08.07.2016
Справа № 408/1957/16-ц
2/408/888/16
05 липня 2016 року смт. Біловодськ
Біловодського районний суд Луганської області у складі:
головуючого Соболєва Є.О.,
при секретареві Барановій Я.В.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання подружжя та відшкодування моральної шкоди,
Позивач звернулась з цим позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останнього на свою користь аліменти в розмірі ? частки всіх видів доходу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 300000 грн..
Обґрунтовуючи свій позов ОСОБА_1 вказала на те, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі з 1974 року по 2013 рік. Їхній шлюб було розірвано за рішенням суду від 22.08.13 р. без її згоди, оскільки вона на той час вже була інвалідом ІІ групи з онкозахврювання. Дане захворювання у неї виникло через протиправні дії відповідача. На цей час вона потребує допомоги від останнього, оскільки багато грошей витрачається на лікування. Відповідач допомагати відмовився. Через постійні погрози з боку відповідача та його співмешканки у неї загострилась ІХС та гіпертонія.
У судовому засіданні позивач свій позов підтримала, наполягала на його задоволенні.
Відповідач позов не визнав, вважав його надуманим.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріли справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частиною першою статті 75 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу (ч. 1-3 ст. 76 СК України).
Аналіз цих норм закону свідчить про те, що в даному випадку відповідач повинен утримувати позивача при настанні в сукупності таких обов'язкових умов: 1) наявності непрацездатності позивача на час розірвання шлюбу або протягом року після його розірвання, в тому числі у випадку виникнення непрацездатності внаслідок протиправної поведінки відповідача після спливу одного року після розірвання щлюбу; 2) позивач є особою, що потребує матеріальної допомоги від відповідача; 3) можливості відповідачем надавати допомогу позивачу. Відсутність хоча б однієї з цих умов звільняє відповідача від обов'язку утримувати позивача.
З матеріалів справи судом встановлено, що сторони з 26 січня 1974 року по 03 вересня 2013 року перебували у шлюбі, який було розірвано за рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 22 серпня 2013 року.
На цей час позивач є інвалідом ІІ групи з приводу онкологічного захворювання, яка їй була встановлена у 2012 році. До цього часу, а саме з 25 травня 2010 року позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності у зв'язку із загальним захворюванням. З цього ж часу позивачу була призначена пенсія по інвалідності.
Також з пояснень сторін, що ними не заперечувалось, судом встановлено, що на цей час вони обидва є пенсіонерами за віком. Позивач отримує пенсію в розмірі 1945,00 грн., відповідач - 2784,00 грн..
Із положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» вбачається, що на час розгляду даної справи прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає 1130,00 грн.. З 01 грудня 2016 року цей мінімум буде складати 1247,00 грн..
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 75 Сімейного кодексу України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Наведене свідчить, що позивач дійсно стала непрацездатною ще до розірвання шлюбу з відповідачем. На даний час відповідач може надавати допомогу на утримання позивачу, однак не зобов'язаний це робити, оскільки остання є особою, яка не потребує матеріальної допомоги від колишнього чоловіка, тому що розмір її пенсії значно перевищує встановлений законом прожитковий мінімум для даної категорії осіб.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача про стягнення з нього аліментів на користь своєї колишньої дружини, у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частин слід відмовити за необґрунтованістю.
Необґрунтованою також є вимога позивача про стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди, оскільки дане відшкодування не передбачене законом для даних правовідносин.
Доводи позивача стосовно того, що інвалідність у неї виникла через винні неправомірні дії відповідача суд не бере до уваги, оскільки вони взагалі нічим не доведені, а також в даному випадку не мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, враховуючи, що позові вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, у задоволенні її позову слід відмовити в цілому.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання подружжя та відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Біловодський районний суд Луганської області протягом 10-ти днів з дня його проголошення.
Головуючий: