11 липня 2016 р.Справа № 816/664/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Лях О.П.
Суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2016р. по справі № 816/664/16 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Виробничо-торгівельного підприємства " Бізнесконтакт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виробничо - торгівельного підприємства "Бізнесконтакт" (надалі - ВТП "Бізнесконтакт", відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 18731,71 грн. та пені у розмірі 146,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем в 2015 році не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, установлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на 1 робоче місце, в зв'язку з чим він повинен згідно статті 20 даного Закону до 16 квітня 2016 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі - 18731,71 грн. Оскільки зазначену суму відповідачем не сплачено, то на підставі частини другої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на суму заборгованості нараховано пеню в розмірі 146,12 грн.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2016 року по справі № 816/664/16 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справ, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на наступне.
За змістом статті 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (далі - Положення), працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Статтею 19 Закону України " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.
Статтею ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою ст. 19 цього Закону.
При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст.250 Господарського кодексу України.
Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Наказом Державного комітету статистики № 420 від 19.12.2005 року та наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 року затверджена форма статистичної звітності №3-ПН „Звіт про наявність вакансій ", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.
Згідно звіту форми 10-ПІ у Виробничо - торгівельного підприємства "Бізнесконтакт" середньооблікова чисельність штатних працівників в 2015 році на підприємстві становить 41 осіб, за приписами ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2015 році визначена для відповідача - 2 робочих місця.
Відповідно до звіту форми 10-ПІ у відповідача в 2015 році середньооблікова чисельність штатних працівників інвалідів складала 2 особи.
Як вбачається із матеріалів справи, в 2015 році центром зайнятості було працевлаштовано 2 особи з обмеженими фізичними можливостями на Виробничо - торгівельного підприємства "Бізнесконтакт".
Підприємством - відповідачем щомісячно протягом 2015 року подавалися звіти форми №3-ПН до центру зайнятості, що підтверджується матеріалами справи.
Тобто відповідачем були виконані вимоги Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, у 2015 році центром зайнятості було працевлаштовано 2 особи з обмеженими фізичними можливостями на Виробничо - торгівельного підприємства "Бізнесконтакт".
Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які були направлені центром зайнятості, позивачем не були представлені і у справі відсутні.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України з даної категорії справ (постанови №21-60а11 від 20.06.2011р.; №21-105а12 від 26.06.2012р.; №21-95а13 від 02.04.2013р.), обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів по формі 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного держаного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів. За умови, що відповідний орган Фонду соціального захисту інвалідів не направляв інвалідів на підприємство для працевлаштування, підприємство не відмовляло у працевлаштуванні інвалідам за направленням центру зайнятості, відсутній факт вчинення правопорушення, за яке передбачено стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Колегія суддів апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем було дотримано вимог Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, а сам факт відсутності працюючого інваліда не є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки відповідачем виконано вимоги щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Приписами ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Керуючись вимогами ст. 9 КАС України, суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відхиляючи подану апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що у звітному 2015 році відповідачем скеровувалась до міського центру зайнятості інформація про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, також на підприємстві були створені робочі місця для інвалідів у необхідній кількості, а тому відсутні правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Відповідно до вимог ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись вимогами ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2016р. по справі № 816/664/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Лях О.П.
Судді(підпис) (підпис) Старосуд М.І. Яковенко М.М.