ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
05 липня 2016 року № 813/1140/16
об 14 год. 52 хв. м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Палюк М.М., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу № 813/1140/16 за адміністративним
позовом ОСОБА_1
до Старосамбірської районної державної адміністрації, представник - Хітчак В.І за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, представник - ОСОБА_4
про визнання протиправними дій, визнання незаконним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Старосамбірської районної державної адміністрації за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання протиправними дій, визнання незаконним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2005 році позивач розпочав державну службу на посаді заступника голови Старосамбірської районної державної адміністрації. Відповідним розпорядженням позивач призначений на посаду начальника управління соціального захисту населення, шляхом переведення з посади заступника голови райдержадміністрації. 17.11.2010 року позивач звільнений за п. 3, ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2014 року Старосамбірську РДА зобов'язано негайно поновити ОСОБА_1 на посаді. Відповідним розпорядженням позивач поновлений на посаді начальника УСЗН Старосамбірської РДА. У зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, розпорядженням Старосамбірської РДА від 23.12.2014 року №214/07-01 К- 1 з посади за п. 6 ч. 1 ст.40 КЗпП звільнено ОСОБА_3 Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2014 року у справі №813/903/15 звільнення ОСОБА_3 визнано незаконним, у зв'язку із порушенням відповідачем процедури звільнення. Розпорядженням відповідача від 05.01.2016 року № 1/07-01 К-1 ОСОБА_3 поновлена на посаді з 27.12.2014 року. 15.02.2016 року згідно п. 2 спірного розпорядження позивача звільнено у зв'язку з поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Позивач вважає спірне звільнення протиправним, оскільки:
08.02.2016 року позивач подав заяву з клопотанням про надання щорічної основної відпустки, яка відповідачем не розглянута. 12.02.2016 року позивач повторно подав заяву про надання щорічної основної відпустки за станом здоров'я та сімейними обставинами, яка також не була розглянута. 15.02.2016 року подана третя заява про надання відпустки вже без збереження заробітної плати. Відповідач надав позивачу відпустку без збереження заробітної плати з наступним звільненням.
Звільнення позивача також не узгоджується із Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 року № 1374 «Про затвердження Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій», якою затверджено Порядок призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій. Пунктом 1 вказаного порядку передбачено, що керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів районних державних адміністрацій призначаються на посади та звільняється з посади головами державних адміністрацій за погодженням з відповідними обласними державними адміністраціями.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення та докази на підтвердження позовних вимог, просив суд позов задоволити повністю.
Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву, відповідач просить відмовити в задоволені позовних вимог повністю з підстав, що 05.01.2016 року розпорядженням відповідача на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду поновлено на роботі ОСОБА_3 Поновлення на посаді ОСОБА_3 та її фактичне приступлення до виконання обов'язків було підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління соціального захисту населення райдержадміністрації згідно п. 6 ст. 40 КЗпП України. Від переведення на запропоновані посади позивач відмовився, про що складений відповідний акт від 15.02.2016 року. Інших вільних робочих місць, які можна було б запропонувати позивачу відповідно його фаху і кваліфікації, в райдержадміністрації на той момент не було. Звільнення позивача погоджено з департаментом соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації.
Щодо заяв позивача про надання відпустки, відповідачем була надана відповідь листом №01-25/312 від 16.02.2016 року, яким позивача повідомлено, що вони не розглядалися, оскільки позивачу була надана відпустка без збереження заробітної плати за його ж заявою.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, надав суду додаткові пояснення та докази, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Позиція третьої особи викладена у запереченні на позовну заяву, відповідач просить відмовити в задоволені позовних вимог повністю з підстав, що поновлення третьої особи на роботі на посаді начальника управління соціального захисту населення Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області 05.01.2016 року та фактичне приступлення її до виконання обов'язків за цією посадою з 01.02.2016 року є підставою для відповідача щодо вирішення питання про звільнення позивача з роботи з посади на яку поновлена третя особа або переведення його на іншу роботу.
Фактично Відповідач скористався правом передбаченим п. 6 ст. 40 КЗпП України шляхом винесення розпорядження №20/07-01 К-1 від 15.02.2016 року «Про надання відпустки ОСОБА_1 з наступним звільненням», згідно якого звільнено ОСОБА_1 начальника управління соціального захисту населення рай держадміністрації 16 березня 2016 року у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу за п.6 ст.40 КЗпП України.
На думку представника третьої особи, звільнення позивача відбулось з підстав передбачених законом, зокрема, які закріпленні п. 6 ст. 40 КЗпП України, тому позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
При звільнення позивача, відповідачем виконано всі обов'язкові умови процедури звільнення, зокрема щодо пропонування іншої роботи, погодження такого звільнення з вищестоящим органом та щодо порядку надання відпустки.
Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечив, надав суду додаткові пояснення та докази, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача та третьої особи, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:
15.02.2016 року розпорядженням відповідача за № 20/07-01 К-1 «Про надання відпустки ОСОБА_1 з наступним звільненням», згідно ст. 25 Закону України «Про відпустки» та керуючись пунктом 6 статті 40, статтею 44 Кодексу законів про працю України, оскільки постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року у справі № 813/903/75, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2015 року у справі № 876/876/8460/15 ОСОБА_3 поновлено на роботі, яку вона раніше виконувала, ОСОБА_1 запропоновано вакантні посади. У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 від запропонованої роботи відмовився, а іншої роботи, яку він міг би виконувати відповідно до його фаху і кваліфікації, в райдержадміністрації нема:
1. Надати ОСОБА_1 - начальнику управління соціального захисту населення райдержадміністрації відпустку без збереження заробітної плати на 30 календарних днів з 16 лютого по 16 березня 2016 року включно.
2. Звільнити ОСОБА_1, начальника управління соціального захисту населення райдержадміністрації 16 березня 2016 року у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
3. Начальнику відділу бухгалтерського обліку та звітності управління соціального захисту населення райдержадміністрації (Половчак О.М.).
3.1. Провести з ОСОБА_1 повний розрахунок відповідно до чинного законодавства, а саме виплатити:
3.1.1. Вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку;
3.1.2. Грошову компенсацію тощо.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, КЗпП України, КАС України.
Згідно ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
1/1) виключено
2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці;
3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;
9) виключено
10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду;
11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Судом встановлено наступне:
13.03.2010 року розпорядженням відповідача за № 21-о/с позивач призначений на посаду начальника управління соціального захисту населення.
17.11.2010 року розпорядженням відповідача за №114-о/с, позивач звільнений за п. 3, ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
17.01.2011 року розпорядженням відповідача за № 5-о/с/01-17 на посаду начальника управління соціального захисту населення призначено ОСОБА_3
12.03.2014 року постановою Львівського окружного адміністративного суду, визнано протиправним і скасовано розпорядження Старосамбірсько РДА про звільнення ОСОБА_1 та поновлено такого на посаді.
23.05.2014 року розпорядженням відповідача за № 82/07-01 К-1 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1», скасовано попереднє розпорядження про звільнення та поновлено на посаді.
23.12.2014 року розпорядженням відповідача за №214/07-01 К-1 ОСОБА_3 звільнено з посади згідно п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
08.07.2015 року постановою Львівського окружного адміністративного суду, яка набрала законної сили 10.11.2015 року ОСОБА_3 поновлено на посаді начальника управління соціального захисту населення відповідача.
05.01.2015 року розпорядженням відповідача за № 1/07-01 К-1 «Про поновлення на роботі ОСОБА_3Д.», скасовані попередні розпорядження про звільнення та поновлено на посаді.
15.02.2016 року розпорядженням відповідача за № 20/07-01 К-1 «Про надання відпустки ОСОБА_1 з наступним звільненням»
Судом не враховуються обґрунтування позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо протиправного звільнення позивача, оскільки звільнення позивача із займаної посади відбулось не на підставі дій відповідача, а на підставі спірного розпорядження, який є окремим предметом позовних вимог.
Таким чином, цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач помилився в предметі обраного способу захисту.
Судом враховуються обґрунтування, позовних вимог позивача про визнання протиправним і скасування п. 2 розпорядженням Старосамбірської РДА від 15.02.2016 року за № 20/07-01 К-1 «Про надання відпустки ОСОБА_1 з наступним звільненням», оскільки в даному випадку спірне звільнення позивача, як особи яка раніше (ще з 13.03.2010 року) виконувала цю роботу, у зв'язку з поновленням ОСОБА_3, яка виконувала цю ж роботу з 17.012011 року не узгоджується і не передбачено нормами чинного трудового законодавства. На думку суду спірне звільнення позивача згідно п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не відповідає істотним умовам цієї ж норми, оскільки позивач на посаді начальника управління соціального захисту населення з врахуванням рішення суду про поновлення на посаді працював ще з 13.03.2010 року по 16.03.2016 року, відтак є особою яка виконувала цю роботу раніше.
Дотримання чи не дотримання відповідачем інших умов звільнення позивача про які вказували сторони та третя особа, судом не враховуються, оскільки позивача по суті звільнено з непередбачених законом підстав.
Вказана позиція суду по суті узгоджується із позицією Верховного суду України викладених в ухвалі від 04.11.2010 року та в постанові від 21.05.2014 року де Верховний суд висловив правову позицію: «Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника».
Факт того, то саме позивач є особою яка виконувала цю роботу раніше згідно ст. 72 КАС України не підлягає доказуванню, оскільки 08.07.2015 року постановою Львівського окружного адміністративного суду, яка набрала законної сили 10.11.2015 року встановлено наступне: «Випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу передбачено ст. 40 КЗпП України, згідно з п. 6 ч. 1 якої трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
З розпорядження першого заступника голови Старосамбірської РДА від 23.12.2014 року № 214/07-01 К-1 судом встановлено, що ОСОБА_3 звільнено з посади начальника управління соціального захисту населення райдержадміністрації 26.12.2014 року, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 40, ст. 44 Кодексу законів про працю України та на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2014 року у справі № 813/7707/13-а і постанови про відкриття виконавчого провадження відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області № 42783255 від 02.04.2014 року, у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу /Т.І а.с.15/.
Також, судом встановлено, що рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано Старосамбірською РДА ще 23.05.2014 року /Т.І а.с.53/.
Згідно з ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Вищевказані обставини сторонами визнаються, сумнівів щодо їх достовірності та добровільності їх визнання немає, а тому суд звільняє сторін від доказування цих обставин.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Судом з матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами, що з 23.05.2014 року і до дати звільнення включно ОСОБА_3 перебувала або на лікуванні, або у відпустці /Т.І а.с.168-171/.
З метою перевірки факту наявності вакантних посад за період з 23.05.2014 року і по дату звільнення ОСОБА_3 судом витребувано у відповідача 1 відповідну інформацію та встановлено, що в межах цього періоду вакантними були посади першого заступника голови, завідувача сектору взаємодії з правоохоронними органами, забезпечення оборонної та мобілізаційної роботи, запобігання та виявлення корупції, начальника відділу економічного розвитку, діловода, водія /Т.І а.с.136-139/.
Представник відповідача 1 стверджує, що голова Старосамбірської РДА неодноразово пропонував ОСОБА_3 зайняти вакантні посади, однак та відмовлялася. Проте, суд не бере до уваги такі покликання відповідача 1, оскільки пропонування позивачу будь-яких посад, як і відмова позивача від обіймання їх не підтверджено жодними письмовими доказами у справі.
Також, відповідач 1 покликається на те, що з 23.05.2014 року і по день звільнення позивач перебувала або у відпустках або на лікарняних листках, що унеможливлювало письмове її повідомлення про наявність вакантних посад. Однак судом встановлено, що під час перебування позивача у відпустці відповідачем 1 направлено ОСОБА_3 листа від 28.11.2014 року № 01-25/2620 з повідомленням про наступне її звільнення /Т.І а.с.101/, а листом від 01.12.2014 року № 01-25/2643 повідомлено Львівську ОДА про наявність вакантної посади діловода. Відтак, відповідач 1 у такий же спосіб листом мав можливість та повинен був повідомити позивача про наявність тої чи іншої вакантної посади у райдержадміністрації, а тому суд не бере до уваги покликання відповідача 1 у цій частині.
Таким чином, суд погоджується з наявністю у відповідача 1 права на звільнення з посади працівника у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, проте у такому разі повинна бути дотримана процедура звільнення, зокрема, розглянута можливість переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу, чого відповідачем 1 зроблено не було».
Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно вказаної норми КзпП України, та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за N 100 та довідки за № 558/06 від 20.04.2016 року, позивачу підлягає до стягнення сума 9132,34 грн., з 17.03.2016 року по 05.07.2016 року було 74 робочих дні, відповідно 74 х 123,41 грн. (за один робочий день) = 9132,34 грн.
Судом не враховуються позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з коригуванням розміру середнього заробітку на коефіцієнт підвищення згідно постанови КМ України від 6 квітня 2016 р. N 292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році», оскільки вказана постанова набрала чинності 01.05.2016 року, а позивач звернувся до суду 05.04.2016 року, провадження у справі відкрито 06.04.2016 року, тобто на момент звернення до суду спірні правовідносини лише в цій частині не існували, відтак суд не вправі надавати їм оцінку.
З цих же підстав судом не враховуються заперечення відповідача та третьої особи про правомірність спірного рішення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем не переконують в обґрунтованості позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем було зроблено.
Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, позовні вимоги ОСОБА_1 до Старосамбірської районної державної адміністрації за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання протиправними дій, визнання незаконним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, підлягають задоволенню частково.
Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задоволити частково.
2. Визнати протиправними і скасувати п. 2 та п. 3 Розпорядження Старосамбірської районної державної адміністрації «Про надання відпустки ОСОБА_1 з наступним вивільненням» № 20/07-01 К-1 від 15.02.2016 щодо звільнення ОСОБА_1.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління соціального захисту населення Старосамбірської районної державної адміністрації.
4. Стягнути з Старосамбірської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9132,34 грн.
5. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
6. Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на на посаді начальника управління соціального захисту населення Старосамбірської районної державної адміністрації та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 2715,00 грн. підлягає негайному виконанню.
7. Стягнути з бюджетних асигнувань Старосамбірської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) 551,20 грн. судового збору.
Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.
Постанова складена у повному обсязі 11.07.2016 року.
Суддя Гавдик З.В.