12 липня 2016 року Справа № 913/2496/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Картере В. І.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Публічного акціонерного товариства " Лисичанський склозавод "Пролетарій"
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14 березня 2016 року
та на ухвалу господарського суду Луганської області від 04 лютого 2016 року
у справі № 913/2496/13
господарського суду Донецької області
за позовом Заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області
до Публічного акціонерного товариства "Лисичанський склозавод "Пролетарій"
за участю Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області
про стягнення 4 620 207, 13 грн.
за участю представників
позивача - не з'явився, відповідача - не з'явився
ВДВС - не з'явився, прокуратури - Рядчик А.В.
20 листопада 2015 року до господарського суду Луганської області звернулось Публічне акціонерне товариство "Лисичанський склозавод "Пролетарій" зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 04 лютого 2016 року (суддя Драгнєвіч О.В.) залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14 березня 2016 року (судді Склярук О.І., Дучал Н.М., Ушенко Л.В.) частково задоволено скаргу Публічного акціонерного товариства "Лисичанський склозавод "Пролетарій"; визнано незаконними дії Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області вчинені з проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №49110955, а саме: щодо винесення постанови від 02 листопада 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору; винесення постанови від 05 листопада 2015 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій; винесення постанови від 05 листопада 2015 року про арешт коштів боржника;
- визнав недійсною постанову державного виконавця від 02 листопада 2015 року у виконавчому провадженні ВП №49110955 про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 449 726,95 грн.;
- визнав недійсною постанову державного виконавця від 05 листопада 2015 року у виконавчому провадженні ВП №49110955 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 62,48 грн.;
- визнав недійсною постанову державного від 05 листопада 2015 року у виконавчому провадженні ВП №49110955 про арешт коштів боржника;
- відхилив вимоги скарги про визнання недійсною постанови державного виконавця від 22 жовтня 2015 року про відкриття виконавчого провадження ВП №49110955 з примусового виконанню наказу господарського суду Луганської області №913/2496/13 від 08 листопада 2013 року та визнання незаконними в цій частині дій Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області.
Не погодившись з зазначеними ухвалою та постановою Публічне акціонерне товариство "Лисичанський склозавод "Пролетарій" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Луганської області від 04 лютого 2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14 березня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсною постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Пуйди Є.Ю. від 22 жовтня 2013 року про відкриття виконавчого провадження ВП №49110955 та в частині мотивування судом рішення про визнання недійсною постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Пуйди Є.Ю. від 05 листопада 2015 року у виконавчому провадженні ВП №49110955 про арешт коштів боржника та прийняти нове рішення про задоволення цих позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Луганської області від 22 жовтня 2013 року у справі № 913/2496/13 задоволено частково позов. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Лисичанський склозавод "Пролетарій" на користь Державного бюджету України: заборгованість з орендної плати у сумі 4473977,65 грн., пеню у сумі 13659,73 грн. та 3% річних у сумі 9632,17 грн. та судовий збір в сумі 68 820 грн.
Також цим рішенням суд розстрочив його виконання:
- в частині стягнення суми пені у розмірі 13659,73грн. та 3% річних у розмірі 9632,17грн., а загалом 23291,90 грн. на 60 календарних місяців шляхом сплати рівними частинами, починаючи з 01 грудня 2013 року по 30 листопада 2018 року (включно) у розмірі 388,20 грн. щомісячно, зі сплатою останньому місяці 388,10грн.;
- в частині стягненню боргу у розмірі 4 473 977,65 грн. на 60 календарних місяців шляхом сплати рівними частинами, починаючи з 01 грудня 2013 року по 30 листопада 2018 року (включно) у розмірі 74566,29 грн. щомісячно, зі сплатою останньому місяці 74 566,54 грн.
Ухвалою від 13 серпня 2015 року господарським судом Луганської області задоволено подання відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області про видачу дублікату наказу від 08 листопада 2013 року у справі №913/2496/13 та видано дублікат наказу.
Постановою державного виконавця від 22 жовтня 2015 року за наказом відкрито виконавче провадження ВП №49110955.
28 жовтня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження №49110955 до зведеного виконавчого провадження № 49158301.
Постановою від 02 листопада 2015р. з боржника стягнуто виконавчий збір в сумі 449726,95 грн.
05 листопада 2015 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 62,48 грн.
Також, 05 листопада 2015 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів, які перебувають на рахунках боржника в межах суми 13 522 407,87 грн.
Не погодившись з такими діями державного виконавця, Публічне акціонерне товариство "Лисичанський склозавод "Пролетарій" (відповідач та боржника у справі) звернулось до господарського суду Луганської області зі скаргою № 19/13 від 16 листопада 2015 року на дії та рішення органу державної виконавчої служби, в якій просило:
1) визнати неправомірними дії відділу примусового виконання рішень УДВС Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо відкриття виконавчого провадження ВП № 49110955 з примусового виконання наказу від 08.11.2013р. у справі №913/2496/13;
2) визнати незаконним рішення - постанову державного виконавця від 22 жовтня 2015 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 49110955 з примусового виконання наказу від 08 листопада 2013 року у справі №913/2496/13;
3) визнати незаконним рішення - постанову державного виконавця від 02 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 449 726,95 грн.;
4) визнати незаконним рішення - постанову державного виконавця від 05 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 62,48 грн.;
5) визнати незаконним рішення - постанову державного виконавця від 05 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про арешт коштів боржника;
6) скасувати постанову державного виконавця від 22 жовтня 2015 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 49110955 з примусового виконання наказу від 08 листопада 2013 року у справі №913/2496/13;
7) скасувати постанову державного виконавця від 02 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 449 726,95 грн.;
8) скасувати постанову державного виконавця від 05 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 62,48 грн.;
9) скасувати постанову державного виконавця від 05 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про арешт коштів боржника.
04 січня 2016 року до господарського суду Луганської області від боржника надійшла заява №19/13 від 30 грудня 2015 року про уточнення позовних вимог, в які просив суд:
1) визнати незаконними дії відділу примусового виконання рішень УДВС Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо відкриття виконавчого провадження ВП № 49110955 з примусового виконання наказу від 08 листопада 2013 року у справі №913/2496/13;
2) визнати недійсною постанову державного виконавця від 22 жовтня 2015 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 49110955 з примусового виконання наказу від 08 листопада 2013 року у справі № 913/2496/13;
3) визнати недійсною постанову державного виконавця від 02 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 449 726,95 грн.;
4) визнати недійсною постанову державного виконавця від 05 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 62,48 грн.;
5) визнати недійсною постанову державного виконавця від 05 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про арешт коштів боржника.
Заявою № 19/13 від 18 січня 2016 року про відмову від частини вимог, заявлених у скарзі на дії та рішення органу державної виконавчої служби (надійшла до суду 19 січня 2016 року), Публічне акціонерне товариство «Лисичанський завод «Пролетарій» просить господарський суд прийняти відмову в частині вимог, наведених у скарзі на дії та рішення органів ДВС № 19/13 від 16 листопада 2015 року, а саме щодо скасування постанов державного виконавця: про відкриття виконавчого провадження від 22 жовтня 2015 року, про стягнення з боржника виконавчого збору від 02 листопада 2015 року, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 05 листопада 2015 року та про арешт коштів боржника від 05 листопада 2015 року.
28 січня 2016 року до господарського суду Луганської області від боржника надійшла заява про уточнення позовних вимог № 19/13 від 27.01.2016р. (з урахуванням заяви від 04 лютого 2016 року), в якій просив суд:
1) визнати незаконними дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 49110955 з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області № 913/2496/13 від 08 листопада 2013 року на виконання рішення господарського суду Луганської області від 22.10.2013р. по справі №913/2496/13, та проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 49110955, а саме: винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 449 726,95 грн., винесення постанови про стягнення з боржника витрат по проведенню виконавчих дій у сумі 62,48 грн., винесенню постанови про накладення арешту на кошти боржника, що містяться на спеціальних рахунках;
2) визнати недійсною постанову державного виконавця від 22 жовтня 2015 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 49110955 з примусового виконання наказу від 08 листопада 2013 року у справі № 913/2496/13;
3) визнати недійсною постанову державного виконавця від 02 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 449 726,95 грн.;
4) визнати недійсною постанову державного виконавця від 05 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 62,48 грн.;
5) визнати недійсною постанову державного виконавця від 05 листопада 2015 року у виконавчому проваджені ВП № 49110955 про арешт коштів боржника.
Судами розглянуто скаргу відповідача на дії та рішення органів ДВС № 19/13 від 16 листопада 2015 року з урахуванням уточнень заяви № 19/13 від 27 січня 2016 року та заяви від 04 лютого 2016 року.
Відповідно до ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом , про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень.
Стаття 115 ГПК України передбачає, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на усій території України і виконуються у порядку, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом (ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу»).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції»:
- у п. 1 передбачено: ліквідувати Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб);
- у п. 2 зазначено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної виконавчої служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.
Також цією постановою Кабінету Міністрів України внесено зміно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (далі-Положення), а саме: пункт 7 після слова "головні" доповнено словом "територіальні".
Проте, зазначений пункт Положення у редакції до 21 січня 2015 року передбачено, що Мін'юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в областях, мм. Києві та Севастополі, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції.
Тобто вищенаведене свідчить, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 лише доповнено пункт 7 Положення щодо найменування обласних управлінь (головні територіальні управління юстиції, замість головні управління юстиції).
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене, судом апеляційної інстанції правомірно відхилено доводи скаржника щодо відсутності у відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області повноважень з примусового виконання наказу суду від 08 листопада 2013 року у справі №913/2496/13 у зв'язку з невнесенням змін до Положення про управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Мінюсту України від 10 квітня 2012 року № 549/5. Оскільки такі доводи спростовуються ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17.
Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець зазначає про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (ч. 1, 2 ст. 25 вказаного закону).
Вимоги до виконавчого документа встановлені ст. 18 Закону України Про виконавче провадження».
Підстави для відкриття виконавчого провадження передбачені статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:
1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;
2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;
3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;
4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;
5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;
6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;
6-1) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;
8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Судами встановлено, що ухвалою господарського суду Луганської області від 13 серпня 2015 року за поданням державного виконавця видано дублікат наказу господарського суду Луганської області від 08 листопада 2013 року у справі № 913/2496/13.
Перевіривши відповідність дубліката наказу вимогам ст.ст. 17-19 Закону України «Про виконавче провадження», з'ясувавши підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, визначені ст. 26 цього закону, та за наявності заяви про примусове виконання, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Пуйда Є.Ю. 22 жовтня 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом №913/2496/13 від 08 листопада 2013 року.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів скаржника про неправомірність відкриття виконавчого провадження за наказом від 08 листопада 2013 року у зв'язку з наданням розстрочки виконання рішення суду з огляду на наступне.
Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням (ч.4 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження»).
У вступній та резолютивній частинах постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 49110955 від 22 жовтня 2015 року державним виконавцем наведено зміст наказу господарського суду Луганської області від 08 листопада 2013 року № 913/2496/13, який відтворює резолютивну частини рішення господарського суду Луганської області від 22 жовтня 2013 року, де зазначено про розстрочення виконання рішення.
У рішенні Конституційного суду України від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 (№5-рп/2013) за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", зазначено, що ухвала про розстрочку виконання рішення господарського суду не є підставою для відкриття нового виконавчого провадження, а підлягає виконанню у раніше відкритому на підставі судового наказу виконавчому провадженні як процесуальний акт (документ), яким надається розстрочка виконання судового рішення.
Винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 жовтня 2015 року за наказом суду від 08 листопада 2013 року у справі № 913/2496/13 не порушує законних прав боржника з урахуванням графіку розстрочки та не змушує його вчиняти дій щодо погашення заборгованості, строк якої згідно графіку не настав.
Судами також зазначено, що за наказом від 08 листопада 2013 року перший платіж зі сплати заборгованості повинен бути здійснений Публічним акціонерним товариством «Лисичанський склозавод «Пролетарій» 01.12.2013р. Проте, матеріали справи свідчать, що перший платіж боржником було здійснено лише 23 березня 2015 року у сумі 7 500,00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 1402386 від 23 березня 2015 року, № 1402469 від 03 квітня 2015 року у сумі 3300,00 грн., № 14202834 від 18 травня 2015 року у сумі 1000,00 грн., № 14202889 від 20 травня 2015 року у сумі 1000,00 грн., № 14203095 від 11 червня 2015 року у сумі 2500,00 грн., № 14203711 від 12 серпня 2015 року у сумі 2500,00 грн., № 14203924 від 09 вересня 2015 року у сумі 1250,00 грн., № 14204209 від 21 жовтня 2015 року у сумі 1000,00 грн., № 14204465 від 26 листопада 2015 року у сумі 1000,00 грн., № 14204644 від 28 грудня 2015 року у сумі 1000,00 грн. (а.с. 137-141 т. 1). Загальна сума погашеної відповідачем заборгованості складає 22 050,00 грн.
З огляду на викладене судами встановлено не своєчасне виконання Публічним акціонерним товариством «Лисичанський склозавод «Пролетарій» рішення господарського суду Луганської області від 22 жовтня 2013 року у справі № 913/2496/13 з урахуванням наданого судом графіку розстрочки. Тому державним виконавцем правомірно відкрито виконавче провадження за дублікатом наказу № 913/2496/13 від 08 листопада 2013 року, оскільки законодавством не передбачено відкриття декількох виконавчих проваджень за одним судовим наказом.
Щодо визнання недійсною постанови державного виконавця від 02 листопада 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 449726,95 грн. колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, оскільки постанова прийнята з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження», а такі дії державного виконавця є незаконними, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Проте, у пп. 3.4.3. п. 3 Інструкція з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Постанова про стягнення виконавчого збору в такому разі виноситься у розмірі десяти відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відкриття виконавчого провадження ВП № 49110955 відбулось на підставі дубліката наказу господарського суду Луганської області від 08 листопада 2013 року, виданого на виконання рішення господарського суду Луганської області від 22 жовтня 2013 року у справі № 913/2496/13, яким Публічному акціонерному товариству «Лисичанський склозавод «Пролетарій» надано розстрочку:
- в частині стягнення суми пені у розмірі 13 659,73 грн. та 3% річних у розмірі 9 632,17 грн., а загалом 23 291,90 грн. на 60 календарних місяців шляхом сплати рівними, починаючи з 01 грудня 2013 року по 30 листопада 2018 року (включно) у розмірі 388,20 грн. щомісячно, зі сплатою в останньому місяці 388,10 грн.;
- в частині стягнення суми боргу у розмірі 4 473 977,65 грн. на 60 календарних місяців шляхом сплати рівними частинами, починаючи з 01 грудня 2013 року по 30 листопада 2018 року (включно) у розмірі 74 566,29 грн. щомісячно, зі сплатою в останньому місяці 74 566,54 грн.
Відповідно до пп. 3.7.2. п.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.
На момент прийняття постанови від 02 листопада 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору останнім було сплачено за рішенням суду від 22 жовтня 2013 року у справі № 913/2496/13 заборгованість на загальну суму 20 050 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що стягнута державним виконавцем сума виконавчого збору 449 726,95 грн. становить 10% від розміру загальної заборгованості, без урахування наданої судом боржнику розстрочки та здійснених боржником платежів на виконання графіку, що суперечить зазначеним вище приписам законодавства та призводить до порушення законних прав боржника. Крім того, запит про з'ясування стану заборгованості державним виконавцем було направлено стягувачу лише 23 листопада 2015 року, тоді як постанова про стягнення виконавчого збору була прийнята 02 листопада 2015 року. Державний виконавець не скористався наданим йому правом та не з'ясував про виконання боржником наказу шляхом направлення йому такої вимоги.
Отже, дії державного виконавця при винесенні постанови про стягнення з боржника виконавчого збору свідчать про порушення приписів Інструкції з організації примусового виконання рішень та Закону України "Про виконавче провадження", невірне визначення суму виконавчого збору та не з'ясування стану виконання боржником графіку розстрочки, суму обґрунтованої заборгованості, строк погашення якої настав за наказом від 08 листопада 2013 року №913/2496/13, що призвело до безпідставного стягнення з відповідача виконавчого збору в сумі 449726,95 грн. Тому постанова від 02 листопада 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору правомірно визнана судами попередніх інстанцій недійсною, а дії державного виконавця з винесення цієї постанови визнані незаконними.
Обґрунтованим є висновок судів в частині визнання недійсною постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 05 листопада 2015 року, а дії державного виконавця з її винесення є незаконними, оскільки в супереч вимогам пп. 3.13.1. п. 3.13 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові від 05 листопада 2015 року не зазначено перелік та суми витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Наданий державним виконавцем в підтвердження витрат пов'язаних з проведенням виконавчого провадження під час примусового виконання наказу від 08 листопада 2013 року № 913/2496/13 Акт від 05 листопада 2015 року не може вважатися належним доказом для розрахунку витрат під час проведення виконавчих дій, оскільки зазначеною Інструкцією такий акт (додаток 1) виключено згідно з наказом Міністерства юстиції України від 25 лютого 2015 року № 257/5.
Стосовно визнання господарським судом недійсною постанови про арешт коштів боржника від 05 листопада 2015 року, а дії державної виконавчої служби з її винесення незаконними, апеляційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня з моменту їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети (ч. 1, 2, 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»).
З постанови про арешт коштів боржника від 05 листопада 2015 року з межах виконавчого провадження за наказом № 913/2496/13 від 08 листопада 2013 року накладено арешт в межах суми 13522407,87 грн., тоді як загальна сума заборгованості за цим наказом (без врахуванням наданої розстрочки та сум сплачених боржником самостійно) складає 4497269,55 грн. + 449726,95 грн. (виконавчий збір) + 62,48 грн. (витрати), що складає 4 947 058,98 грн. (загальна сума заборгованості за виконавчим провадженням № 49110955).
Господарський суд дійшов правильного висновку, що розмір суми накладеного арешту на кошти боржника є не пропорційний сумі за виконавчим провадженням № 49110955. Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, органом стягнення не прийнято до уваги, що розмір заборгованості станом на 05.11.2015р. за зазначеним наказом, термін погашення якої настав у відповідності до наданої розстрочки, складав 1 723 953,27 грн. (за 23 місяці, без врахування здійснених боржником платежів), а також сплата боржником заборгованості у сумі 20 500 грн.
Вищезазначене свідчить про те, що накладення арешту на грошові кошти в межах всієї суми стягнення, без врахування наданої судом розстрочки порушує законні права боржника та позбавляє його права і можливості вільно користуватися своїми коштами, обмежує господарську діяльність підприємства в той час, коли останній має сплачувати щомісячно платежі на виконання графіку розстрочки.
Вірним є висновок суду про безпідставність накладення арешту на рахунок № 260460956010, відкритий в АБ «Кліринговий дім», та рахунки № 260456219 та № 260465321, відкриті в АТ «Райффайзен Банк Аваль», оскільки наявними у матеріалах справи документами підтверджено їх спеціальний статус, а саме щодо зарахування страхових коштів з цих рахунків на виконання вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що підтверджується наданими боржником довідками з банківських установ, договорами банківського обслуговування та розширеними виписками за зазначеними рахункам (а.с.175-178, 245-247 т. 1; а.с.1-7 т. 2).
Відсутність у постанові від 05 листопада 2015 року про арешт коштів боржника застережень для банку про накладення арешту на зазначені рахунки, окрім рахунків захищених відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік", Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", а також окрім поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання ст.ст. 19-1, 26-1 Закону України "Про теплопостачання", ст.15-1 Закону України "Про електроенергетику" та спеціального рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", свідчить про неналежне виконання державним виконавцем вимог діючого законодавства.
Такі дії органу державної виконавчої служби свідчать про порушення права та охоронювані законом інтереси працівників боржника, які обмежені у праві на отримання коштів з цих рахунків з моменту їх арешту, що є підставою для визнання недійсною постанови від 05 листопада 2015 року в частині арешту коштів боржника, що містяться на рахунках № 260460956010, № 2604465321, № 2604564219.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у своїй скарзі боржник посилається на накладення арешту на поточний рахунок № 26048115825000 в ПАТ «КБ «Надра банк», однак під час вивчення постанови державного виконавця від 05 листопада 2015 року про арешт коштів боржника на зазначений рахунок арешт не накладався, тому доводи скарги в цій частині є безпідставними.
Доводи боржника щодо неправомірності накладення арешту на поточні рахунки № 260020956010, № 260091956010, відкриті в ПАТ Банк "Кліринговий дім", та рахунки № 26009492167, № 26001499328, відкриті в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", які начебто використовувались боржником для виплати заробітної плати працівникам були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та визнанні необґрунтованими та безпідставними, оскільки з наданих Публічним акціонерним товариством «Лисичанський склозавод «Пролетарій» виписок з рахунку вбачається використання цих рахунків під час здійснення своєї господарської діяльності.
Так, наприклад з виписки по рахунку № 26001499328 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за період з 12.10.2015 по 31.12.2015р. вбачається: «військовий збір; визнач. нафтопродуктів у стічних та поверхневих водах; передплата послуги мобільного зв'язку з МТС, поточний ремонт м'якої покрівлі АПБ…», тощо (а.с.179-196 т. 1). По рахунку № 26009492167 окрім, «військ збір, под. з дох найм прац з-ду із зп, єд вн з з/п за 07.15, перерахування грош. коштів, зг.дог.фін.займу, оплата за організацію перевезень, …», тощо (а.с.197-244 т.1).
Судом апеляційної інстанції також було досліджено й виписки з рахунків № 260020956010, №260091956010, відкриті в ПАТ Банк "Кліринговий дім", які також підтверджують факт розрахунку боржником за товари та послуги при здійсненні господарської діяльності (а.с.8-141 т.2).
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що зазначені рахунки використовуються боржником не лише для виплати заробітної плати і відрахування на заробітну плату, а й для інших видів виплат пов'язаних із здійснення своєї господарської діяльності. За таких обставин, ці рахунки не підпадають під дію Конвенції № 95 Міжнародної організації праці „Щодо захисту заробітної плати" від 01 липня 1949 року, ратифікованою СРСР 04 серпня 1961 року, та не відносяться до переліку захищених видатків загального фонду Державного бюджету України, встановленого статтею 55 Бюджетного кодексу України, а тому кошти, наявні на зазначених рахунках можуть використовуватися для звернення стягнення з метою виконання зобов'язань боржника.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, доводи заявників касаційних скарг про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства " Лисичанський склозавод "Пролетарій" залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14 березня 2016 року у справі № 913/2496/13 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді В.І. Картере
С. С. Самусенко