"26" травня 2016 р. м. Київ К/800/31050/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Островича С.Е.
Сіроша М.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІНТЕРРА»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014
у справі № 826/1514/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІНТЕРРА»
до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІНТЕРРА» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ПІНТЕРРА») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, ДПІ в Оболонському районі м. Києва ГУ Міндоходів) про визнання протиправним акта №311/26-54-22-04-34044538 від 07.08.2013 та визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 23.08.2013 №0007152204, рішень від 06.11.2013 №6175-10/26-15-10-04-04 та від 31.01.2014 №1744/6/9989-10-01-15.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2014 закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про результати розгляду первинної скарги № 6175-10/26-15-10-04-04 від 06.11.2013 та Міністерства доходів і зборів України №1744/6/9989-10-01-15 від 31.01.2014.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2014 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0007152204 від 23.08.2013. В решті позовних вимог - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги залишено без задоволення в повному обсязі.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Пінтерра» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Укміксі» за період з 01.01.2013 по 31.03.2013, за результатами якої складено акт від 07.08.2013 №311/26-54-22-04-34044538.
В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого ТОВ «Пінтерра» позбавлено права включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у 2013 році суми витрат в розмірі 774000,00 грн., що сформована за даними бухгалтерського обліку, та п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст.200, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 154800,00 грн.
При цьому, податковий орган керувався висновками акту №1242/22.10/38148281 від 03.04.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрміксі» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2012 по 28.02.2013».
На підставі висновків акту перевірки від 07.08.2013 №311/26-54-22-04-34044538 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.08.2013 №0007152204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 193500,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 38700,00 грн.
За результатами оскарження спірного податкового повідомлення рішення скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення рішення без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовні вимоги без задоволення, апеляційний суд виходив з того, що реальність спірних господарських операції не підтверджена належними доказами.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Укрміксі» укладено договір поставки №26/0213 від 26.02.2013, предметом якого є зобов'язання постачальника поставити шляхом передачі у власність покупця товар визначених договором.
Як було вірно встановлено судом, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме - рахунками на оплату, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями.
Також, позивачем надано копію договору про уступку права вимоги №13-5 від 13.05.2013 відповідно до якого первісний кредитор ТОВ «Укміксі» у повному обсязі передає новому кредитору ПП «БК Аструм» право вимоги грошового зобов'язання боржника яке виникло на підставі договору поставки № 26/0213 від 26.02.2013.
В подальшому отриманий від ТОВ «Укрміксі» за договором поставки товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Евріка», а саме, було реалізовано зазначеному контрагенту, що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними.
Отже, позивачем надані всі документи на підтвердження реальності укладеного договору поставки та документи на підтвердження використання товару у своїй господарській діяльності
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним акта від 07.08.2013 №311/26-54-22-04-34044538 документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства суди попередніх інстанцій зазначили таке.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
З огляду на викладене, можна дійти висновку про те, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо відповідні дії не повинні вчинюватись таким суб'єктом стосовно цієї особи, виходячи з наданої йому компетенції.
При цьому оспорювані дії повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
В свою чергу, діяльність із складання актів перевірок є службовою діяльністю працівників органу державної податкової служби на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни. Наявність акту перевірки чи включення до його змісту певних висновків самі собою не створюють жодних перешкод для діяльності платника податків.
Виходячи з наведеного, дії контролюючого органу щодо викладення в акті перевірки певних висновків, а також щодо використання складеного за результатами проведеної перевірки акту в службовій діяльності, зокрема, при проведенні перевірок інших суб'єктів господарювання не порушують права чи інтереси особи, не впливають на її суб'єктивні права та обов'язки, а відтак підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки, апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до ч. 1 ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІНТЕРРА» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 у справі №826/1514/14 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2014.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.В. Сірош