Справа № 742/1237/16-ц Провадження № 22-ц/795/1309/2016 Суддя у I інстанції Білокур В. І.
Категорія: цивільна Доповідач-суддя ОСОБА_1
11 червня 2016 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
голови судового засідання - судді Кузюри Л.В.,
суддів: Мамонової О.Є, ОСОБА_2,
з участю секретаря судового засідання Шкарупи Ю.В.,
ОСОБА_3, її представика ОСОБА_4, ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 травня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна,
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями розташованого по вул.Боброва, 20 в м.Прилуки Чернігівської області, посилаючись на те, що з 01 серпня 2001 року по 19 жовтня 2004 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, під час якого було придбано вказане майно.
У зв»язку з тим, що ОСОБА_7 помер 02 вересня 2015 року, звернулась з даним позовом до спадкоємиці першої черги щодо його майна, посилаючись на те, що права власності набула як одна з подружжя, проте воно не визнається відповідачем.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 травня 2016 року визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Прилуки, вулиця Боброва,20, розподілено судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставила питання про скасування вказаного рішення суду, посилаючись на те, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, зокрема було застосовано положення СК України, в той час, коли на спірні правовідносини поширюються положення КпШС України, виходячи з часу його придбання. Крім того, ОСОБА_5 стверджувала, що спір щодо зазначеного у позові будинку було вирішено між бувшим подружжям задовго до смерті її батька, у 2003 році , а тому позивач не має права на вказане майно.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, їх представників та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
З матеріалів справи встановлено, що з 01 серпня 2001 року по 19 жовтня 2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого, 20.06.2002 року було придбано житловий будинок №20 по вул. Боброва в м.Прилуки, та зареєстровано вказане майно за ОСОБА_7 (а.с.14,48). Після розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_7, ОСОБА_3 переїхала проживати зі спірного будинку до квартири своєї матері № 26 по вул. Миколаївській, 117 у м. Прилуках, та за вказаною адресою була зареєстрована з 18.06.2005 року.
Реєстрацію позивача у квартирі матері, у даній справі підтверджено нею особисто, а також даними паспорта про місце проживання( а.с.3 зворот).
ОСОБА_7 помер 02 вересня 2015 року і єдиною спадкоємицею щодо майна померлого є його дочка ОСОБА_5, яка прийняла спадщину в порядку, передбаченому законом, та отримала відповідні свідоцтва на все інше спадкове майно (два квартири та автомобіль), однак на спірний житловий будинок №20 по вул. Боброва у м. Прилуках відповідачеві нотаріусом не було видано свідоцтво, до вирішення спору в суді (а.с.28-36).
Листом нотаріуса №652/02-14 від 03.03.2016 року було роз»яснено право ОСОБА_3 звернутися до суду для вирішення питання про право власності на частину спільного майна подружжя після смерті ОСОБА_7 (а.с.6).
Зважаючи на те, що спірне майно було придбано подружжям ОСОБА_7 у шлюбі під час дії КпШС України, при вирішенні данного спору належить застосовувати положення наведенного нормативного акту.
Положеннями ч. 3 ст. 29 КпШС України, чинного на час придбання майна подружжям, передбачалось, що трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується , коли ці вимоги заявлено після розірвання шлюбу, і обчислюється починаючи з дня, коли котрийсь із розведеного подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу.
З матеріалів справи встановлено, що у 2003 році між сторонами виникав спір з приводу спірної квартири, у зв»язку з чим, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 у березні 2003 року було заведену цивільну справу про поділ майна подружжя, забезпечено позов шляхом накладення арешту на спірне майно. Втім, за заявою позивача від 25 березня 2003 року позовну заву судом було певернуто без розгляду та знято арешт з майна у зв»язку з отриманням позивачем від ОСОБА_7 грошової компенсації вартості частини майна.
Факт отримання позивачем компенсації за частину майна в сумі 4 тисячі гривень у справі підтверджено власноручною розпискою позивача від 06 квітня 2003 року (а.с.25) та її особистими поясненнями. Таким чином, спір між подружжям з приводу поділу майна було ними врегульовано добровільно.
В подальшому, рішенням Прилуцького міського суду від 06 жовтня 2003 року шлюб між подружжям було розірвано (а.с.54), а свідоцтво про припинення шлюбу було отримано позивачем 19 жовтня 2004 року( а.с. 4).
За правилом ч. 3 ст. 29 КпШС України, право на звернення з позовом про визнання права на частину майна подружжя, за умови наявності майнових претензій до бувшого чоловіка, позивач мала протягом трьох років починаючи з дня, коли дізналась або повинна була дізнатись про порушення права на це майно після розірвання шлюбу.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач переїхала проживати до матері ще до розірвання шлюбу, що підтверджується адресою її проживання, зазначеною власноручно у позовній заяві про поділ майна подружжя (а.с.70, 71), а в подальшому вона отримала у 2005 році реєстрацію за вказаним місцем проживання, у спірному будинку з моменту реєстрації розірвання шлюбу протягом трьох років не проживала та долею зазначеного майна не цікавилась, відповідно вона втратила право на поділ майна подружжя.
Аналогічні норми щодо застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об»єктом спільної сумісної власності подружжя, містяться у ст. 72 СК України.
Ухваливши рішення про задоволення вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на спірне майно було порушене лише тоді, коли після смарті ОСОБА_8, його спадкоємиця заперечила право ОСОБА_3 на ? частину будинку, а тому позовна давність за наведеними вимогами позивачем не пропущено.Втім, зазначений висновок суду, всупереч приписам ст.212. 213 ЦПК України, грунтується на неповно з»ясованих обставинах справи, оскільки судом першої інстанції в належному порядку не було досліджено питання з якого часу право позивача є порушеним. Судом було невірно застосовано норми як процесуального, так і матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, порушення права іншої сторонни у даній цивільній справі.
У зв”язку з наведеними обставинами, постановлене судом першої інстанції судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 9-11, 29 КпШС України, 72 СК України ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 травня 2016 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку № 20 по вул. Боброва у м.Прилуки, Чернігівської області відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 витрати, понесені на сплату судового збору при зверненні до апеляційного суду в сумі 606 (шістьсот шість) грн 32 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Голова судового засідання: Судді: