04 липня 2016 року м. Київ К/800/14533/16
Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу Слов'янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання частково незаконним наказу та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу і затримки виконання судового рішення, одноразової грошової допомоги, -
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Слов'янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - МВ ГУ МВС), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: стягнути з МВ ГУ МВС грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 16 липня по 6 листопада 2015 року в розмірі 11687,28 гривень; одноразову грошову допомогу в розмірі 23451,45 гривень; зобов'язати МВ ГУ МВС виплатити середнє грошове забезпечення з 6 листопада 2015 року по момент проведення розрахунку.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року визнано протиправним та скасовано наказ про його звільнення та поновлено позивача на посаді з 13 серпня 2014 року, стягнуто на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період по 15 липня 2015 року.
Однак, фактично, позивача було поновлено на посаді лише 3 листопада 2015 року і звільнено через три дні 6 листопада з одночасним нарахуванням одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6703,13 гривень, з яким не погодився ОСОБА_1 вказуючи на неправильність здійснення відповідачем розрахунку такої допомоги.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив про задоволення позову.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 6703,13 гривень, в решті позову відмовлено.
Оскаржуваною постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково, стягнуто з відповідача - МВ ГУ МВС на користь позивача: середній заробіток за час за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 16 липня по 3 листопада 2015 року в розмірі 7547,46 гривень; одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 20324,59 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 6 листопада 2015 року по 29 березня 2016 року в розмірі 14762,88 гривень. В решті позову відмовлено.
Відповідач - МВ ГУ МВС подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2016 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам частини 5 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржнику, у строк до 22 червня 2016 року, запропоновано усунути зазначені в ухвалі недоліки та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде повернуто.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали до Вищого адміністративного суду України надійшли заяви скаржника, зареєстровані в канцелярії суду 22 і 29 червня 2016 року, якою недоліки касаційної скарги усунуто.
Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.
За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Задовольняючи частково позов суд апеляційної інстанції на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що затримка виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі виникла саме з його вини, що є підставою для здійснення виплат в порядку статті 236 Кодексу законів про працю України, при цьому відповідач, здійснюючи нарахування одноразової допомоги про звільненні помилково визначив її розмір не врахувавши дійсну вислугу років ОСОБА_1 і не здійснив з останнім повного розрахунку при звільненні 6 листопада 2015 року.
Так, згідно з положеннями статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначена вище стаття Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.
Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Враховуючи те, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді добровільно виконана МВ ГУ МВС шляхом прийняття наказу лише від 3 листопада 2015 року, позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України на виплату йому середнього заробітку, в даному випадку грошового забезпечення, за час затримки виконання судового рішення.
Окрім цього, правильними є висновки апеляційного суду про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки вислуга років позивача на момент його звільнення 6 листопада 2015 року становила у календарному обчисленні 13 років 2 місяці і 21 день (у пільговому обчисленні - 15 років 8 місяців 12 днів), а згідно з вимогами абзацу 3 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Також, апеляційний суд правильно вказав на наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки, як встановлено судом, відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем, звільняючи його 6 листопада 2015 року.
Такі висновки суду узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, зокрема, із частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України, якою встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.
Відповідно до приписів частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За таких обставин, доводи касаційної скарги висновку апеляційного суду не спростовують, ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, правової позиції, висловленої Верховним Судом України при перегляді судових рішень ухвалених в аналогічних спорах, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального або порушив норми процесуального права.
Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання частково незаконним наказу та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу і затримки виконання судового рішення, одноразової грошової допомоги, за касаційною скаргою Слов'янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року, відмовити.
Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого адміністративного
суду України М.І. Мойсюк