(в порядку судового контролю за виконанням судового рішення)
07 липня 2016 року Житомир Справа № 806/225/15
Категорія 6.2
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Капинос О.В.
секретар Недашківська Н.В.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1,
представників відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання рішення протиправним,
ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у справі, в якій просить визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, що міститься у його листі за вих.№19-6-0.6-6045/2-16 від 06.05.2016 р. щодо відмови ОСОБА_4 у наданні такого дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу Соболівської сільської ради Брусилівського району, орієнтовною площею 50,00 га.
Вважає таку відмову незаконною, оскільки вона прямо суперчить вимогам ст.123 Земельного кодексу України. Зазначає, що порядок відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів чітко врегульований нормами Земельного Кодексу України, а не Законом України "Про фермерське господарство". Крім того, її заява містила всі необхідні відомості та графічні матеріали, передбачені абзацом 2 частини 2 статті 123 ЗК України, що й було встановлено постановою суду від 05.03.2015 р.. Вказує, що відповідно до Закону України від 31.03.2016 №1067 VІІ "Про внесення змін до Закону України "Про фермерське господарство" статтю 7 було викладено у новій редакції, згідно якої надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, а тому відповідач повинен був приймати рішення з урахуванням внесених змін.
Представник позивача в судовому засіданні заяву підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення заяви заперечував. Вважає, що спірне рішення прийняте Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області у відповідності до вимог чинного законодавства.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.03.2015 р. адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов"язання вчинити дії задоволено частково, а саме: визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, що міститься в листі від 28.11.2014 р. № 19-6-0.21.-6931/2-14, у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу Соболівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, орієнтованою площею 50,00 га. та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області вирішити питання щодо видання наказу про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу Соболівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, орієнтованою площею 50,00 га, що знаходиться за межами населених пунктів поруч села Долинівка Соболівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області. В решті позовних вимог відмовлено.
Постанова набрала законної сили.
На виконання зазначеної постанови суду 10.07.2015 р. був виданий виконавчий лист №1127.
21.07.2015 р. відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області відкрито виконавче провадження №48177936 з примусового виконання виконавчого листа №1127.
06.05.2016 р. на виконання постанови суду від 05.03.2015 р. відповідачем повторно розглянуто заяву за №19-10435/0/1-14 від 14.11.14 р. та прийнято рішення про відмову у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 50,0 га для ведення фермерського господарства на території Соболівської сільської ради Брусилівського району. (а.с.57)
Відмова обґрунтована тим, що в поданому пакеті документів відсутня будь-яка інформація стосовно кількості членів фермерського господарства, а також обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Крім того, зазначено, що згідно довідки за №22-609-99.3-657/2-16 від 28.04.2016 р., відділом Держгеокадастру у Брусилівському районі Житомирської області, вказана у клопотанні гр. ОСОБА_3 земельна ділянка виставлена окремим лотом для подальшого продажу на земельних торгах.
Позивач вважає протиправним таке рішення відповідача, прийняте на виконання постанови суду від 05.03.2015 р., тому звернувся до суду та просить його скасувати.
Звернення до суду з заявою в порядку ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України є одним з видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає загальні і спеціальні способи судового контролю. Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ст. 181 КАС України.
Спеціальними способами судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах є:
- зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення;
- штраф за невиконання судового рішення;
- визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
У Рішенні від 30.06.2009 р. N 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Відповідно до ч. 9 ст. 267 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Суд зазначає, що заява в порядку ст. 267 КАС України не є позовною заявою, і розглядаються в межах того самого провадження.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, підставою для відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 50,0 га для ведення фермерського господарства на території Соболівської сільської ради Брусилівського району з тих підстав, що в поданому пакеті документів відсутня будь-яка інформація стосовно кількості членів фермерського господарства, а також обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, передбачених Законом України "Про фермерське господарство".
У своїй заяві позивач посилається на те, що при розгляді заяви про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач повинен був керуватися Земельним кодексом України, а не Законом України "Про фермерське господарство".
Суд не погоджується з доводами позивача з огляду на таке.
Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Разом з тим відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2) Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство". У таких правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).
Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом № 973-IV.
Так, згідно з абзацом 1 частини першої статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац 2 частини першої статті 7 Закону № 973-IV).
Частинами другою та четвертою статті 7 Закону № 973-IV передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.
Отже, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).
Крім того, Закон № 973-IV передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону № 973-IV не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.
Така позиція повністю узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постановах від 03.02.2016 та 16.03.2016 у справах №6-2902цс15., 21-6440а16.
Положеннями частин першої та другої ст.244-2 КАС України передбачено, що рішення Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов"язковими для всіх суб"єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
З огляду на викладене, суд вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області при винесенні спірного рішення правильно застосував Закон України "Про фермерське господарство" як спеціальний по відношенню до ст.123 Земельного кодексу України, а тому й правомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв"язку з неподанням повного пакету документів, передбачених статтею 7 Закону.
Також помилковими є доводи позивача щодо того, що постановою суду від 05.03.2015 вже встановлено, що його заява містила всі необхідні документи, оскільки як зазначено у мотивувальній частині даної постанови, а в подальшому і в ухвалі про роз"яснення судового рішення від 11.03.2016, суд не надавав оцінку тому, що до заяви не надано відповідний перелік документів, оскільки це не було предметом розгляду справи та підставою для відмови. Тому суд не досліджував рішення, яке було предметом оскарження, на відповідність його іншим умовам надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
Крім того, суд не бере до уваги посилання позивача про те, що у своєму рішення Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області зазначає, що заява позивачем повинна подаватися до районної державної адміністрації, оскільки це не вказано як підставу для відмови позивачу.
Більш того, у судовому засіданні представник відповідача не заперечував, що розгляд даних заяв відноситься до повноважень Держгеокадастру та пояснив, що це було лише пряме цитування статті 7 Закону України "Про фермерське господарство".
Одночасно, у судовому засіданні представник позивача посилався на те, що відповідно до Закону України від 31.03.2016 №1067 VІІ "Про внесення змін до Закону України "Про фермерське господарство" статтю 7 було викладено у новій редакції, згідно якої надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, а тому відповідач повинен був приймати рішення з урахуванням внесених змін.
Суд не погоджується з такими доводами позивача, оскільки відповідач приймав рішення на виконання постанови суду від 05.03.2015, за результатами повторного розгляду заяви, поданої позивачем 14.11.2014 , а тому розгляд заяви повинен був здійснюватися відповідно в редакції закону, чинної на той час.
Крім того, як було зазначено вище, Верховний Суд України у своїх постановах від 16.03.2016 та від 03.02.2016 вказав, що при вирішенні питання про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України. А за змістом ст.244-2 КАСУ висновок, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Таким чином, доводи позивача щодо неправомірності прийнятого відповідачем рішення спростовані в ході розгляду справи.
У відповідності до ч. 10 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення.
Враховуючи викладене, судом не встановлено обставин, які б свідчили про протиправність рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, у тому залишає без задоволення заяву ОСОБА_3
Керуючись ст.160, 165, 186, 254, 267 Кодексу адміністративного судочинства України,
Заяву ОСОБА_3 про визнання рішення та дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, вчинених на виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 05.03.2015 протиправним, залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Капинос
Повний текст ухвали виготовлено: 12 липня 2016 року.