12 липня 2016 року Справа № 915/2211/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кривди Д.С. - головуючого (доповідача), Борденюк Є.М., Малетича М.М.,
за участю представників:
позивачаЧеботарьова І.Г., представник,
відповідачаДяченко В.С., предстаник,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 05.04.2016
у справі№ 915/2211/15 Господарського суду Миколаївської області
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доПублічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"
простягнення 1497620,98 грн,
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"
7474,22 грн основного боргу, 539806,69 грн пені, 48217,58 грн 3% річних та 902122,49 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016 (суддя Васильєва Л.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 (судді: Таран С.В. - головуючий, Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.), позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 200000 грн пені, 739908,59 грн інфляційних втрат, 48217,58 грн 3% річних та 19918,99 грн судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням та постановою в частині зменшення неустойки, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині, якою відмовлено у стягненні 339806,69 грн пені, і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 339806,69 грн пені. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 549-552 Цивільного кодексу України, статей 219, 233 Господарського кодексу України, статей 42, 22, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановили суди попередніх інстанцій, 28.01.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" (покупець) укладено договір №2317/14-КП-22 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).
Відповідно до п.6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п.7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
В подальшому до зазначеного договору між сторонами було укладено додаткові угоди №1 від 30.04.2014, №2 від 23.05.2014, №3 від 10.06.2014, №4 від 15.09.2014, №5 від 10.11.2014, №7 від 15.12.2014 та №4/1 від 30.10.2014, якими змінювалась ціна за газ та обсяги поставки газу.
Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання умов Договору та додаткових угод до нього позивач протягом січня-березня, жовтня-грудня 2014 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 8319760,62 грн, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, копії яких наявні в матеріалах справи.
Посилаючись на те, що відповідач допустив порушення встановлених договором строків оплати поставленого природного газу, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 7474,22 грн основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Як встановили суди попередніх інстанцій, до порушення провадження у даній справі відповідачем була сплачена сума основного боргу за договором купівлі-продажу №2317/14-КП-22 від 28.01.2014 у розмірі 7474,22 грн, що підтверджується платіжним дорученням №351 від 05.11.2015, а тому в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" суми основного боргу в розмірі 7474,22 грн було відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції визнав доведеним факт порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати вартості газу отриманого за договором №2317/14-КП-22 від 28.01.2014, у зв'язку з чим стягнув з відповідача на користь позивача, перевіривши розрахунок, 48217,58 грн 3% річних, 739908,59 грн інфляційних втрат.
В частині вирішення позовних вимог про стягнення річних та інфляційних судові рішення фактично не оскаржуються.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені.
Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами статті 230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання покупцем грошових зобов'язань встановлена п.7.2 укладеного між сторонами договору №2317/14-КП-22 від 28.01.2014.
Місцевий господарський суд, вирішуючи позов в частині заявленої до стягнення пені та перевіривши її розрахунок, дійшов висновку про правомірне нарахування пені в розмірі 539806,69 грн.
У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509, частинах 1 та 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статті 233 Господарського кодексу України.
Так, за приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо. При цьому наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі оцінки судом усіх матеріалів справи.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди, зменшуючи розмір пені на до 200000 грн, на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановили наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки. Так, суди прийняли до уваги той факт, що значною часткою споживачів підприємства відповідача є населення та бюджетні установи й організації, при цьому сплата заборгованості бюджетними установами та організаціями залежить від реального фінансування в рамках бюджету держави; розрахунки за отриманий газ відповідачем повністю проведені; враховано специфіку діяльності відповідача, його важливе соціальне значення та тяжкий фінансовий стан.
Колегія враховує, що місцевий господарський суд встановив, а апеляційний суд на стадії апеляційного перегляду справи підтвердив наявність передбачених статтею 233 ГК України, частиною 3 статті 551 ЦК України та пунктом 3 статті 83 ГПК України підстав для зменшення розміру суми пені, яка підлягає до стягнення, у зв'язку з чим, розмір пені був зменшений до 200000 грн.
Натомість касаційна інстанція в силу вимог статей 1115, 1117 ГПК України не вправі переоцінювати наявність істотних обставин, визначених судом першої інстанції в якості підстав для зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення. Суд касаційної інстанцій також вважає, що таке зменшення, враховуючи нарахування, крім пені, також й інфляційних втрат та трьох процентів річних, є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін, а не лише відповідача, як помилково вважає позивач.
За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 у справі №915/2211/15 залишити без змін.
Головуючий Д. Кривда
Судді Є. Борденюк М. Малетич