Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Епель О.В.
06 липня 2016 року Справа № 826/24490/15
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мамчура Я.С.,
за участю секретаря Нагорної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року у справі за позовом департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконними та скасування постанов,
Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про:
- визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу від 07.05.2015 р. (ВП № 46540644);
- визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору від 07.05.2015 р. (ВП № 46540644).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, так як, на думку апелянта, судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Дніпровським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист від 15.04.2014 р. у справі № 2604/16702/12 про поновлення ОСОБА_2 з 05.11.2012 року на посаді директора Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» та виконавчий лист від 26.12.2014 р. № 2604/16702/12, в якому доповнено суть вимоги «Оскільки ОСОБА_2 звільнено з посади директора Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» як одноосібного керівника, то, відповідно, заявник підлягає поновленню на цій самій посаді зі збереженням повноважень керівника, які існували на час його звільнення».
17.04.2015 р. позивачем було видано наказ про поновлення ОСОБА_2 на посаді з дня звільнення, тобто з 05.11.2012 р.
16.02.2015 р. постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження № 46540644 про примусове виконання виконавчого листа №2604/16702/12, виданого 26.12.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва, з наданням строку для добровільного виконання судового рішення.
Листом від 18.02.2015 р. № 060-728 позивач направив відповідачу підтвердження виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на посаді.
10.03.2015 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 060-1035 з проханням повідомити його про прийняте рішення щодо виконання виконавчого документу та заяви, враховуючи подання ним документів, підтверджуючих виконання судового рішення.
Наказом позивача від 11.03.2015 р. № 73-к «Про поновлення ОСОБА_2 та звільнення ОСОБА_3» ОСОБА_2 було поновлено на посаді директора Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» з 05.11.2012 р. Пунктом 2 зазначеного наказу визначено, вважати ОСОБА_2 призначеним на посаду генерального директора Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» з 21.01.2013 р. у зв'язку з проведенням державної реєстрації змін до Положення про Національний історико-архітекгурннй музей «Київська фортеця», затверджених розпорядженням виконавчого органу КМР (КМДА) від 21.07.2012 р. № 1268.
07.05.2015 р. відповідачем було прийнято постанову про накладення штрафу, якою на боржника - департамент культури виконавчого органу КМР (КМДА) за невиконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва було накладено штраф у розмірі 680,00 грн., а також постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 2040,00 грн.
08.05.2015 р. державним виконавцем позивачу було направлено вимогу № 365/12 про виконання рішення суду, в якій зазначено, що станом на 07.05.2015 р. боржником не надано документів, що підтверджують повне виконання судового рішення за виконавчим листом Дніпровського районного суду м. Києва, виданого 26.12.2014 р. у справі № 2604/16702/12.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 13.10.2015 р. № 46540644 було закінчено виконавче провадження у зв'язку з виконанням божником судового рішення.
Вважаючи незаконними постанови відповідача про накладення на позивача штрафу та про стягнення з боржника виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Судова колегія встановила, що такий спір був розглянутий судом першої інстанції в порядку адміністративного судочинства і задоволений з тих підстав, що позивач виконав судове рішення у межах строків для його добровільного виконання.
Дослідивши обставини справи колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Законом України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).
Так, відповідно до п. 1, 7 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
У ч. 1 ст. 17 КАС України закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно зі ст. 383, ч. 2 ст. 384 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що спори, які виникають між сторонами виконавчого провадження і органом ДВС з приводу його рішень, дій чи бездіяльності під час виконання судового рішення, постановленого в порядку цивільного судочинства, підлягають вирішенню тим судом, який видав виконавчий документ, і не є спорами публічно-правового характеру у розумінні КАС України, а тому й не підлягають розгляду судами адміністративної юрисдикції.
У свою чергу, відсутність правових підстав для розгляду справи судом адміністративної юрисдикції обумовлює необхідність закриття провадження у справі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 825/2566/14, висновки якого, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, мають враховуватися судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.
Виходячи з цього, колегія суддів встановила, що оскаржувані у цій справі постанови державного виконавця прийняті у межах виконавчого провадження, в якому позивач є стороною (боржником) і яке відкрито та ведеться з приводу виконання рішення суду, постановленого в порядку цивільного судочинства, а отже, дана справа повинна вирішуватися судом, який видав виконавчий лист в порядку ЦПК України та не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року у справі № 755/18375/15-а, яка не оскаржувалась в апеляційному порядку та на час вирішення даної справи набрала законної сили, позивачу було відмовлено у відкриття провадження у справі за його позовом до департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця про накладення штрафу від 07.05.2015 р. та про стягнення з боржника виконавчого збору від 07.05.2015 р. саме у зв'язку з тим, що такий спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства /Т.1 а.с.49/, що у відповідності до ч. 5 ст. 109 КАС України та п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС України, також є правовою підставою для закриття провадження у справі, однак, також не було враховано судом першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і обумовлює необхідність закриття провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підлягає задоволенню частково, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Керуючись ст.ст. 159, 160, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконними та скасування постанов - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 07.07.2016 р.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Епель О.В.
Судді: Мамчур Я.С
Карпушова О.В.