ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
11 липня 2016 року 10:34 № 826/2959/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.В., за участю представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби у Київські області
проскасування податкової вимоги від 03.02.2016 №238-23 та податкового повідомлення-рішення від 16.06.2015 №18987-17
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 11 липня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби у Київські області про скасування податкової вимоги від 03.02.2016 №238-23 та податкового повідомлення-рішення від 16.06.2015 №18987-17 (з урахуванням уточнення до позовної заяви).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані податкове повідомлення-рішення та податкова вимога винесені неналежним контролюючим органом, оскільки позивачем змінено місце реєстрації свого проживання (податкову адресу), яка територіально належить до відання іншого контролюючого органу.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних рішень, прийнятих у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень, у зв'язку з наявною інформацією про наявність зареєстрованого за позивачем права власності на транспортний засіб, який є об'єктом оподаткування, у відповідності до приписів статті 267 Податкового кодексу України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на підставі наявної в останньої інформації щодо наявності у ОСОБА_1 на праві власності транспортного засоби, який є об'єктом оподаткування, у відповідності до приписів статті 267 Податкового кодексу України, що не заперечувалося представником позивача, прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.06.2015 №18987-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.
Крім того, з огляду на наявний у ОСОБА_1 станом на 02.02.2016 податковий борг за узгодженими податковими зобов'язаннями у розмірі 25 000,00 грн., що складає заборгованість з транспортного податку з фізичних осіб, державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у Київській області сформовано податкову вимогу від 03.02.2016 №238-23.
Вважаючи вказані податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».
Відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України, з урахуванням змін, які діяли станом на момент виникнення спірних правовідносин, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
При цьому, згідно з приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Так, за твердженням позивача, у державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у Київській області були відсутні повноваження на прийняття оскаржуваних рішень, оскільки ОСОБА_1 у 2014 році змінено місце реєстрації з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 (підтверджується відмітками у паспорті гр. ОСОБА_1, копія якого наявна у матеріалах справи), що територіально належить до відання державної податкової інспекції у Дарницькому районі головного управління державної фіскальної служби у місті Києві, яка і наділена, за твердженням позивача, правом на прийняття податкових повідомлень-рішень щодо неї.
Водночас, представником відповідача під час судового розгляду даної справи не надано суду доказів щодо місця реєстрації позивача та його податкової адреси в 2015 -2016 роках в Києво-Святошинському районі Київської області.
Відтак, суд дійшов до висновку, що приймаючи оскаржувані податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у Київській області діяла необгрунтовано.
Щодо підстав для винесення оскаржуваних рішень суд зазначає про таке.
Слід зазначити, що положення статті 267 Податкового кодексу України, якими врегульовано питання застосування транспортного податку введені в дію з 01 січня 2015 року.
Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.
Приписами статті 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.
Порядок формування доходної частини бюджетів, визначено у частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України, а саме: закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З урахуванням вимог чинного законодавства, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.
Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.
Таким чином, суд вказує про безпідставність нарахування позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, оскільки таке нарахування повинно відбуватися не раніше 2016 року.
Слід зазначити, що аналогічна позиція викладена у постановах Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 у справі №826/17506/15 (ЄДРСР №54393095, від 16.12.2015 у справі №826/14790/15 (ЄДРСР №54359221), від 12.01.2016 у справі №826/18339/15 (ЄДРСР №55006032), від 18.02.2016 у справі №826/22034/15 (ЄДРСР №55935485), від 26.01.2016 у справі №823/5268/15 (ЄДРСР №55249165) та в ухвалах Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №826/15547/15 (ЄДРСР №55613540), від 27.01.2016 у справі №826/20180/15 (ЄДРСР №55377458), а також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.04.2016 у справі №804/14459/15 (ЄДРСР №57344694).
З урахуванням всього викладеного, суд дійшов до висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.06.2015 №18987-17.
При цьому, згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відтак, виходячи з того, що оскаржувана податкова вимога винесена контролюючим органом виключно у зв'язку з наявною у позивача податковою заборгованістю з транспортного податку, розмір якої відповідає розміру податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 16.06.2015 №18987-17, щодо якого суд дійшов до висновку про його протиправність та скасування, з урахуванням похідного характеру оскаржуваної вимоги, остання також є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 03.02.2016 №238-23.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 16.06.2015 №18987-17.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.
Повний текст постанови складено 12.07.2016