ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.06.2016Справа № 910/7543/16
Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом Переяслав-Хмельницького районного споживчого товариства (далі - Товариство) до Київської обласної спілки споживчих товариств (далі - Спілка) про визнання договору недійсним,
за участі представників:
позивача: Голіка О.В., за довіреністю від 18 лютого 2016 року № 65,
відповідача: не з'явились,
У квітні 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 18 травня 1999 року між позивачем та Спілкою було укладено договір делегування повноважень та виконання окремих функцій (далі - договір), який з боку Товариства підписаний головою правління ОСОБА_2 Оскільки спірний договір, на думку позивача, підписаний його представником за відсутності на це відповідних повноважень, останній, посилаючись на статті 92, 203, 215, 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд визнати даний правочин недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 квітня 2016 року порушено провадження в справі № 910/7543/16 та призначено її розгляд на 26 травня 2016 року.
У судовому засіданні, призначеному на 26 травня 2016 року, було оголошено перерву до 10 червня 2016 року.
Ухвалою суду від 10 червня 2016 року продовжено строк розгляду даного спору на п'ятнадцять днів за клопотанням представника позивача та відкладено розгляд справи на 30 червня 2016 року.
24 червня 2016 року через канцелярію суду від Спілки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з відсутністю повноваженого представника відповідача.
Однак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Зі змісту даної норми вбачається, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника з урахуванням обставин конкретної справи можуть бути відхилені виходячи з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1-5 статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Частиною 3 даної статті передбачено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Оскільки строк вирішення даного спору вже було продовжено на п'ятнадцять днів, тому чергове відкладення розгляду справи може спричинити до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку, передбаченого для вирішення цього спору.
За таких обставин, беручи до уваги те, що відповідачу надавалося достатньо часу для залучення до розгляду справи інших представників, для висловлення своєї правової позиції по суті спору, подання письмових пояснень та додаткових документів, а також зважаючи на те, що чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку вирішення спору, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та необхідність розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами без участі представника Спілки.
Під час судового засідання представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
18 травня 1999 року між сторонами було укладено спірний договір, згідно умов якого Товариство на добровільних засадах входить до складу Спілки і делегує їй ряд повноважень та функцій (розділ 2 договору).
Вказаний правочин підписаний з боку позивача головою правління ОСОБА_2
Звертаючись з даним позовом до суду, Товариство стверджувало, що, підписуючи спірний договір, ОСОБА_2 не володів необхідним обсягом цивільної дієздатності, що є підставою визнання такого договору недійсним.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що вищезазначений правочин є чинним, а відтак обов'язковим для виконання сторонами. В обґрунтування своєї позиції представник відповідача посилався на рішення Господарського суду Київської області від 10 березня 2015 у справі № 911/323/15, яким позивача було зобов'язано надати відповідачу достовірну бухгалтерську і статистичну звітність за 2012, 2013 та за 11 місяців 2014 року Товариства, допустити ревізійну комісію Спілки до фінансово-бухгалтерської документації та матеріальних цінностей Товариства для проведення ревізії, а також зобов'язано позивача письмово проінформувати Спілку про кількісні та вартісні зміни в складі основних засобів, в тому числі І групи пооб'єктно за 2012, 2013 та за 10 місяців 2014 року Переяслав-Хмельницького районного споживчого товариства.
Також Спілка заперечувала проти того, що ОСОБА_2 підписав вказаний правочин із перевищенням наданих йому повноважень, оскільки такими повноваженнями останній був наділений виходячи зі змісту статуту Товариства. При цьому суд зазначає, що відповідачем у судовому засіданні було надано нотаріально посвідчену копію статуту позивача, у той час як Товариство оригіналу статуту не надало через його відсутність у останнього. Також представник позивача зазначив, що статут відсутній і в архівному відділі Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, до якого зверталось Товариство.
З наявного в матеріалах справи відзиву також вбачається, що відповідач просив застосувати строк позовної давності до вимог Товариства.
Відповідно до частини 1 статті 48 Цивільного кодексу Української РСР (чинного на день укладення спірного правочину, далі - ЦК УРСР) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Положення вказаної статті кореспондуються нормами чинного ЦК України, а саме з частиною 1 статті 215 ЦК України, якою передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначається порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.
Згідно з частиною 1 статті 8 вказаного Закону взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.
Пунктом 1.3 статуту Товариства передбачено, що позивач на добровільних засадах входить до складу Спілки має право вільного виходу з неї за рішенням зборів уповноважених районних споживчих товариств, при обов'язковій участі повноважного представника обласної споживчої спілки.
При цьому згідно пункту 1.4 статуту позивача останній делегує Спілці, членом якої він є, частину своїх повноважень та виконання окремих функцій. Конкретні умови делегування повноважень і функцій визначаються договором між Товариством та Спілкою.
Загальні збори споживчого товариства являються вищим органом управління, який правомочний вирішувати питання, зокрема, щодо обрання правління в складі голови та членів (підпункт 5 пункту 7.1. статуту позивача).
Сторонами під час розгляду справи факт обіймання ОСОБА_2 посади голови правлінням на день укладення спірного правочину не заперечувався та наявними в матеріалах справи доказами не спростований.
Відповідно до пункту 8.4. статуту голова правління Товариства і його заступник можуть одноосібно приймати рішення (розпорядження) з поточних питань діяльності позивача.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірний договір делегування повноважень та виконання окремих функцій від 18 травня 1999 року підписаний головою правління Товариства ОСОБА_2 на підставі статуту, яким останнього наділено такими повноваженнями.
Враховуючи те, що спірний договір відповідає вимогам законодавства України, і позивачем не було надано належних і допустимих доказів, які б могли спростувати цей факт, суд дійшов висновку про те, що вимоги Товариства є необґрунтованими, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Також, розглянувши подану Спілкою заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача, суд зазначає наступне.
Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше, тобто відповідно до норм ЦК УРСР.
Відповідно до вимог статті 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Перебіг позовної давності за змістом статті 76 ЦК УРСР починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За приписами статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція міститься у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, підстави для застосування строку позовної давності у даній справі відсутні.
На підставі положень статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 6 липня 2016 року
Суддя Є.В. Павленко