Справа: № 826/2610/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.
Іменем України
12 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У лютому 2016 року позивач - ОСОБА_2, звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1061-17 від 17 червня 2015.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2016 року позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права.
У судове засідання з'явилися не всі особи, які беруть участь у справі, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2016 року - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у вересні 2014 року невстановлені особи незаконно заволоділи автомобілем Lexus RX350 державний номер НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2, про що внесені відомості до ЄРДР 14.09.2014.
Суд дійшов до висновку, що викрадений автомобіль Lexus RX350 державний номер НОМЕР_2, 2012 року випуску, з об'ємом циліндрів двигуна 3456 см3, який наразі не знято в органах реєстрації внутрішніх справ і на момент винесення оскаржуваного рішення обліковується у власності позивача лише номінально, не є об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, за ОСОБА_2 зареєстрований автомобіль Lexus RX350, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, з об'ємом двигуна 3456 см3. Даний автомобіль був придбаний позивачем за договором купівлі-продажу № ЕЛюА-0002/351 від 16.12.2012.
13.09.2014 зазначений автомобіль ОСОБА_2 викрадено невстановленими особами. За даним фактом позивач звернувся із заявою до органів внутрішніх справ та 14.09.2014 органом досудового розслідування до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено інформацію за заявою та наданий витяг з кримінального провадження №12014100100009835.
17.06.2015 ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» за № 1061-17, яким ОСОБА_2 згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення рішення протиправним, позивач звернулася до адміністративного суду з позовом.
Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 з 01.01.2015 введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».
Відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України, з урахуванням змін, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно із приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
В розумінні пп. 14.1.251 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України транспортні засоби, що використовувалися, - це транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.
Таким чином, використання транспортного засобу пов'язується з його реєстрацією.
Згідно п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) у підрозділах Державтоінспекції (крім транспортних засобів, зареєстрованих до набрання чинності цим Порядком) та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
З врахуванням вищевикладених положень законодавства початком використання (експлуатації) транспортного засобу є його державна реєстрація.
При цьому, порядок та підстави для зняття з обліку транспортних засобів визначений п. 40 - 46 зазначеного вище Порядку. Зокрема, положеннями п. 40 Порядку встановлено, що зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в сервісному центрі МВС на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного виконавця або рішення суду. Дозволяється проводити огляд транспортних засобів, які знімаються з обліку, за їх місцезнаходженням з дотриманням вимог пункту 15 цього Порядку. Такий огляд оформляється відповідним актом, засвідчується підписом та скріплюється печаткою адміністратора сервісного центру МВС.
Тобто, зняття з обліку транспортних засобів здійснюється за наявності відповідних документів та безпосередньо автомобіля (що також зазначено в листі Департаменту Державної автомобільної інспекції від 19.08.2015 № 4/8-М-2367, наданого у відповідь на звернення ОСОБА_2 щодо можливості та порядку зняття з державної реєстрації викраденого автомобіля, що перебуває у розшуку).
Виключенням в даному випадку є зняття з обліку вибракуваних транспортних засобів (п. 45 Порядку), - без огляду автомобіля, та одночасно з пред'явленням номерних знаків і реєстраційних документів до сервісних центрів МВС.
Згідно ст. 267 Податкового кодексу України визначено джерело отримання податковим органом інформації про об'єкт оподаткування, а саме - пп. 267.6.3 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що органи внутрішніх справ зобов'язані до 1 квітня 2015 року подати контролюючим органам за місцем реєстрації об'єкта оподаткування відомості, необхідні для розрахунку податку.
З 1 квітня 2015 року органи внутрішніх справ зобов'язані щомісячно, у 10-денний строк після закінчення календарного місяця подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем реєстрації об'єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця.
Форма подачі інформації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики, а саме - наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2015 № 563 «Про затвердження форми відомостей, необхідних для розрахунку транспортного податку».
Аналізуючи зміст такої затвердженої форми відомостей, необхідних для розрахунку транспортного податку, суд встановив, що органи внутрішніх справ повинні надавати контролюючому органу за місцем реєстрації об'єкта оподаткування відомості про власника легкового автомобіля - фізичної особи або юридичної особи, відомості щодо зареєстрованих та/або знятих з реєстрації легкових автомобілів за певними критеріями. Водночас така форма відомостей не містить реквізитів про вибутті з володіння, але не знятті з державної реєстрації транспортні засоби (легкові автомобілі).
Тобто, в даному випадку оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене контролюючим органом саме на підставі інформації про належний позивачу автомобіль, яка наявна у органів внутрішніх справ і зазначена у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу.
Разом з тим, в силу норм ч. ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 318 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За приписами ч.ч. 1 і 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Судом встановлений, що підтверджується витягом з кримінального провадження, факт того, що у вересні 2014 року невстановлені особи незаконно заволоділи автомобілем Lexus RX350 державний номер НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2, про що внесені відомості до ЄРДР 14.09.2014.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що викрадений автомобіль Lexus RX350 державний номер НОМЕР_2, 2012 року випуску, з об'ємом циліндрів двигуна 3456 см3, який наразі не знято в органах реєстрації внутрішніх справ і на момент винесення оскаржуваного рішення обліковується у власності позивача лише номінально, не є об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб.
Крім того, суд апеляційної інстанції надаючи оцінку спірних правовідносинам вважає за потрібне зазначити наступне.
Із набранням чинності зазначеними вище положеннями Податкового кодексу України 01 січня 2015 року, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.
Водночас, згідно із приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Слід зазначити, що вказана норма Податкового кодексу України введена в дію з 01 січня 2015 року.
Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.
Приписами статті 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.
Порядок формування доходної частини бюджетів, визначено у частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України, а саме: закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З урахуванням вимог чинного законодавства, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
За таких обставин, оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Наведених висновків податковим органом під час апеляційного розгляду справи спростовано не було.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.
Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Крім того, слід зазначити, що статтею 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписи підпункту 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.
Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 Податкового кодексу України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3 ПК України).
Таким чином, безпосереднє встановлення місцевих податків, а відтак і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Такий висновок узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 19 квітня 2016 року К/800/2667/16 у справі №804/14459/15.
Так, рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629» установлений транспортний податок та затверджене Положення про транспортний податок, яке містить норми, аналогічні тим, що викладені в Податковому кодексі України.
Судом встановлено, що вказане рішення Київської міської ради опубліковане у газеті «Хрещатик» 06.03.2015.
Отже, рішення, яким введено транспортний податок на території міста Києва, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення - 06.03.2015.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, а отже і прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, неправомірним.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2016 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: О.Є. Пилипенко
Суддя: Я.Б. Глущенко
С.Б. Шелест
Головуючий суддя Пилипенко О.Є.
Судді: Шелест С.Б.
Глущенко Я.Б.