06 липня 2016 року Справа № 910/32059/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвської Н.Г. - головуючого,
Саранюка В.І.,
Акулової Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Приватного підприємства "Моноліт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2016 року у справі № 910/32059/15 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства "Моноліт", Житомирська обл., до Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії", м. Київ, про стягнення 167 177,03 грн.,
за участю представників сторін:
позивача - Дубовик П.В. (дов. № 72 від 05.07.16);
відповідача - Рямушкін І.Є. (дов. № 810 від 10.12.15),
У грудні 2015 року позивач ПП "Моноліт" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" про стягнення 167 177,03 грн.
Вказував, що 20.12.12 між ним (позичальником) та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (кредитором) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ, згідно якого кредитор зобов'язався надати йому кредит шляхом відкриття кредитної лінії з кредитним лімітом у розмірі 700 000 грн., а він - повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом у строк та на умовах, визначених договором.
Зазначав, що 04.07.14, у зв'язку з порушенням ним своїх договірних зобов'язань за вказаним кредитним договором, рішенням Господарського суду Житомирської області у справі № 906/630/14 було вирішено стягнути з нього на користь кредитора 533 119,78 грн. заборгованості за кредитом, 176,69 грн. пені та 10 665,93 грн. судового збору.
Дане рішення суду ПП "Моноліт" було виконано в добровільному порядку шляхом перерахування банку 21.07.14-20.05.15 грошових коштів в загальній сумі 543 962,40 грн., в зв'язку з чим 25.05.15 ВДВС Новгород-Волинського МРУЮ було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 44378116.
Проте, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" 167 177,03 грн., сплачених ПП "Моноліт" на виконання вказаного рішення суду від 04.07.14, було з власної ініціативи зараховано як погашення пені за кредитним договором № 19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ від 20.12.12 за період з 04.07.14 по 20.05.15.
Також вказував, що 01.09.15 ухвалою Господарського суду Житомирської області у справі № 906/630/14, яка набрала законної сили, задоволено скаргу ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" на дії ВДВС Новгород-Волинського МРУЮ, визнано незаконними дії виконавчої служби по закінченню виконавчого провадження ВП № 44378116 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області № 906/630/14 від 28.07.14 та скасовано вказану постанову ДВС про закінчення виконавчого провадження, в зв'язку з відсутністю належних доказів виконання боржником рішення суду в повному обсязі.
Посилаючись на ту обставину, що відповідачем безпідставно не було зараховано сплачені ним грошові кошти в рахунок виконання рішення суду від 04.07.14, а також на те, що у нього не існує іншого боргу перед відповідачем, позивач просив стягнути з відповідача сплачені ним грошові кошти в сумі 167 177,03 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2016 року (суддя Чебикіна С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2016 року (колегія суддів у складі: Андрієнка В.В. - головуючого, Шапрана В.В., Буравльова С.І.), в позові відмовлено.
Судові акти мотивовані посиланнями на обрання позивачем не передбаченого ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України способу захисту своїх прав, а також на те, що спір між сторонами підлягає вирішенню в межах розгляду спорів на стадії виконавчого провадження за правилами розділу ХІV ГПК України.
У касаційній скарзі ПП "Моноліт", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст. 61 Конституції України, ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти та постановити нове рішення про задоволення його вимог.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 20.12.12 між ПП "Моноліт" (позичальником) та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (кредитором) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ, згідно якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії з кредитним лімітом у розмірі 700 000 грн., а позичальник - повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом у строк та на умовах, визначених договором.
04.07.14, у зв'язку з порушенням ПП "Моноліт" своїх договірних зобов'язань за вказаним кредитним договором, рішенням Господарського суду Житомирської області у справі № 906/630/14 було вирішено стягнути з позичальника на користь кредитора 533 119,78 грн. заборгованості за кредитом, 176,69 грн. пені та 10 665,93 грн. судового збору.
Судами встановлено, що позивач платіжними дорученнями: № 80 від 21.07.14 на суму 15 449,03 грн., № 117 від 20.08.14 на суму 15 000 грн., № 17 від 23.09.14 на суму 13 858 грн., № 55 від 28.10.14 на суму 6 000 грн., № 69 від 10.11.14 на суму 6 370 грн., № 135 від 17.11.14 на суму 50 000 грн., № 10 від 21.01.15 на суму 50 000 грн. та № 15 від 02.02.15 на суму 10 500 грн. перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 167 177,03 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ від 20.12.12.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" 167 177,03 грн., сплачених ПП "Моноліт" на виконання вказаного рішення суду від 04.07.14, було з власної ініціативи зараховано як погашення пені за кредитним договором № 19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ від 20.12.12 за період з 04.07.14 по 20.05.15, проте у ПП "Моноліт" не існує іншої заборгованості перед банком, в зв'язку з чим просив зобов'язати відповідача повернути йому сплачені ним кошти.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем обрано не передбачений ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України спосіб захисту своїх прав та зазначили про те, що спір між сторонами підлягає вирішенню в межах розгляду спорів на стадії виконавчого провадження за правилами розділу ХІV ГПК України.
Проте, погодитись з такими висновками судів не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 ЦК України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову повинен кореспондувати зі способами захисту права. Під способами захисту права розуміються заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.
Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд відмовляє у позові.
Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Згідно зі ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначено ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 167 177,03 грн., а підставою даного позову є самовільне зарахування відповідачем вказаної суми грошових коштів в рахунок погашення пені за кредитним договором № 19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ від 20.12.12 за період з 04.07.14 по 20.05.15, а не в рахунок виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 04.07.14 у справі № 906/630/14, що відповідає встановленим ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України способам захисту своїх порушених прав.
Як роз'яснено постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12 "Про судове рішення" з огляду на вимоги ч. 1 ст. 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанції про те, що позивачем обрано не передбачений ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України спосіб захисту своїх прав, не відповідають вказаним нормам права.
Крім того, посилання судів на ту обставину, що даний спір між сторонами підлягає вирішенню в межах розгляду спорів на стадії виконавчого провадження за правилами розділу ХІV ГПК України, є безпідставними, оскільки позивачем було реалізовано своє конституційне право на судовий захист своїх цивільних прав та інтересів у спосіб, що визначений ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України шляхом пред'явлення до суду даного позову, який підлягав розгляду судом за визначеними позивачем предметом та підставою позову.
Безпідставно зазначивши про обрання позивачем способу захисту своїх прав не передбаченого ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України та з цих підстав відмовивши в позові, суди фактично самоусунулись від встановлення всіх суттєвих обставин, що мають значення для вирішення даного спору.
Зокрема, судами не були перевірені доводи позивача про те, що у ПП "Моноліт" не існує іншої заборгованості перед банком, ніж та, що постановлена до стягнення за рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.07.14 у справі № 906/630/14, яка була сплачена ним за вказаними вище платіжними дорученнями, що може вплинути до притягнення позивача до подвійної відповідальності, що є порушенням ст. 61 Конституції України.
Також в касаційній скарзі ПП "Моноліт" зазначає про те, що він був змушений звернутись до суду саме з майновим позовом, оскільки за заявою ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" ВДВС Новгород-Волинського МРУЮ було поновлено виконавчого провадження ВП № 44378116 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області № 906/630/14 від 28.07.14, у зв'язку з невиконанням ПП "Моноліт" рішення суду в сумі 167 177,03 грн.
За таких обставин, оскільки судами попередніх інстанцій будь-які обставини даної справи не встановлювались, а передбачені ст. 1117 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у справі рішення та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, надати належну правову оцінку підставам сплати ПП "Моноліт" на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" 167 177,03 грн. та правомірність їх зарахування останнім в рахунок погашення пені за кредитним договором № 19-Н/12/36/ЮО/КЛ-МБ від 20.12.12 за період з 04.07.14 по 20.05.15, як стверджує позивач, а не в рахунок виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 04.07.14 у справі № 906/630/14, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Моноліт" задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2016 року у справі № 910/32059/15 скасувати.
3. Справу № 910/32059/15 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська
Судді: В.І. Саранюк
Н.В. Акулова