"01" липня 2016 р.Справа № 921/107/16-г/14
Господарський суд Тернопільської області
у складі головуючого судді Руденка О.В. , судді Андрушків Г.З. , судді Хоми С.О.
розглянув справу
за позовом Першого заступника керівника Теребовлянської місцевої прокуратури, вул. Шевченка,28, м.Підгайці, Тернопільська область, 48100 в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, вул. Шашкевича, 3, м.Тернопіль, 46008
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Мужилів, Підгаєцький район, Тернопільська область, 48011
про стягнення збитків.
за участю представників сторін:
позивача: Розанова О.З., довіреність№1-1/405 від 06.03.2015р.,
відповідача: ОСОБА_1, НОМЕР_1,
ОСОБА_3, ордер № ТП 015365
Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 20,22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Технічна фіксація (звукозапис) не здійснювалась за відсутності відповідного клопотання представників сторін та прокурора.
Суть справи:
Перший заступник керівника Теребовлянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення збитків в сумі 195 248,32 грн.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, що підтримані повноважним представником та прокурором, позивач посилається на порушення господарюючим суб'єктом вимог природоохоронного законодавства, з огляду на здійснення ним спеціального водокористування без відповідного дозволу, внаслідок чого державі завдано шкоди, стягнення якої і є предметом судового розгляду.
Відповідач особисто та через свого представника, згідно до наданих пояснень, щодо позову заперечує, посилаючись на відсутність в його діях правопорушень, які з точки зору законодавства слугують підставою для відшкодування шкоди, у заявлених контролюючим органом розмірах. Крім того, приватний підприємець вказує на недотримання екологічною інспекцією законодавчих приписів при проведенні перевірки та обрахунку шкоди, яка заявлена до відшкодування.
У судових засіданнях оголошувалась перерва та розгляд справи відкладався, з підстав, викладених у формулярах (протоколах) судового засідання та відповідних ухвалах.
Строк вирішення спору продовжувався згідно ст.69 ГПК України.
Розгляд справи здійснюється колегією суддів, відповідно до розпорядження голови господарського суду Тернопільської області від 28.04.16 р. Склад колегії визначено відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.10 р. №30 (із змінами та доповненнями).
За наслідками розгляду матеріалів справи та оцінки законодавства, що регламентує спірні правовідносини, судом встановлено наступне.
Згідно вимог ст. 121 Конституції України, Закону України "Про прокуратуру", ст. 29 ГПК України, на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом.
Приписами ст.23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Підставами для представництва прокурором у суді законних інтересів держави, чинне законодавство визначає порушення або загрозу порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об'єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.
Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон) визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони республіки, дотриманням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі, а також за додержанням норм екологічної безпеки відноситься до компетенції спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів (ст. 20 Закону).
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів є Державна екологічна інспекція України, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України (п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 р. №454/2011).
Для виконання покладених на неї завдань Держекоінспекція України наділена правом розраховувати розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, та пред'являти претензії (п.п. 5, 12 ст. 6 Положення).
В свою чергу, державна екологічна інспекція у Тернопільській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який діє у її складі і їй підпорядковується.
Із матеріалів справи слідує, що 17 жовтня 2014 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Тернопільської області Добренько О.С. та Глущенком М.Г. було проведено обстеження ставка на території Староміської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області.
При цьому контролюючим органом зафіксовано, що водоймище знаходиться у спущеному стані, а приватним підприємцем ОСОБА_1 проводиться вилов риби та зроблено висновок про використання господарюючим суб'єктом поверхневої води для рибництва без спеціального дозволу.
Результати обстеження викладені у акті від 17.10.14 р. Його відомості та матеріали справи про адміністративне правопорушення слугували підставою для вимоги про відшкодування приватним підприємцем збитків, що заподіяні державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.
Дослідивши надані учасниками спору докази, пояснення, доводи і заперечення прокурора та повноважних представників сторін, колегія судів прийшла до висновку, що у позові слід відмовити, з наступних міркувань.
З точки зору законодавства, яке регламентує спірні правовідносини, зокрема ч. ч. 1, 3 ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", використання природних ресурсів в Україні здійснюється в загальному і спеціальному порядку.
Визначення даних видів водокористування законодавцем закріплено у ст.ст. 47, 48 Водного кодексу України. Так, загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.
Натомість, спеціальне водокористування являє собою забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Таке користування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
За вказівкою ст. 49 Водного кодексу України, приписи якої кореспондуються із вимогами п. 9 ст. 44 цього ж нормативного акту, спецводокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу. Порядок погодження та видачі таких дозволів затверджується Кабінетом Міністрів України.
З наведеного суд погоджується із твердженням екологічної інспекції про те, що користування господарюючими суб'єктами водоймищами в цілях ведення ставково-рибного господарства (риборозведення) відноситься до спеціального виду водокористування, отже, повинне здійснюватися лише за наявності спеціального дозволу.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в такому разі, в силу приписів ст.ст. 32-34 ГПК України, саме позивач зобов'язаний належними та допустимими доказами довести, що правопорушник використовував поверхневі води для потреб рибництва, тобто його протиправну поведінку.
У спірних правовідносинах цього суб'єктом владних повноважень та прокурором не доведено.
Так у позовній заяві, письмових та усних поясненнях, що надавались у ході судових слухань повноважними представниками, контролюючий орган вказує на підписання правопорушником без зауважень та застережень акту обстеження ставка від 17.10.2014 року та протоколу про адміністративне правопорушення №001062 від цього ж числа. Вказане, на його думку, як і добровільна сплата приватним підприємцем адміністративного штрафу, є свідченням того, що відповідач визнав як факт правопорушення, та і свою вину у його вчинені.
Однак, з точки зору процесуального законодавства, наведені факти не є преюдиціальними для суду при вирішенні даного спору. Жодна правова норма не містить імперативних вказівок на те, що підпис на тому чи іншому документі слід ототожнювати із визнанням факту правопорушення.
У судових засіданнях приватний підприємець особисто та через свого представника заперечують факти, що наведені посадовими особами екологічної інспекції у складених ними документах.
Не підтверджуються висновки перевіряючих і у здобутих судом доказах.
Зокрема, у акті обстеження від 17.10.2014 року державним інспектором зроблено висновок про те, що приватним підприємцем самовільно використовувались поверхневі води для рибництва.
За законодавством, а саме ст. 1 Закону України " Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" рибогосподарська діяльність - це діяльність фізичних осіб - підприємців, пов'язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо.
Користування водними об'єктами на умовах оренди врегульовано ст. 51 Водного кодексу України. За даною правовою нормою, водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Типова форма договору оренди водних об'єктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2013 р. № 420.
Натомість, користування ставом Загайці № 1 на території Староміської сільської ради Підгаєцького району, не оформлене в порядку та спосіб, встановлений законом, адже договір оренди водного об'єкта між приватним підприємцем та уповноваженим державою органом, на час проведення перевірки, укладено не було.
В судовому засіданні відповідач пояснив, що на протязі тривалого періоду часу ним вчинялось ряд дій, з метою оформлення договірних відносин на користування спірним ставком, однак станом на 17.10.14 року правочин укладено не було, та як наслідок, для рибогосподарської діяльності спірна водойма ним не використовувалась.
Позивачем дане твердження не спростовано. Не засвідчують зворотного і документи та обставини, на які посилається екологічна інспекція при проведенні перевірки у жовтні 2014 року.
Зокрема, розпорядженням голови Підгаєцької районної адміністрації від 29.03.2013 року №75 - од, приватному підприємцю ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду, із терміном його дії один рік, тобто до 29.03.14 року. Термін дії угоди №49 від 03.10.2013 року про сплату коштів, що була укладена між відповідачем по справі та Підгаєцькою районною державною адміністрацією, в силу її п.1 сплив 01.09.2014 року. При цьому варто зазначити, що у жодному із перелічених документів не зазначено, що водоймище у 2013 році використовувалось приватним підприємцем для рибогосподарських потреб.
Посадовими особами контролюючого органу не зафіксовано належними та допустимими доказами і факт зариблення приватним підприємцем ОСОБА_1 даного ставка.
Зокрема, накладні від 30.04.13р. та 08.05.13р., на які посилається контролюючий орган, до матеріалів справи сторонами ним не долучено ( про відсутність таких у нього позивач пояснив усно, відповідач згідно із поясненнями від 11.04.16р. письмово).
Але у будь-якому разі, накладна є лише первинним бухгалтерським документом, що призначений для оформлення операцій по відпуску і прийому товарно-матеріальних цінностей і не може містити жодних відомостей, які б вказували на виконання приватним підприємцем у 2013 році робіт із зариблення ставу Загайці № 1.
За законодавчими приписами, належними доказами, які засвідчують факт зариблення водоймища, являються заявка про проведення робіт зі вселення водних біоресурсів, акт про виконання робіт із вселення, підсумковий про виконання робіт із вселення водних біоресурсів та робіт, що належать до природоохоронних заходів, тощо.
Наведені документи передбачені Порядком штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів та їх використання, що затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2012р. № 414 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27.07.12р. за №1270/21582. Варто при цьому зазначити, що в силу п.2.7 наведеного Порядку, підсумковий акт складається не одноособово приватним підприємцем, а комісію, до складу якої входять представники територіальних органів рибоохорони, місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (за згодою), територіальних органів Держекоінспекції України (за згодою) та представники виконавця відтворення (за згодою).
У свою чергу, на виконання вимог суду, листом від 22.06.2016 року №04-02/408 Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Тернопільській області, повідомило, що на протязі 2013-14 років приватний підприємець ОСОБА_1 до управління із заявками про проведення робіт із вселення водних біоресурсів у рибогосподарський водний фонд не звертався.
Про те, що у 2013 року приватним підприємцем не зариблювався ставок слідує і з його звітності, яка подавалась відповідачем до Тернопільрибоохорони (копія у справі).
При цьому суд враховує, що в силу Указу Президента України від 16 квітня 2011 року № 484/2011, саме Рибоохорона реалізовує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання відтворення водних живих ресурсів. Однак, у зазначеному вище листі даний орган повідомив, що будь-яка інша документація, щодо ведення ФОП ОСОБА_1 рибогосподарської діяльності у Управлінні відсутня. Поряд із цим, матеріали перевірки містять суперечливі твердження щодо причин спуску ставка та осіб які це вчинили.
Зокрема, у акті від 17.10.14 року, посадовою особою контролюючого органу вказано, що на час проведення обстеження вода у ставі Загайці №1 вже була скинута повністю. Про те, що такі дії були вчинені приватним підприємцем ОСОБА_1 жодної інформації акт не містить.
Натомість, у протоколі про адміністративне правопорушення від цього ж числа, перевіряючий вказує на те, що спуск води зі ставка здійснений саме приватним підприємцем 17.10.14 року, тобто у день перевірки. В той же час, за даними Технічного паспорта ставка, що виготовлений Тернопільським обласним управлінням водних ресурсів (копія у справі), для спуску води з останнього необхідно 20 днів.
В свою чергу, за даними акта обстеження, що складений приватним підприємцем та жителями с. Мужилів 14.10.14р., постанови про закриття кримінального провадження від 25.12.14р. слідує, що вода зі ставка була скинута внаслідок аварійного прориву, який стався через пошкодження двох нижніх заставок однієї із водоспускних споруд.
У акті обстеження суб'єктом владних повноважень зазначено, що проводиться вилов риби приватним підприємцем ОСОБА_1 Однак, жодних відомостей щодо знаряддя лову, виду виловленої риби, її кількості, назви, тощо, тобто інформації, яка б вказувала на вилов водних живих ресурсів з метою задоволення потреб населення і народного господарства (промислове рибальство), а не власних (любительське рибальство), жоден із оформлених посадовими особами контролюючого органу документів не містить.
Таким чином, всі твердження прокурора та суб'єкта владних повноважень щодо протиправного використання приватним підприємцем водоймища в цілях ведення ставково-рибного господарства (риборозведення), ґрунтується лише на припущеннях, які в основу судового рішення, як підстава для стягнення збитків, покладені бути не можуть.
Варто при цьому зазначити, що для виконання покладених на неї завдань Держекоінспекція України наділена правом проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати за їх результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження, тощо.
У спірних правовідносинах контролюючим органом вказані повноваження в повному обсязі не реалізовані.
Зокрема, державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства суб'єктами господарювання під час здійснення ними господарської діяльності, здійснюється інспекцією на підставі Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства (далі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. №464.
Відповідно до п.п.4.13,4.16,4.23,4.24 даного Порядку за результатами проведеної перевірки державним інспектором складається акт, до якого додаються порівняльні таблиці, графіки, схеми, оформлені належним чином, акти опису незаконно добутих природних ресурсів, підписані та надані посадовими особами суб'єкта господарювання, що перевіряється.
У визначений наведеними вище правовими актами спосіб, перевірка приватного підприємця контролюючим органом проведена не була.
Натомість, контролюючий орган обмежився лише складанням акта обстеження, тим самим не повно встановивши фактичні обставини та зробивши передчасні висновки про порушення приватним підприємцем вимог природоохоронного законодавства, не обґрунтувавши їх належними та допустимими доказами.
Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що відповідальність за порушення водного законодавства несуть винні особи. Підприємства, установи, організації і громадяни України зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства (статті 111 Водного кодексу України). Як вже зазначалося, прокурор просив стягнути з відповідача збитки, завдані останнім внаслідок порушення вимог водного законодавства. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду унормовані статтею 1166 Цивільного кодексу України. За приписами зазначеної норми майнова шкода, завдана неправомірними діями майну юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Наведена стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Вирішуючи спір суд установив відсутність усіх складових цивільного правопорушення, як то: протиправної поведінки відповідача та його вини, що є обов'язковою умовою для покладення на нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Водночас не установлено господарським судом і причинно-наслідкового зв'язку між збитками і протиправною поведінкою, що унеможливлює висновок про обґрунтованість позову. Варто при цьому зазначити, що аналогічні за змістом висновки щодо подібних правовідносин сформовані і Вищим господарським судом України у постанові від 15.10.15р. по справі №921/700/14-г/14 (копія у справі)
З огляду на вищенаведене, враховуючи, що факт користування приватним підприємцем водними ресурсами для потреб рибництва матеріалами справи не підтверджується, суд дійшов висновку, що останній не повинен відшкодувати обраховані державною екологічною інспекцією збитки. Як наслідок, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
З огляду на результати вирішення спору, відповідно до ст.ст.44-49 ГПК України, понесені по справі судові витрати не відшкодовуються.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 32-34, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд,
В позові відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання рішення через місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено 08.07.16 р.
Головуючий суддя О.В. Руденко
Суддя Г.З. Андрушків
Суддя С.О. Хома