"06" липня 2016 р. м. Київ К/800/1924/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,
секретар судового засідання Корецький І.О.,
за участю: представника позивача: Сакала Я.О.,
представника відповідача: Бондарчука В.О.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року
у справі № 826/14549/13-а
за позовом Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-М»
про стягнення заборгованості,
Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного Управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - Інспекція) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-М» (далі - Товариство) про стягнення заборгованості в розмірі 1 458 867,57 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2013 року позов задоволено в повному обсязі: зобов'язано стягнути з Товариства заборгованість з плати за землю у розмірі 1 458 867,57 грн. до Державного бюджету України.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року апеляційну скаргу Товариства задоволено: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов Інспекції задоволено частково; стягнуто з Товариства з до Державного бюджету України податкову заборгованість у розмірі 388 498,36 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати в частині задоволених позовних вимог.
В запереченнях на касаційну скаргу відповідач не погоджується з висновками позивача та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Товариством 20 лютого 2012 року подано декларацію з плати за землю № 906883787, згідно з якою річна сума орендної плати, яка підлягає сплаті за 2012 рік, становить 553 368, 51 грн.
За 2012 рік позивачем не погашено 46 100,00 грн. орендної плати за землю.
Крім того, позивачем 18 лютого 2013 року подано декларацію з плати за землю № 9007130680, згідно з якою річна сума орендної плати, яка підлягає сплаті за 2013 рік, становить 2 545 489, 67 грн.
На час звернення з позовом, як зазначив позивач, Товариством не погашено 1 484 868, 98 грн. орендної плати за 2013 рік.
При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідач 10 жовтня 2013 року подав уточнюючу декларацію з плати за землю за 2013 рік, якою Товариству зменшено річний розмір орендної плати до 553 368, 51 грн.
Рішенням від 14 жовтня 2013 року № 7075/10/26-53-15-03-12 податковим органом відмовлено у прийнятті названого уточнюючого розрахунку до податкової декларації з плати заземлю за 2013 рік.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, Товариство, не погоджуючись із вказаним рішенням, оскаржило його до суду.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі від 19 травня 2014 року в справі № 826/3657/14 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення від 14 жовтня 2013 року № 7075/10/26-53-15-03-12; визнано протиправними дії Інспекції щодо невизнання уточнюючої декларації з орендної плати за землю за 2013 рік Товариства як податкової звітності; зобов'язано Інспекцію прийняти уточнюючу декларацію з орендної плати за землю 2013 рік як податкову звітність днем її фактичного отримання.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду у справі від 31 липня 2014 року прийнято відмову Товариства від позову: постанову Окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року визнано нечинною; провадження у справі закрито.
Крім того, як свідчать наявні у матеріалах справи докази, відповідачем нараховано пеню у розмірі 2 074,8 грн. та за результатами здійснених контрольних заходів прийнято податкові повідомлення-рішення від 2 липня 2013 року:
- № 0003351550, яким Товариству визначено суму штрафу 9 935,96 грн.;
- №0003371550, яким Товариству визначено суму штрафу 7 589,25 грн.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем внаслідок несплати відповідачем сум зобов'язань надіслано на адресу відповідача податкову вигоду від 04 лютого 2013 року № 294 у розмірі 46 100,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано суду доказів сплати суми заборгованості у добровільному порядку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у зв'язку із набранням постановою Окружного адміністративного суду м. Києва в адміністративній справі від 19 травня 2014 року № 826/3657/14 законної сили, відпали обставини, які були підставою для стягнення з відповідача до Державного бюджету України заборгованості у розмірі 1 458 867,57 грн.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
За змістом пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.
З аналізу наведених норм слідує, що при визначенні суми зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету, слід враховувати результати розгляду справи щодо неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті уточнюючої податкової декларації та, виходячи із даних, що задекларовані у такій звітності.
Водночас, суд першої інстанції наведеному оцінки не надав та не перевірив результати розгляду справи про оскарження рішення про відмову у прийнятті уточнюючої податкової декларації за 2013 рік.
Суд апеляційної інстанції, хоч і перевіряв такі результати, однак не витребував рішень у справі № 826/3657/14, на підставі яких встановлював обставини, що мають значення для вирішення спору.
Водночас, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що за змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з частиною 5 статті 54 Кодексу адміністративного судочинства України. постанова або ухвала суду апеляційної набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на обставини, що встановлені постановою Окружного адміністративного суду м. Києва в адміністративній справі від 19 травня 2014 року № 826/3657/14, на підставі названих норм не перевірив чи набрало законної сили вказане судове рішення.
Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість суду касаційної інстанції перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
З огляду на реорганізацію Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Допустити заміну Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев Н.Є. Маринчак