05.07.16Справа № 336/2741/16-а
Провадження № 2-а/336/148/2016
05 липня 2016 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя, який діє як адміністративний суд, у складі судді Дмитрюк О.В., розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення дій,
17.05.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування адміністративного позову зазначив, що з 2008 р. він перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя, та отримує пенсію за вислугу років призначену у відповідності до ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Після призначення пенсії продовжував працювати. З 06.07.2012 р. набув право на пенсію за віком на загальних підставах у відповідності до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і в листопаді 2015 р. звернувся до УПФУ в Шевченківському р-ні м. Запоріжжя з заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до ч. 2 ст. 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за три попередніх роки, що передують зверненню з заявою про перерахунок пенсії.
Листом від 10.11.2015 року УПФУ йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком на загальних підставах відповідності до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки, як вважає Управління, він вже отримує пенсію за віком. При цьому, при розрахунку пенсії за віком застосовується показник середньої заробітної плати в галузях економіки за 2007 рік (абз. 1 ч. 3 ст. 45 Закону при переході з одного виду пенсії на інший).
З даними діями відповідача позивач не згоден, вважає їх такими, що порушують його гарантоване Конституцією та Законами України право з наступних підстав: УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя з 21.07.2008 року йому призначено пенсію у відповідності до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за вислугу років.
Оскільки 05.07.2012 року йому виповнилося 60 років, 06.07.2012 року він отримав право на призначення йому пенсії за віком на загальних підставах. Умовою для призначення даного виду пенсії як раз досягнення 60-річного віку. Таким чином, йому має бути призначено пенсію за віком на загальних підставах відповідно до ст. 26, ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, при призначені пенсії за віком на загальних підставах у відповідності до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» йому має бути розраховано пенсію з урахуванням ч. 2 ст. 40 Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України за 3 останні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком.
Посилаючись на зазначене, позивач просить суд визнати дії УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо відмови в призначенні пенсії за віком на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.11.2015 року, зобов'язати УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя призначити йому пенсію за віком на загальних підставах з 01.11.2015 р. відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої зарплати працівників, зайнятих галузях економіки України за 3 останні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, забезпечити її виплату та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.
Розгляд справи проведено у порядку скороченого провадження у відповідності із ст.183-2 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
01.07.2016 року Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя подало заперечення на адміністративний позов, в яких просило відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, дійшов до висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає у зв'язку із наступним.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Згідно ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставах яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом встановлено, що первинно ОСОБА_1 було призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи загального захворювання згідно його заяви від 26.07.1993 р..
За заявою ОСОБА_1 від 21.07.2008 р., згідно розпорядження УПФУ в Кам'янсько-Дніпровському р-ні Запорізької обл. від 31.07.2008 р., йому здійснено переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років.
Після призначення пенсії він продовжував працювати. 06.07.2012 р. позивачу виповнилося 60 років і, на його думку, він набув право на пенсію за віком на загальних підставах.
05.11.2015 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за віком.
Управлінням пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя листом від 10.11.2015 року № 216/Н-1 йому було роз'яснено, що відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із змінами, внесеними постановою правління ПФУ від 07.07.2014 р. № 13-1 «Про внесення змін до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31.07.2014 р. за № 895/25672, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при звернення особи з відповідною заявою.
Згідно до п. 2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № №1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Пільги дострокового виходу на пенсію за вислугу років визначаються п. «е» ст.. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», а саме: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається КМУ, незалежно від віку.
Таким чином, твердження ОСОБА_1, що йому було призначено пенсію відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, спростовується нормами п. 2 Прикінцевих положень Закону № 1058, в яких чітко визначено, що пенсія за вислугу років призначається на нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Отже ЗУ «Про пенсійне забезпечення» передбачені лише пільги дострокового виходу на пенсію. Розмір пенсії за вислугу років обчислюється за нормами Закону № 1058.
В матеріалах пенсійної справи № 817096, копію якої відповідачем надано суду, містяться заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за віком від 22.09.2008, 07.02.2013 та 20.03.2015 р.. Відповідно до цих заяв, на підставі ч. 4 ст. 42 Закону № 1058 позивачу були проведені перерахунки його пенсії.
За заявою від 07.02.2013 р. УПФУ проведено перерахунок пенсії позивача з 01.02.2013 р.. Даний перерахунок пенсії проведено із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 Закону № 1058, із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону № 1058 враховується для обчислення пенсії за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії (ч. 4 ст. 42 Закону № 1058 в редакції чинній на дату проведення перерахунку).
Таким чином, з огляду на обставини справи суд вважає що відповідач діяв в межах своїх повноважень, у відповідності до діючого законодавства, а за таких підстав позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, на умовах і в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, оскільки позивачу вже була призначена пенсія за віком, яка неодноразово перераховувалась за нормами ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме ст. 27, 40, 42, 43 Закону № 1058, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову та повторного призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
Посилання у позові на Постанову ВСУ від 31.03.2015 року у справі № 21-612а14, як на правову позицію є безпідставним оскільки Верховний Суд розглянув справу за зовсім іншими правовідносинами, зокрема у справі, яка була предметом перегляду ВСУ предметом є переведення з одного виду пенсії за Законом України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на інший, зокрема, позивач до звернення з заявою про переведення на пенсію за віком отримував пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а не призначення одного й того самого виду пенсії.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 86, 159-163, 183-2 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення дій - відмовити.
Відповідно до ч. 8 ст. 183-2 КАС України, постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки. Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.
Суддя О.В. Дмитрюк