07 липня 2016 р.Справа № 820/12103/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Ральченка І.М.
Суддів: Бершова Г.Є. , Русанової В.Б. ,
при секретарі судового засідання - Ружинській К. О.,
за участю позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2016р. по справі № 820/12103/15
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України, Центру надання адміністративних послуг Харківської районної держаної адміністрації
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
28.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області від 07 вересня 2015 року за № 02.11.56/848 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;
- зобов'язати Реєстраційну службу Харківського районного управління юстиції Харківської області скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 36/100 частини житлового домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованої на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 25.03.2016 року відмовив у задоволенні позову.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На думку апелянта, судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини справи, у зв'язку з чим висновки є помилковими.
Ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 року по справі № 820/12103/15 замінено відповідача - Реєстраційну службу Харківського районного управління юстиції Харківської області його правонаступником Міністерством юстиції України та залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Центр надання адміністративних послуг Харківської районної держаної адміністрації.
У судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідачі у судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 та визнано дійсним договір купівлі-продажу, визнано за позивачкою право власності на 36/100 частин житлового домоволодіння, зобов'язано КП "ХМБТГ зареєструвати рішення суду. На підставі зазначеного рішення районного суду було зареєстровано право власності за позивачкою. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 грудня 2014 року була задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1, скасовано рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
26 серпня 2015 року позивачем була подана заява про зняття з реєстрації право власності в 36/100 частинах за гр. ОСОБА_2 згідно Витягу з Реєстру на 04.03.2010 р. на домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з двох житлових будинків літ. "А-1" та літ. "Б-1".
За результатами розгляду зазначеної заяви реєстраційною службою Харківського районного управління юстиції Харківської області було надано відповідь від 07 вересня 2015 року за № 02.11.56/848 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем рішення №02.11.56/848 від 07.09.2015 року прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає чинне законодавство України з питань державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним, особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам, без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям., іноземним державам, а також територіальним, громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.
У віповідності до ч.1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Положеннями статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що орган державної реєстрації прав: 1) проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; 2) забезпечує ведення Державного реєстру прав; 3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; 4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; 5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Так, згідно з п.1 ч.2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Частиною 1 статті 15 зазначеного Закону передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Положеннями ч. 3 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації відноситься виключно до компетенції державного реєстратора, та приймається в порядку та на підставах, чітко визначених вказаним Законом. При цьому, документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 2.14. Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін і записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухомі майно, затверджений наказом Міністерства юстиції України №3502/5 від 12.12.2011, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, відмова у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав виключно за наявності таких підстав, зокрема, у разі внесенні записів про скасування державної реєстрації прав або скасування записів Державного реєстру прав: запис про скасування державної реєстрації прав уже внесено, запис Державного реєстру прав з відповідним реєстраційним номером уже скасовано.
За результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, відповідно до п. 20 Порядку, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, державна реєстрація прав здійснюється за умови подання заявником державному реєстратору прав документів, що посвідчують факти виникнення, припинення, переходу речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та їх відповідності чинному законодавству України.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що із заяви від 26.08.2015 року вбачається, що заявником в процедурі державної реєстрації подано наступні документи: копія рішення Харківського районного суду Харківської області від д 12.02.2010 р.; копія Витягу з Реєстру від 04.03.2010 р.; копія рішення апеляційного суду Харківської області від 16.12.2014 р.; копія заяви до ХарБТІ від 14.08.2015 р.; копія відповіді ХарБТІ від 18.08.2015 р.; копія квитанції про сплату мита; заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
При цьому, зі змісту резолютивної частини рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 грудня 2014 року по справі № 2-3612/2010 була задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1, скасовано рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 11-13).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки в даному рішенні не має жодних посилань на необхідність скасування буд-яких реєстраційних записів, то у Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області були всі підстави для прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 07 вересня 2015 року за № 02.11.56/848.
Крім того, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 2 КАС України установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
Із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
З матеріалів справи вбачається, що звернення позивача до суду обумовлене захистом його цивільного права (переважного права співвласника на купівлю частини домоволодіння), проте зазначене право не може бути захищене у спосіб, обраний позивачем, оскільки зміст запису у реєстрі прав на нерухоме майно щодо власника частки домоволодіння, яке не належить позивачу, жодним чином не зачіпає його прав та інтересів та відповідно його скасування не призведе до їх захисту.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2016р. по справі № 820/12103/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Ральченко І.М.
Судді Бершов Г.Є. Русанова В.Б.
Повний текст ухвали виготовлений 12.07.2016 р.