"01" червня 2016 р. м. Київ К/9991/36590/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
секретар судового засідання Шевчук П.О.,
за участю:
представника позивача - Опанасюка В.А.,
представника відповідача - Дашевської Т.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Євротрейд»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року
у справі № 2а-3145/11/1070
за позовом Приватного підприємства «Євротрейд»
до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області
про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Приватне підприємство «Євротрейд» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 16 грудня 2010 року: № 0000982320/0 - у повному обсязі, № 0000992320/0 - на суму 29303,00 грн. (в редакції заяви про уточнення позовних вимог - арк. справи 154).
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2011 року позов був задоволений. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ Київської області від 16 грудня 2010 року № 0000982320/0. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ Київської області від 16 грудня 2010 року № 0000992320/0 в частині 29303,00 грн. (за основним платежем - 19537,00 грн., штрафна санкція - 0000992320).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2011 року було скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі ПП «Євротрейд», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2011 року.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Ірпінська ОДПІ Київської області провела планову виїзну перевірку ПП «Євротрейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 червня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 2230/23-2/31870198.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема: вимоги пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2008 року на 11476,00 грн. та завищено податок на прибуток, у періоді, який перевірявся, на загальну суму 2362,00 грн. (у тому числі: за 1 квартал 2009 року - 455,00 грн., за 2 квартал 2009 року - 2230,00 грн., за 3 квартал 2009 року - 777,00 грн.); вимоги підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, який перевірявся, на загальну суму 22598,00 грн. (у тому числі: за жовтень 2008 року - 487,00 грн., за листопад 2008 року - 12287,00 грн., за січень 2009 року - 8157,00 грн., за лютий 2009 року - 1667,00 грн.) та завищено податок на додану вартість у періоді, який перевірявся, на загальну суму 3061,00 грн. (у тому числі: за грудень 2008 року - 127,00 грн., за березень 2009 року - 122,00 грн., за квітень 2009 року - 399,00 грн., за червень 2009 року - 590,00 грн., за серпень 2009 року - 554,00 грн., за вересень 2009 року - 1078,00 грн., за жовтень 2009 року - 191,00 грн.
16 грудня 2010 року Ірпінська ОДПІ Київської області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 00000982320/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПП «Євротрейд» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 14852,00 грн., у тому числі: 9114,00 грн. - за основним платежем, 5738,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
16 грудня 2010 року Ірпінська ОДПІ Київської області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 00000992320/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПП «Євротрейд» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 30836,00 грн., у тому числі: 19537,00 грн. - за основним платежем, 11299,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а оспорювані податкові повідомлення-рішення - без змін.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість у оспорюваних сумах, оскільки витрати позивача, понесені ним у зв'язку з оплатою вартості консультаційних послуг, наданих ТОВ «Стиль-ЛТД», підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та відносяться до господарської діяльності позивача, з урахуванням видів діяльності, які здійснює ПП «Євротрейд». Також, суд виходив з того, що позивач довів належними та допустимими доказами факт отримання ним податкових накладних, виписаних його контрагентами, із запізненням, з огляду на що він правомірно включив податок на додану вартість за такими податковими накладними до складу податкового кредиту того податкового періоду, у якому були отримані податкові накладні.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не був доведений належними та допустимими доказами факт отримання податкових накладних, виписаних його контрагентами, із запізненням у відповідності до пункту 2 Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1997 року № 799.
Однак, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення, порушив вимоги статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, в яких встановлено вимоги до законності і обґрунтованості судового рішення.
Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень лише з підстав того, що позивачем не був спростований належними та допустимими доказами факт порушення ним вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому, обставини справи та доводи апеляційної скарги щодо відсутності (наявності) порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» судом апеляційної інстанції взагалі не досліджувались.
За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно з абзацом 1 підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.
Відповідно до пунктів 18, 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема: винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо). Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом.
Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, які видаються платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.
Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування правомірності формування ним валових витрат у 4 кварталі 2008 року по господарських операціях з ТОВ «Стиль-ЛТД» посилався на наявність у нього належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, зокрема, акту здачі-прийняття робіт, податкової накладної, рахунку-фактури, звіту про надання послуг до акті здачі-прийняття робіт (арк. справи 48-50,141-145), а також на те, що придбані ним консультаційні послуги призвели до зростання доходу підприємства, що підтверджується фінансовою звітністю (арк. справи 51-52).
Разом з цим, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки вказаним правовим нормам, обставин щодо відсутності (наявності) порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановив, доводи та докази, які підтверджують (спростовують) зазначені обставини, не перевірив.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 207 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом апеляційної інстанції обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.
В порушення вищезазначених вимог, суд апеляційної інстанції не перевіривши доводи апеляційної скарги відповідача, не встановивши дійсних обставини справи щодо відсутності (наявності) порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», без посилань на відповідні докази, а також мотиви неврахування доказів, що є в матеріалах справи, ухвалив постанову, якою повністю скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині не встановлення фактичних обставин справи не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 16 грудня 2010 року № 0000982320/0, а справа в цій частині підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Євротрейд» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 16 грудня 2010 року № 0000982320/0, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна