"15" червня 2016 р. м. Київ К/800/1325/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Карася О.В.
за участю: секретаря Мартиненка Г.В.,
представника відповідача Мельничука М.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2013 у справі №2а-2749/10/0370 (№9104/37584/10) за позовом Спільного українсько-швейцарського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Луцькенергоком» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 15.11.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2013, позовні вимоги Спільного українсько-швейцарського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Луцькенергоком» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.05.2010 №0013211601/0, від 22.06.2010 №0013211601/1, від 16.08.2010 №0013211601/2, від 19.10.2010 №0013211601/3.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області 31.12.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 10.01.2014 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2013, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема пунктів 5.12.4, 5.12.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.06.1997 за №702/10982.
Відповідно до приписів статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача - Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області її правонаступником - Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Волинській області.
Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації Спільного українсько-швейцарського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Луцькенергоком» з податку на додану вартість за серпень 2009 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, підпункту 7.7.5 та 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2009 не враховано висновки акту планової виїзної перевірки від 09.07.2009 №251/23-99/21753962.
За результатами перевірки Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією складено акт від 05.05.20140 №2609/15-155/21753962 та прийнято з урахуванням процедури адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 27.05.2010 №0013211601/0, від 22.06.2010 №0013211601/1, від 16.08.2010 №0013211601/2, від 19.10.2010 №0013211601/3, якими позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 249171,00грн., у тому числі за основним платежем - 237306,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11865,00грн.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що посадові особи податкового органу допустили грубі порушення порядку оформлення матеріалів перевірки при складені акту від 09.07.2009 №251/23-99/21753962, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що порушення податковим органом порядку оформлення результатів перевірки, якщо такі порушення і були допущені, не звільняє суб'єкта господарювання від відповідальності за правопорушення, що були встановленні в ході такої перевірки. Так, встановлені актом перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства підлягають оцінці судом під час розгляду справи.
Проте, судами попередніх інстанцій зазначене залишено поза увагою, відповідні обставини справи встановлені не були, як і не надано належної оцінки доводам відповідача пр. неврахування позивачем висновків акту планової виїзної перевірки від 09.07.2009 №251/23-99/21753962. Зокрема, судами не з'ясовано чи приймалися податковим органом рішення на підставі акту 09.07.2009 №251/23-99/21753962 та чи оскаржувалися такі рішення.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що висновки, викладені в акті податкового органу, складеного за результатом перевірки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків.
І лише у випадку прийняття за результатами перевірки податкового повідомлення-рішення та його узгодження у встановленому законодавством порядку у платника податку виникає обов'язок враховувати в подальшому таке рішення при поданні податкової звітності.
Вказані обставини відповідно до вимог статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України є предметом доказування у даній справі та мають суттєве значення для правильності вирішення даного спору, проте, судами попередніх інстанції не досліджені належним чином.
Таким чином, судами попередніх інстанцій вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Керуючись статтями 160, 55, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити частково.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2013 у справі №2а-2749/10/0370 (№9104/37584/10) скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ О.В. Карась