11 липня 2016 року Житомир Справа № 806/782/16
Категорія 2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Капинос О.В. ,
секретар - Недашківська Н.В.,
за участю: позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Народного депутата Верховної ОСОБА_3 України ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди та шкоди завданої здоров'ю, честі та гідності в розмірі 200000,00 грн,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- збов"язати народного депутата України ОСОБА_4 розглянути його звернення, неупереджено та об"єктивно, письмово вибачитися за завдану шкоду, прийняти міри для усунення недоліків у своїй роботі.
- стягнути з народного депутата ОСОБА_4 моральну шкоду та шкоду завдану здоров"ю, честі та гідності в розмірі 200000,00 грн.
Вимоги мотивовані тим, що він неодноразово звертався до відповідача із зверненнями, проте відповідей ні на одну з них не отримав.
До початку розгляду справи, через канцелярію суду, представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 КА України. В обґрунтування клопотання зазначив, що відповідач у межах спірних правовідносин не є суб"єктом владних повноважень, оскільки не наділений владними управлінськими функціями.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав клопотання про закриття провадження у справі підтримав.
Позивач у судовому засіданні заперечував проти закриття провадження у справі, оскільки вважає, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Заслухавши думки сторін, розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частини другої ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Частина друга статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Отже, головною ознакою публічно-правових спорів є участь у даних правовідносинах суб'єкта владних повноважень. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача з даним позовом до суду є те, що народний депутат України ОСОБА_4 не надав відповіді на звернення позивача.
Обсяг повноважень та правовий статус народних депутатів України визначаються: Конституцією України та Законом України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992 № 2790-ХП.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про статус народного депутата України", народний депутат України є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у ОСОБА_3 України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
Таким чином, народні депутати України не відносяться до органів державної влади або місцевого самоврядування, вони не є посадовими чи службовими особами. Законодавством України народні депутати не уповноважені здійснювати владні функції у сфері управління, та вони не виконують делегованих повноважень. Отже, народні депутати України, за своїм статусом, є представниками Українського народу у ОСОБА_3 України, які здійснюють законотворчу діяльність, а тому у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в межах спірних правовідносин не є суб'єктами владних повноважень.
Враховуючи те, що відповідач в межах спірних правовідносин не є суб'єктом владних повноважень в розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не наділений владними управлінськими функціями, тому позовні вимоги ОСОБА_1 до Народного депутата Верховної ОСОБА_3 України ОСОБА_4 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічну позицію викладено Вищим адміністративним судом України в ухвалах К-43338/09, К-49726/09-С.
Водночас, відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 до народного депутата України ОСОБА_4 про зобов"язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст. 157, 160, 160 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Провадження у справі ОСОБА_1 до Народного депутата Верховної ОСОБА_3 України ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди та шкоди завданої здоров'ю, честі та гідності в розмірі 200000,00 грн закрити.
Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: О.В. Капинос
Повний текст ухвали складено 14 липня 2016 року