Провадження № 22-ц/774/4389/16 Справа № 201/1696/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Калиновський А.Б.
Категорія 48
07 липня 2016 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого - Калиновського А.Б.
Суддів - Єлізаренко І.А., Ремеза В.А.
При секретарі - Гулієву М.І.о
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, -
Позивач 08 лютого 2016 року звернулася до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем народила доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на теперішній час проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні, відповідач не приймає участі в матеріальному забезпеченні доньку, у зв'язку з чим ОСОБА_3 зверталась до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини та навіть після цього у ОСОБА_2 наявна заборгованість по сплаті аліментів на утримання його доньки. Оскільки ОСОБА_3 є єврейкою за національністю та лікарем-педіатром за освітою, у зв'язку з чим позивач та її донька мають право, можливість та пропозиції держави Ізраїль на громадянство цієї держави, медичне та соціальне страхування, безкоштовну початкову та середню освіту в державних навчальних закладах, та позивач має можливість брати участь в державній ізраїльській програмі для лікарів-спеціалістів. Проте відповідач проти виїзду доньки до Ізраїлю, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому просила суд надати їй дозвіл на виїзд до Ізраїлю з донькою - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька дитини - ОСОБА_2 (а. с. 4-6).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька задоволено.
Надано ОСОБА_3 дозвіл на виїзд до Ізраїлю з донькою - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька дитини - ОСОБА_2
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони під час перебування у зареєстрованому шлюбі у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 16 грудня 2011 року народилась донька ОСОБА_4О.(а. с. 9, 11).
Відповідач відмовляється надати дозвіл на виїзд дитини за кордон.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд виходив з того, що виїзд малолітньої ОСОБА_4 за межі України відповідає її інтересам, оскільки з наданих суду даних вбачається, що держава Ізраїль готова забезпечити позивачці та дитині сторін більш гідний рівень життя, надати можливості, в тому числі матеріальні, для всебічного розвитку, ніж на даний час це може забезпечити їхня рідна держава, а також приймаючи до уваги неможливість отримання необхідної для цього згоди батька, який створює перешкоди в оформлені належних документів для виїзду дитини за кордон.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (зі змінами).
Правила перетинання державного кордону громадянами України (зі змінами і доповненнями) передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до пп. 1 п. 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Крім того, законом не передбачено вирішення питання про виїзд дитини за кордон на постійне місце проживання в судовому порядку.
Вирішуючи спір, суд на вказані вимоги закону уваги не звернув, належним чином не дослідив, що вказаний закон регулює виїзд дитини за кордон, а не визначення постійного місця проживання та належним чином не перевірив гарантій забезпечення за кордоном матері та дитини належним житлом, джерелом доходу та засобами для існування.
У разі посилання на цей Закон слід указувати дозвіл на конкретний виїзд (одноразовий) з визначенням його початку й закінчення.
Надання за рішенням суду дозволу на виїзд з України дитини разом з матір'ю на постійне місце проживання до Ізраїлю без згоди та супроводу батька суперечить вищевказаним нормам матеріального права, змісту положень ст. ст. 141,157 СК України, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини.
Як видно з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 не визначила проміжок часу на який вона бажає виїхати за кордон разом із дитиною без згоди батька, що суперечить вищевказаному.
Крім того, позивачкою не надано доказів забезпечення її та її дитини в іншій державі належними умовами, наявністю житла, джерела доходу та засобами для існування.
Також ні сама позивачка, ні її донька не володіють місцевою мовою, що також буде обмежувати дитину у необхідному спілкуванні та отриманні освіти.
Посилання позивачки лише на інформацію про те, що для потрапляння на програму, що існує в державі Ізраїль для спеціалістів-лікарів, в якості майбутніх ізраїльських практикуючих лікарів, що мають право на повернення до Держави Ізраїль відповідно до Закону «Про повернення» 1950 року працювати у державі Ізраїль відповідно до діючого законодавства. Відповідно до умов програми, бажаючі особи, що відповідають вимогам забезпечуються житлом, професійною та лінгвістичною підготовкою та перепідготовкою та компенсації базових витрат за рахунок організаторів програми. Всі особи за цією програмою забезпечуються в країні допомогою з боку Держави, в тому числі фінансовою та іншою. Окрім всього іншого, ОСОБА_3 буде нарахована допомога на утримання дитини до досягнення дитиною 18 років та буде виплачуватись стипендія за прожитковим мінімумом, а також надано житло, та рік безкоштовного медичного обслуговування не можуть бути судом прийняті до уваги, оскільки дані твердження носять інформаційний характер та не можуть надавати будь-яких гарантій.
Крім того, позивачкою суду не надано доказів про отримання нею офіційного запрошення на навчання та проживання у державі Ізраїль.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2016 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: