Справа № 182/159/16-к Суддя 1 інстанції ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/774/422/К/16 Суддя-доповідач ОСОБА_2
Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі 07 липня 2016 року апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року у кримінальному провадженні №12015040340003234 відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Зміїв, Харківської області, громадянина України, освіта вища, не одруженого, працюючого ТОВ «Ютіст», зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, який визнаний винним та засуджений за ч.2 ст.125 КК України до покарання виді 100 годин громадських робіт.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 325 (триста двадцять п'ять) гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 2000 (дві тисячі) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_8
обвинувачений ОСОБА_6
захисник ОСОБА_9 .
В апеляційній прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин справи та кваліфікації дій обвинуваченого за ст.125 ч.2 КК України, просить скасувати вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року відносно ОСОБА_6 та ухвалити новий вирок, призначивши йому покарання за ч.2 ст.125 КК України у виді 240 годин громадських робіт. Цивільний позов потерпілої - задовольнити в частині витрат на лікування, в частині моральної шкоди - на розсуд суду.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 , просить скасувати вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року і закрити кримінальне провадження відносно нього.
Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року ОСОБА_6 був визнаний винним та засуджений за обвинуваченням в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України за наступних обставин.
03 вересня 2015 року, приблизно о 13 годині 43 хвилини, ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні відділення банку «Фінанси та Кредит» за адресою: Дніпропетровська область м. Нікополь пр. Трубників, 37 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, у зв'язку з тим, що банк не здійснює виплату грошових коштів за депозитним договором, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, зайшов в кабінет начальника відділення банку - ОСОБА_7 , де умисно наніс гр. ОСОБА_7 один удар правою рукою в обличчя. Внаслідок чого завдав потерпілій ОСОБА_7 , згідно висновку експерта тілесні ушкодження у вигляді: черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, синця обличчя зліва, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на ті обставини, що ОСОБА_6 вчинив злочин щодо жінки, у вчиненому не розкаявся, будь-яких заходів, спрямованих на відшкодування завданої шкоди не здійснював, при цьому навіть не вибачився за свій вчинок перед потерпілою, хоча мав таку можливість. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_6 не усвідомив суспільної небезпеки вчинених ним дій, а також про те, що він своїми діями не тільки завдав потерпілій душевних страждань, а й спричинив шкоду діловій репутації потерпілої, як працівникові банківської установи. Отже, призначене судом покарання обвинуваченому ОСОБА_6 не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості та не є достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_6 посилається на ті обставини, що потерпіла ОСОБА_7 на досудовому та судовому слідстві давала різні пояснення з приводу способу спричинення їй тілесних ушкоджень, а саме кулаком чи долонею руки. Крім того, при зверненні до поліції, потерпіла вказала, що невідома особа спричинила їй тілесні ушкодження, а не вказала саме на обвинуваченого. Також, достовірність показів свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 викликає сумніви, в зв'язку з тим, що всі вони є підлеглими потерпілої та перебувають у певній службовій залежності від неї. Обвинувачений наголошує, що достовірно не встановлено наявність будь-яких тілесних ушкоджень у потерпілої одразу після того, як він заходив до її кабінету, оскільки на відеозаписах з камер відеоспостереження не зафіксовано обличчя потерпілої крупним планом. Крім того, суд помилково дійшов висновку щодо наявності у обвинуваченого умислу а скоєння інкримінованого йому злочину, виходячи лише з того, що обвинувачений умисно пішов в службовий кабінет ОСОБА_7 . Проте, судом не встановлено та не зазначено у вироку, який саме вид умислу він мав - прямий або непрямий. Також, судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність , а саме: призначено покарання у виді 100 годин громадських робіт, в той час як санкцією ч.2 ст.125 КК України передбачено покарання, зокрема, громадські роботи на строк від 150 до 240 годин.
Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні при апеляційному розгляді кримінального провадження, підтримав викладені в своїй апеляційній скарзі вимоги та просив вирок суду першої інстанції скасувати т закрити кримінальне провадження відносно нього, в апеляційній скарзі прокурора просив відмовити.
Захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , в судовому засіданні при апеляційному розгляді кримінального провадження, підтримав викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого вимоги та проси вирок суду першої інстанції скасувати, а кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд, в апеляційній скарзі прокурора просив відмовити.
В судовому засіданні при апеляційному розгляді прокурор просив апеляційну скаргу прокурора задовольнити в повному обсязі, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 просив залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 402 КПК України потерпілою ОСОБА_7 були надані заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого, в яких вона просила відмовити в її задоволенні, вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, призначивши обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді 240 годин громадських робіт. Цивільний позов, заявлений нею, просила вирішити на розсуд суду.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та прокурора підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, відповідають обставинам кримінального провадження та ґрунтуються на сукупності зібраних та належним чином оцінених судом доказах.
Доводи апеляції обвинуваченого про те, що висновки суду, викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам справи, що суд дав неправильну юридичну оцінку зібраним в справі доказам є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи.
Судом в повній мірі досліджені зібрані у кримінальному провадженні докази. У вироку суду міститься формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, зазначено місце, час, спосіб вчинення та мотив злочину, наведено докази на яких ґрунтується висновок суду про винуватість ОСОБА_6 .
Суд дав правильну юридичну оцінку зібраним в справі доказам. Наведені докази спростовують доводи апеляції обвинуваченого ОСОБА_6 про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та про те, що він не вчиняв інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав, та пояснив, що 03 вересня 2015 року, під час перебування разом з братом в приміщенні відділення банку, він дійсно заходив до кабінету ОСОБА_7 . Але, між ними лише відбулася розмова на підвищених тонах, бо він мав намір лише спитати коли йому виплатять його кошти, а ОСОБА_7 почала посміхатися і сказала що викликає поліцію. Після чого він вийшов з її кабінету. Через деякий час приїхали співробітники охорони, почали з ним розмову і доставили в відділення поліції. Він не бачив навіть почервоніння на обличчі потерпілої. Позовні вимоги потерпілої не визнав.
Спростовуючи доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про непричетність до кримінального правопорушення, що йому інкримінується, суд послався на докази у кримінальному провадженні в їх сукупності, які є допустимими і підстав сумніватися у їх достовірності по справі колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України доведена дослідженими та наведеними у вироку доказами, а саме:
- поясненнями потерпілої ОСОБА_7 , яка під час допиту в судовому засіданні пояснила, що 03 вересня 2015 року вона і ще двоє співробітниць банку перебували на робочому місці. Приблизно о 13-40 годин, в її кабінет увійшов обвинувачений ОСОБА_6 , який спитав у неї, коли будуть гроші. Не дочекавшись відповіді він одразу ж вдарив її долонею правої руки по лівій щоці. Вона викликала охорону, яка з'явилася приблизно через кілька хвилин і вона вийшла в зал та вказала на обвинуваченого як на особу, який вдарив її. Після чого співробітники охорони розмовляли з ОСОБА_6 і з'ясувавши, що вона буде писати заяву в поліцію відвезли їх обох у відділення поліції. Стверджує, що у неї пекла щока, око, боліла голова. Від удару у неї був синець під оком. Наступного дня вона звернулася до лікарів, які поставили діагноз - струс головного мозку;
- поясненнями свідка ОСОБА_10 , яка під час допиту в судовому засіданні суду пояснила, що вона працювала економістом у відділенні КБ «Фінанси та кредит». 03 вересня 3015 року брати ОСОБА_14 вдвох прийшли в банк та були обурені тим, що їм не виплачують кошти. Їх обслуговувала її напарниця ОСОБА_15 і розповідала про те, як можна отримати частину вкладу. ОСОБА_16 запитав у обвинуваченого « ОСОБА_17 не надо?». Але обвинувачений пішов в кабінет до ОСОБА_7 . Що там відбувалося їй невідомо. Обвинувачений швидко повернувся до віконця, де його й брата обслуговувала ОСОБА_15 . Потім приїхали співробітники охорони, до яких вийшла ОСОБА_7 та вказала на ОСОБА_6 . По її очах було видно, що вона плакала та в неї було почервоніння на щоці. Після чого усі поїхали до відділу поліції. Наступного дня ОСОБА_7 прийшла на роботу, але у неї під лівим оком до вечора був синець;
- поясненнями свідка ОСОБА_11 , яка під час допиту в судовому засіданні показала, що бачила лише як ОСОБА_6 заходив в кабінет ОСОБА_7 . При цьому його брат казав « ОСОБА_18 может не надо» Коли приїхали співробітники охорони, особисто їй ніхто нічого не розповідав. Лише ввечері ОСОБА_7 розповіла, що ОСОБА_6 , перебуваючи в кабінеті вдарив її. У неї були заплакані очі та червона щока. Наступного дня ОСОБА_7 скаржилася на те, що в неї болить голова та носила окуляри;
- поясненнями свідка ОСОБА_13 , який суду першої інстанції пояснив, що він разом з ОСОБА_12 приїхали на виклик керівника банку «Фінанси і кредит». Зайшли до кабінету ОСОБА_7 і вона пояснила, що її вдарив відвідувач. Вона вказала на обвинуваченого. Під час розмови ОСОБА_6 не визнав, що вдарив ОСОБА_7 , але спитав, «А щоб ви робили, якби вам не видавали гроші». Про те, що він вдарив її він відповів на запитання свого брата, який запитав «Ти що вдарив її?» Після чого вони потерпілу та ОСОБА_6 доставили у відділ поліції. У ОСОБА_7 було червоне обличчя лише з однієї сторони;
- поясненнями свідка ОСОБА_19 , який суду першої інстанції дав пояснення, аналогічні поясненням свідка ОСОБА_13 та стверджував, що у потерпілої було очевидне почервоніння під оком;
- поясненнями допитаного в якості спеціаліста судово-медичний експерта ОСОБА_20 , який підтвердив наданий ним висновок, пояснивши, що після отриманих тілесних ушкоджень потерпіла могла вчиняти активні дії і перебування її на лікарняному не є обов'язковим при наявності виявлених тілесних ушкоджень. На наявність струсу головного мозку потерпілої вказує запис у її медичній картці, а саме наявність «мелкоразмашистого горизонтального нистагма» що є однією з ознак струсу головного мозку, крім того, позу ОСОБА_21 потерпіла виконувала з проявами відповідної інтенції, що також вказує на правильність поставленого лікарями діагнозу.
Колегія суддів вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 повною мірою доведена поясненнями потерпілої та свідків, які є послідовними та співпадають між собою. Крім того, допитуючи свідків, суд попередив їх про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України та надав можливість всім учасникам процесу задавати їм питання. Тому колегія суддів не вбачає підстав у суду першої інстанції сумніватися в достовірності їх показів.
За тих же підстав колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції обвинуваченого з приводу того, що достовірність показів свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 викликає сумніви, в зв'язку з тим, що всі вони є підлеглими потерпілої та перебувають у певній службовій залежності від неї.
Крім того, як вказує потерпіла ОСОБА_7 в своїх запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченого, на момент розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, відділення банку, де вони працювали, було закрито, а вона та всі її підлеглі були звільнені в зв'язку з скороченням штату. Отже, жодної службової залежності від потерпілої ОСОБА_7 у допитаних в суді свідків, колегія суддів не вбачає (том 2 а.кп.102).
Пояснення потерпілої та свідків є логічними та послідовними, узгоджуються між собою, не викликають будь-якого сумніву у їх достовірності та в своїй сукупності вказують на вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.
Вина ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, також підтверджується вивченими та проаналізованими у судовому засіданні письмовими матеріалами кримінального провадження, а саме:
- переглянутим в судовому засіданні відеозаписом з камер відеоспостереження, які встановлені в операційному залі та біля каси відділення банку, на яких видно як о 13-43 годин ОСОБА_6 зайшов в кабінет керівника банку і приблизно через хвилину повернувся до операційного залу. Ще через кілька хвилин з'явилися співробітники охорони, які пройшли в кабінет ОСОБА_7 , вийшли разом з нею і потерпіла рукою вказала їм на ОСОБА_6
- висновком судово-медичної експертизи №577від 25.09.2015 року, згідно якого у потерпілої ОСОБА_7 за даними медичних документів виявлені тілесні ушкодження у вигляді: черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, синця обличчя зліва, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Виявлені тілесні ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів або від ударів об такі предмети. Давність спричинення може відповідати строку, вказаному у постанові слідчого, тобто 03.09.2015 року (том 1 а.кп.22).
- висновком судово-медичної експертизи №578 від 25.09.2015 року, згідно якого виявлені у потерпілої тілесні ушкодження могли утворитися при обставинах і механізмі, вказаному потерпілою під час слідчого експерименту, а саме одним ударом правою рукою в область лівого ока (том 1 а.п.23-26).
Суд першої інстанції правильно критично віднісся до пояснень обвинуваченого ОСОБА_6 , які суперечили всім встановленим обставинам і спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Що стосується доводів апеляції обвинуваченого ОСОБА_6 з приводу того, що пояснення потерпілої ОСОБА_7 на досудовому та судовому слідстві є суперечливими в частині встановлення, чим саме, кулаком чи долонею, вдарив її по обличчю обвинувачений, колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки спосіб нанесення потерпілій удару в даному випадку жодним чином не впливає на факт спричинення їй тілесних ушкоджень та не спростовує вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Не відповідають також фактичним обставинам справи і доводи апеляції обвинуваченого про те, що судом достовірно не встановлено наявність будь-яких тілесних ушкоджень у потерпілої одразу після того, як він заходив до її кабінету, оскільки на відеозаписах з камер відеоспостереження не зафіксовано обличчя потерпілої крупним планом.
Колегією суддів, під час підготовки до розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, було переглянуто вказані відеозаписи та встановлено, що дійсно обличчя потерпілої крупним планом не зафіксовано. Вказаний факт також був встановлений судом першої інстанції.
Але, зазначений доказ колегія суддів вважає допустимим, оскільки він повністю узгоджується з іншими встановленими фактичними обставинами кримінального провадження та додатково підтверджує факт знаходження обвинуваченого в кабінеті у потерпілої, після якого у неї з'явилось почервоніння на обличчі, що також підтвердили свідки, допитані в судовому засіданні.
Також, не підлягають задоволенню доводи обвинуваченого з приводу того, що судом у вироку не зазначено, який саме вид умислу він мав прямий чи непрямий під час скоєння кримінального правопорушення.
Так, п.2 ч.3 ст.374 КПК України, зазначено перелік відомостей, які суд повинен зазначити при ухваленні вироку, у разі визнання особи винуватою. Вказаний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Серед визнаних законодавцем вимог до вироку не встановлено необхідність зазначення виду умислу обвинуваченого під час скоєння кримінального правопорушення.
А, отже, в цій частині доводи апеляції обвинуваченого ОСОБА_6 також не заслуговують на увагу та не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого про недоведеність його вини у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України є необґрунтованими, його твердження, що він не наносив потерпілій ОСОБА_7 тілесних ушкоджень є безпідставними, оскільки вони перевірялись судом першої інстанції і були спростовані зібраними у кримінальному провадженні вищезазначеними доказами, яким суд дав належну оцінку, що також детально перевірено при апеляційному розгляді.
Тому колегія суддів критично ставиться до пояснень обвинуваченого ОСОБА_6 щодо не вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення, та приходить до висновку, що не визнання ним вини, викликане бажанням обвинуваченого ухилитися від кримінальної відповідальності.
Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що судовий розгляд вказаного кримінального провадження проведений з достатньою повнотою, дії ОСОБА_6 вірно кваліфіковані за ч.2 ст.125 КК України за ознаками нанесення легкого тілесного ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Що стосується вимог апеляційної скарги прокурора з приводу задоволення цивільного позову потерпілої, колегія суддів, проаналізувавши матеріали кримінального провадження, приходить до наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Відповідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Аналізуючи фактичні обставини справи колегія суддів приходить до висновку про те, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, у розмірі 2 000 грн., стягнутий з обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_7 , відповідає обсягу фізичних та моральних страждань, що мали місце внаслідок подій кримінального правопорушення.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що потерпілій були завдані травми у виді: черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, синця обличчя зліва. Крім того, завдано шкоди діловій репутації потерпілої, як керівника банківської установи.
Також, колегія суддів приймає до уваги ставлення самого обвинуваченого вчиненого, який у період з моменту скоєння кримінального правопорушення до теперішнього часу не відшкодував завдану потерпілій моральну шкоду.
Отже, виходячи з зазначених обставин, беручи до уваги конкретні обставини справи, наслідки, що наступили, тяжкість тілесних ушкоджень, завданих потерпілій, характер і тривалість фізичних і моральних страждань, істотність вимушених змін в її життєвих стосунках, колегія суддів, вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, у розмірі 2 000 грн. відповідає засадам розумності та справедливості.
Що стосується вимог апеляції прокурор з приводу задоволення цивільного позову потерпілої в частині стягнення з обвинуваченого витрат на лікування в сумі 325 грн., колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в цій частині позов задоволено в повному обсязі та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 325 грн., що підтверджується наданими нею копіями квитанції.
Одночасно, на думку колегії суддів, частково підлягають задоволенню доводи апеляції обвинуваченого ОСОБА_6 та прокурора в частині неправильно застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до порушення загальних засад призначення покарання, згідно п.1 ч.1 ст.65 КК України.
Як передбачено п.4 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, крім іншого, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Згідно п.2 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Так, згідно матеріалів кримінального провадження, вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року ОСОБА_6 було засуджено за ч.2 ст.125 КК України до покарання у виді 100 годин громадських робіт(том 2 а.кп.75-77).
Але, санкція ч.2 ст.125 КК України, передбачає покарання за кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_6 , крім іншого, у виді громадських робіт на строк від ста п'ятидесяти до двохсот сорока годин.
Таким чином, колегія суддів вважає, що аргументи апеляційних скарг прокурора та самого обвинуваченого в цій частині є обґрунтованими, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням судом апеляційної інстанції свого вироку на підставі п.2 ч.1 ст.420 КПК України, у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого покарання обвинуваченому ОСОБА_6 .
Згідно положень ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При визначенні виду і розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно ст.12 КК України, відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості.
Обставин, що обтяжують відповідальність, згідно ст.67 КК України колегією суддів не встановлено. Пом'якшуючих обставин, згідно ст.66 КК України, колегією суддів також не встановлено.
Крім того, колегія суддів бере до уваги дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно (том 1 а.кп.52, том 2 а.кп.47), раніше не судимий (том 1 а.кп.48), скоїв злочин відносно жінки, яка не мала можливості захиститись від його дій, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебував і не перебуває (том 1 а.кп.51, 52).
Також, колегія суддів бере до уваги той факт, що обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, у вчиненому не розкаявся, будь-яких заходів спрямованих на відшкодування завданої потерпілій шкоди не здійснював, не вибачився перед нею.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції та приходить до висновку, що ОСОБА_6 повинно бути призначене покарання в межах санкції ст.125 ч.2 КК України у виді мінімального строку громадських робіт.
Законних підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст.69 КК України колегія суддів не вбачає.
На думку колегії суддів, таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг прокурора та обвинуваченого ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню, а вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року - скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням судом апеляційної інстанції свого вироку.
Керуючись ст.ст.404, 407, 413, 420 КПК України , колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково, вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року в частині призначеного покарання ОСОБА_6 - скасувати.
Вважати засудженим ОСОБА_6 за ст.125 ч.2 КК України до покарання у виді 150 годин громадських робіт.
Міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 не обиралася.
В іншій частині вирок відносно ОСОБА_6 залишити без змін.
Відповідно до вимог ст. 376 п.6 КПК України копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Вирок може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяця з моменту проголошення вироку, а обвинуваченим у той самий строк з моменту вручення йому копії вироку.
Судді апеляційного суду
Дніпропетровської області
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4