. Аналогічні умови щодо строку оплати продукції зазначені в п.5 специфікацій, крім специфікації від 02 липня 2015 року.
Специфікацією від 02 липня 2015 року до договору поставки №1668-ПУ передбачено, що розрахунки за продукцію, яка постачається за даною специфікацією здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 90 календарного дня з дати постачання продукції на підставі отриманого покупцем рахунку.
Відповідно до положень п.5.4 договору строк оплати продукції за видатковою накладною №15 від 28 травня 2015 року на загальну суму 586 272, 00 грн. сплинув 03 серпня 2015 року, строк оплати продукції поставленої згідно видаткової накладної №26 від 28 вересня 2015 року на суму 94 550, 00 грн. за специфікацією від 21 травня 2015 року сплинув 04 грудня 2015 року, згідно видаткової накладної №26 від 28 вересня 2015 року на суму 52 476, 00 грн. за специфікацією від 02 квітня 2015 року строк оплати продукції сплинув 06 січня 2016 року.
У зазначені строки відповідач поставлену згідно договору від 08 грудня 2014 року продукцію не оплатив.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Враховуючи те, що продукція була отримана відповідачем без зауважень, в строки, визначені договором не оплачена, доказів протилежного відповідачем не надано, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необхідність стягнення з відповідача основного боргу в розмір 733 296, 00 грн.
За загальним правилом, встановленим ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 6.8. договору, за несвоєчасну оплату покупець за вимогою постачальника сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення, але не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 зазначеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
У зв'язку з цим, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача пені за порушення ним строків виконання зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України у періоди:
- за видатковою накладною №15 від 28 травня 2015 року у період з 04 серпня 2015 року по 10 грудня 2015 року;
- за видатковою накладною №26 від 28 вересня 2015 року у період з 05 грудня 2015 року по 18 січня 2016 року;
Всього в розмірі 34 041,10 грн.
Розрахунок пені, наданий позивачем, відповідає чинному законодавству України, дійсним обставинам справи, правильно враховує періоди нарахувань та не містить арифметичних помилок. Тому, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 34 041,10 грн. правомірно задоволені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
На підставі цього, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми у розмірі 8 274,34 грн., за періоди:
- за видатковою накладною №15 від 28 травня 2015 року у період з 04 серпня 2015 року по 10 грудня 2015 року;
- за видатковою накладною №26 від 28 вересня 2015 року у період з 05 грудня 2015 року по 18 січня 2016 року;
Розрахунок 3% річних, наданий позивачем, відповідає чинному законодавству України, дійсним обставинам справи, правильно враховує періоди нарахувань та не містить арифметичних помилок. Тому, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 8274,34 грн. є обґрунтованими і правомірно задоволені господарським судом.
У зв'язку із порушенням умов договору, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 21 692,06 грн. за видатковою накладною №15 від 28 травня 2015 року у період з вересня 2015 по грудень 2015. Розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, відповідає чинному законодавству України, дійсним обставинам справи, правильно враховує періоди нарахувань та не містить арифметичних помилок. Тому, позовні вимоги інфляційних втрат в частині стягнення в розмірі 21 692,06 грн. є обґрунтованими і правомірно задоволені господарським судом.
Доводи викладені в касаційній скарзі були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та судом встановлено наступне.
Видаткова накладна в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХVІ (зі змінами та доповненнями) є первинним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, та має містити такі обов'язкові реквізити: назву документу (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Будь-яких інших реквізитів, таких, як дата отримання товару "покупцем", вищевказаний Закон для первинних документів не вимагає.
Пунктом 4.7 р.4 договору сторонами визначено, що датою поставки є дата, зазначена представником "покупця" на відповідних товаросупроводжувальних документах під час прийняття товару.
Оскільки відповідачем на видаткових накладних не проставлена будь-яка інша дата отримання товару, крім дати документу, зазначеної позивачем, то суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що поставка була здійснена у відповідні дні оформлення видаткових накладних, а тому відповідачем прострочено зобов'язання з оплати товару.
У п.8.16 договору зазначено, що представником покупця є ОСОБА_4, вказано його телефон, номер факсу та електрону адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1, пунктом 8.12 договору передбачено, що сторони контролюють факс, електрону пошту.
Отже, звичаями ділового обороту, який склався між сторонами, було узгоджено направлення усієї кореспонденції стосовно договірних відносин, у тому числі комерційні пропозиції, листи, видаткові накладні, рахунки тощо, засобами електронної пошти на електрону адресу представників по договору, данні яких зазначені в пп.8.15, 8.16 договору.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод електричних машин" було направлено електронною поштою повноважному представнику покупця ОСОБА_4 серед інших документів рахунок №18 від 28 травня 2015 року на суму 586 272, 00 грн., у тому числі ПДВ 97 7212, 00 грн., що підтверджується скріншотом (зйомкою екрану) офіційної електронної пошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод електричних машин". Оригінали супровідних документів, у тому числі рахунку №18 від 28 травня 2015 року, передано представнику покупця разом з продукцією згідно товарно-транспортної накладної №Р15 від 28 травня 2015 року. Факт відправлення рахунку №33 від 28 вересня 2015 року на суму 147 024, 00 грн., у тому числі ПДВ 24 504, 00 грн., 28 вересня 2015 року в 14:00:13 та отримання 28 вересня 2015 року в 16:00:13 представником покупця рахунку №33 від 28 вересня 2015 року засобами електронної пошти підтверджується скріншотом (зйомкою екрану) офіційної електронної пошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод електричних машин".
Згідно п.2 ст.662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 4.3 договору передбачено, які документи передаються покупцю разом з поставленою продукцією, серед таких документів зазначено й рахунок.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач з моменту отримання продукції за спірними накладними не заявляв будь-яких зауважень що стосуються неотримання ним рахунків на оплату поставленої продукції, не вимагав надання рахунків. Ці зауваження виникли у відповідача лише під час вирішення даного спору в господарському суді. Отже, слід вважати, що оригінали супровідних документів, у тому числі рахунки та видаткові накладні, були передані відповідачу разом з продукцією через перевізника Приватне підприємство "Нічний експрес".
Обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для зупинення провадження у справі до вирішення спору в господарському суді Запорізької області у справі №908/286/16 про тлумачення п.4.7 договору поставки від 08 грудня 2014 року оскільки господарський суд під час вирішення спору надає оцінку договору поставки і на підставі наданих доказів встановлює дату, з якої слід вважати продукцію поставленою.
Тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов. За договором поставка продукції здійснена, покупцем отримана, тобто договір поставки сторонами почав виконуватися.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2016 року у справі № 904/11030/15 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді С. С. Самусенко
В. І. Татьков