Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" липня 2016 р.Справа № 922/1304/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Суслової В.В.
при секретарі судового засідання Помпі К.І.
розглянувши справу
за позовом В.о. керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області, м. Харків в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України Харківській області, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківський автотранспортний технікум ім. с. Орджонікідзе, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо", м. Харків
про про визнання недійсним договору та повернення майна
за участю представників сторін:
прокурора - Захарова Н.О, посв.№ 032956 від 10.04.2015 року;
позивача - ОСОБА_1, за довіреність;
відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 01.06.2016 року;
третьої особи - не з'явився;
Виконуючий обов'язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області і інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Харківській області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо", в якому просить суд:
- визнати недійсним договір оренди державного майна №3457-Н від 08.11.2007 року, укладений між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владо" з усіма додатковими угодами, а саме: додатковою угодою №1 від 12.03.2008 року, №2 від 08.10.2010 року, №3 від 27.03.2013 року, №4 від 27.03.2013 року, №5 від 22,07,2014 року, №6 від 01.09.2015 року;
- припинити зобов'язання за договором оренди від 08.11.2007 року № 3457-Н на майбутнє;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Владо" звільнити та повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення площею 192,9 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, Регіональному відділенню фонду державного майна по Харківській області.
Судові витрати заявник просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається: на невідповідність умов спірного договору вимогам ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 63 Закону України "Про освіту"; на невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу що є підставою для визнання договору недійсним, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.04.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду. Порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.05.2016р. о 11:00. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Харківський автотранспортний технікум ім. с. Орджонікідзе, м. Харків.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.05.2016 року розгляд справи відкладено на 13.06.2016 року о 12:00 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.06.2016 року було виправлено технічну описку щодо дати відкладення розгляду справи на 16.06.2016 року о 10:15 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.06.2016 року було продовжено строк розгляду спору та розгляд справи відкладено на 16.06.2016 року о 10:15 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.06.2016 року було виправлено технічну описку щодо дати відкладення розгляду справи на 05.07.2016 року о 10:15 год.
05 липня 2016 року до суду від представника прокуратури було надано заяву (вх. № 21883), відповідно до якої, прокурор відмовляється від позовної вимоги щодо припинення зобов'язання за договором оренди від 08.11.2007 року № 3457-Н на майбутнє на підставі п.4.ч.1 ст. 80 ГПК України. Надану заяву долучено судом до матеріалів справи.
Присутній представник прокуратури у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити, а щодо вимоги про припинення зобов'язання за договором оренди від 08.11.2007 року № 3457-Н на майбутнє - припинити на підставі п.4.ч.1 ст. 80 ГПК України.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області у судовому засіданні підтримує позов з посиланням на ст.ст. 3, 63 Закону України "Про освіту", ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", зазначає про законність та обґрунтованість позовних вимог , просить задовольнити його у повному обсязі, про що надав 18.05.2016 року письмові пояснення (вх.№16320).
Відповідач - ТОВ "Владо" проти заявлених вимог заперечує та просить у задоволенні позову відмовити, 05.07.2016р. надав через канцелярію суду супровідний лист, в якому просить суд долучити до матеріалів справи додаткові документи по справі. В обґрунтування своєї позиції у справі зазначає, що спірний договір оренди нежитлових приміщень за своїм змістом відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі Закону України "Про освіту", а також Закону України "Про вищу освіту", норми якого не взято до уваги прокурором при обґрунтуванні заявлених позовних вимог, що виключає можливість для визнання вказаного договору недійсним.
Третя особа правом на участь представника у судовому засіданні не скористалася, причину неявки не повідомила, витребуваних судом документів не надала. Про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про відкладення розгляду справи за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
08 листопада 2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (далі - "Орендодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владо" (далі -"Орендар") укладено договір оренди №3457-Н, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення площею площею 192.9 кв.м, розміщене за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі літ."А-5", що перебуває на балансі Харківського автотранспортного технікуму ім. С.Орджонікідзе, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 03.04.2001року і становить 184800,00 грн.
Згідно з п. 1.2 договору, майно передається в оренду з метою розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи - 89,8 кв.м.; розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи -103,1 кв.м.
Відповідно до п. 10.1 Договору його укладено на строк до 07.10.2010 року включно.
08 листопада 2007 року майно за договором оренди від 08.11.2007 року було передано в користування орендарю на підставі акту приймання-передавання орендованого майна (додаток № 1 до договору оренди), підписаного сторонами договору (а.с.30).
В подальшому, сторонами до спірного договору укладено низку додаткових угод, а саме:
1) Додаткову угоду №1 від 12.03.2008 року, якою змінено предмет оренди, а саме у розділі 1 «предмет договору» слова «розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи - 89,8 кв.м.; розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи -103,1 кв.м.» замінено «розміщення магазину непродовольчих товарів - 192,9 кв.м.", а також внесені зміни щодо орендної плати.
2) Додаткову угоду №2 від 08.10.2010 року, якою внесено зміни до п.10.1 Договору, а саме подовжено дію договору на 2 роки, тобто з 08.10.2010 року до 08.10.2012 року.
3) Додаткову угоду №3 від 27.03.2013 року, якою внесено зміни до п.10.1 Договору, а саме подовжено дію договору на 2 роки, тобто з 08.10.2012 року до 08.10.2014 року.
4) Додаткову угоду №4 від 27.03.2013 року, якою внесено зміні до п.1.1 Розділу 1 "Предмет договору" та викладено у новій редакції з 08.10.2012 року: "Вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 08.10.2012 року і становить 798600,00 грн., без урахування ПДВ", а також внесені зміни щодо орендної плати.
5) Додаткову угоду №5 від 22.07.2014 року, якою внесено зміни до п.10.1 Договору, а саме подовжено дію договору на 2 роки, тобто з 08.10.2012 року до 08.10.2016 року.
6) Додаткову угоду №6 від 01.09.2015 року, якою внесено зміні до п.1.1 Розділу 1 "Предмет договору" та викладено у новій редакції з 08.10.2012 року: "Вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 30.06.2015 року і становить 1271000,00 грн., а також внесені зміни щодо орендної плати.
Таким чином, державне майно, що передано в оренду за спірним договором, на сьогоднішній день продовжує перебувати в користуванні відповідача.
Разом з тим, прокуратура вважає, що вказані договір оренди №3457-Н від 08.11.2007 року та додаткові угоди № № 1-6 до цього договору підлягають визнанню недійсними, оскільки вони укладені з порушенням вимог Законів України «Про освіту» та «Про оренду державного та комунального майна», так як сторонами в цьому договорі, всупереч вищевказаним положенням Закону, змінено цільове призначення частин приміщення навчального закладу, які є об'єктом оренди.
Зазначені обставини стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Особи, визначені ст. 1 ГПК України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.
Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для подання виконуючого обов'язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.
Так, прокурор, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначає про наявність підстав для визнання договору оренди від 08.11.2007р. № 3457-Н недійсним згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Суд, розглянувши умови спірного договору дійшов висновку, що під час укладення договору оренди майна № 3457-Н сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна.
08 листопада 2007 року у встановленому договором порядку майно, яке є предметом договору, було передано відповідачеві в користування, про що складено акт приймання - передавання.
Зважаючи на те, що предметом договору оренди від 08.11.2007р. № 3457-Н є нежитлові приміщення на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі Харківського автотранспортного технікуму ім. С.Орджонікідзе, які є державним індивідуально визначеним майном, спірні правовідносини регулюються відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (надалі - Закон).
Пунктом 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" передбачено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.
За умовами абзацу першого частини другої ст. 9 зазначеного Закону, орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.
Статтею 5 статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з п.1. ч.1. ст. 287 ГК України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.
Як вбачається з довідки від 22.05.2007 року № 485/03, яка була адресована на ім'я начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, балансоутримувач державного майна запропонував передати в оренду нежитлове приміщення, розташоване на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі Харківського автотранспортного технікуму ім. С.Орджонікідзе, за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6.
Міністерство освіти і науки України надало дозвіл на передачу в оренду частини приміщень технікуму, допоміжних приміщень, не пригодних для учбового процесу площею 345 кв.м., за адресами учбових корпусів та гуртожитку технікуму.
Також, відповідно до ст. 24 Закону, орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.
Пунктом 5.8. спірного договору сторони визначили порядок страхування майна, що передане в користування відповідачеві.
Пунктом 5.12 договору оренди в якості обов'язку орендаря визначено зобов'язання щодо укладання договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна з балансоутримувачем (3-ою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) та їх відшкодування.
Відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.
Предметом оренди за вказаним договором є нежитлові приміщення, що відповідає об'єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).
Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
При цьому, відповідно до абз. 20 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.
Суд зазначає, що в розумінні діючих правових норм до об'єктів освіти, зокрема, відносяться вищі навчальні заклади.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України "Про освіту").
Приписами ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.
Частиною 4 зазначеної статті визначено, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Також, відповідно до ч. 1, 2 Закону України "Про вищу освіту" (в редакції станом на момент укладення спірного рішення) вищий навчальний заклад відповідно до свого статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги у галузі вищої освітити пов'язаних з нею інших галузях діяльності за умови забезпечення провадження освітньої діяльності. Перелік видів платних послуг у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності, що можуть надаватися вищими навчальними закладами державної або комунальної форми власності, визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року за N796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Як встановлено судом, на час передачі спірних приміщень в оренду вони були вільні, в учбовому процесі не використовувались .
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 08.11.2007 року № 3457-Н, як то: укладення вказаного договору має наслідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності); спірне майно використовується не за призначенням, що свідчить про передчасність висновку прокурора про використання спірного майна не за призначенням.
Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 61 Закону України "Про освіту", ст. 65 Закону України "Про вищу освіту", відповідно до яких відсутня заборона надавати індивідуально визначене майно навчального закладу в оренду та надання відповідної пропозиції на підставі довідки від 22.05.2007 року №485/03, зважаючи на відсутність можливості використання спірного приміщення в учбових цілей та/або відсутності порушення укладенням спірного договору учбового процесу, факт якого не спростовано позивачем у справі, суд дійшов висновку, що договір оренди № 3457-Н від 08.11.2007 року відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна, Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту", у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання такого договору та додаткових угод до нього недійсним.
Щодо вимоги прокурора про припинення зобов'язання за договором оренди №3457-Н від 08.11.2007 року на майбутнє, суд зазначає, що прокурором було надано заяву від 05.07.2016 року (вх.№ 21883), в якій він, відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, відмовляється від позовної вимоги щодо припинення зобов'язання за договором оренди №3457-Н від 08.11.2007р. на майбутнє.
Суд розглянувши надану заяву, вважає за можливе її задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до положень до ч. 4 ст.22, ст.78 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, відмовитись від позову.
Відмова від позову - одностороннє волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.
До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Оскільки відмова позивача від частини позовних вимог не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, відмова від частини позовних вимог є формою реалізації прав позивача, заява про відмову від позовної вимоги щодо припинення зобов'язання за договором оренди №3457-Н від 08.11.2007р. на майбутнє підписана повноваженим представником прокуратури, то за таких підстав відмова позивача від позовної вимоги щодо припинення зобов'язання за договором оренди №3457-Н від 08.11.2007р. на майбутнє підлягає прийняттю судом.
У зв'язку з тим, що прокурор з власної ініціативи письмовою заявою відмовився від позовної вимоги щодо припинення зобов'язання за договором оренди №3457-Н від 08.11.2007р. на майбутнє і відмова прийнята господарським судом, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо вимоги прокурора про зобов'язання TOB "Владо" звільнити та повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення площею 192,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6 Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області суд зазначає, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору оренди.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявленої вимоги прокурора про визнання договору оренди від 08.11.2007р. № 3457-Н та усіх додаткових угод до нього недійсним, дані вимоги прокурора також не підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і, в такому разі, прокурор набуває статусу позивача (ст. 29 ГПК України).
Як встановлено судом , прокурор, посилаючись на те, що укладенням спірного договору оренди порушено інтереси держави, зважаючи на те, що в оренду незаконно отримано нежитлові приміщення площею 192,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, не надав належних доказів на підтвердження використання орендованого майна в супереч Закону.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору, що свідчить про наповнення Державного бюджету України в рахунок отримання орендної плати за користування ТОВ "Владо" нерухомим майном, та спрямування відповідних коштів на забезпечення існуючих потреб технікуму, а також зважаючи на те, що, при зверненні з даним позовом прокурором не доведено наявності використання майна, яке є предметом оспорюваного договору, всупереч діючих норм права, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з даним позовом про прокурором не доведено наявності порушення охоронюваного законом інтересу держави.
Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що спірний договір оренди діє вже майже 9 років, та за змістом додаткової угоди №5 від 22.07.2014 р. невдовзі закінчить свою дію, а саме 08.10.2016 р. На протязі терміну його дії жодної з його сторін або третьою особою не заявлялося будь-яких претензій з приводу його виконання, матеріали справи містять докази неодноразового погодження Міністерством освіти України, як органом, уповноваженим управляти майном, що є предметом оренди, в порядку, визначеному статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", укладання та пролонгації спірного договору оренди, докази неодноразового погодження відповідних питань безпосередньо позивачем при укладанні цього договору та додатків до нього, та відсутності з боку останнього будь-яких заперечень щодо виконання зазначеного договору до моменту звернення прокурора до суду з позовом по даній справі; докази належного виконання відповідачем умов договору щодо утримання майна в належному стані та повної оплати орендних платежів та користь як позивача так і третьої особи; докази відсутності будь-яких заперечень з боку третьої особи щодо виконання зазначених договорів та заперечень щодо визнання такого договору недійсним; докази того, що передане в оренду майно не використовується третьою особою в навчальному та науковому процесі.
Таким чином, визнання його недійсним у судовому порядку за позовом прокурора створить ситуацію за якої позивач та третя особа будуть фактично позбавлені можливості отримувати орендні платежі від передачі майна в оренду, та зумовлять необхідність у третьої особи нести тягар утримання цього майна за власні грошові кошти за обставин недостатнього фінансування третьої особи з державного бюджету України.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відповідно до цього суд вважає в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди державного майна №3457-Н від 08.11.2007 року та усіх додаткових угод до нього та зобов'язання звільнити та повернути орендоване приміщення - відмовити, а щодо вимоги про припинення зобов'язання за договором оренди №3457-Н від 08.11.2007р. на майбутнє - припинити на підставі ч.4 ст.80 ГПК України.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на Харківську місцеву прокуратуру №2.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, п.4 ст.80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В частині позовних вимог щодо припинення зобов'язання за договором оренди №3457-Н від 08.11.2007р. на майбутнє - припинити на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 07.07.2016 р.
Суддя ОСОБА_3
справа № 922/1304/16