Справа № 152/835/16-ц
2/152/351/16
іменем України
22 червня 2016 року Шаргородський районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді - Славінської Н.Л.,
з участю:
секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,
прокурора Жмеринської
місцевої прокуратури - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Шаргороді Вінницької області в залі суду цивільну справу за позовом першого заступника керівника Жмеринської місцевої прокуратури ОСОБА_2 в інтересах держави в особі ОСОБА_3 обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину,
встановив:
01.06.2016 року перший заступника керівника Жмеринської місцевої прокуратури ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_4 в інтересах держави в особі ОСОБА_3 обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину.
Мотивуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що в провадженні Шаргородського районного суду знаходилася кримінальна справа по обвинуваченню відповідача ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, що мав місце 15.11.2014 року. Вироком Шаргородського районного суду від 27.04.2015 року ОСОБА_4 засуджено за ч.2 ст.286 КК України.
Потерпілий ОСОБА_5 в результаті злочину отримав тілесні ушкодження, які, відповідно до висновку експерта, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, та перебував на стаціонарному лікуванні у ОСОБА_3 обласній клінічній лікарні ім. М.І. Пирогова з 17.11.2014 року по 28.11.2014 року.
Згідно з листом головного лікаря ОСОБА_3 обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова, потерпілий ОСОБА_5 перебував на лікуванні у ЛОР-відділенні, при цьому вартість одного ліжко-дня у листопаді 2014 року становила 258,37 грн., на його лікування витрачено 2842,07 грн.
Вказана шкода відповідачем ОСОБА_3 обласній клінічній лікарні ім. М.І. Пирогова не відшкодована.
Просить стягнути з відповідача на користь держави в особі ОСОБА_3 обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова 2842,07 грн. в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_5
Представник позивача ОСОБА_3 обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення судової повістки (а.с.21).
В судовому засіданні прокурор Жмеринської місцевої прокуратури - ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності від 03.06.2016 року (а.с.28), підтримала позовні вимоги, зсилаючись на ті самі обставини. Суду пояснила, що відповідач ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, за що засуджений вироком Шаргородського районного суду від 27.04.2015 року. Проте, відповідачем не відшкодовано витрати, понесені державою, зокрема, закладом охорони здоров'я - ОСОБА_3 ОКЛ ім. М.І. Пирогова, на лікування потерпілого від вчиненого відповідачем злочину ОСОБА_5, який перебував на стаціонарному лікуванні протягом 11 ліжко-днів: з 17.11.2014 року по 28.11.2014 року. Вартість одного ліжко-дня становить 258,37 грн., тому загальна вартість перебування потерпілого ОСОБА_5 в закладі охорони здоров'я становить 2842,07 грн. Витрати закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_5 відповідачем ОСОБА_4 добровільно не відшкодовані. ВОКЛ ім. М.І. Пирогова, фінансування якої здійснюється за рахунок обласного бюджету, також не зверталася з відповідним позовом до суду, у зв'язку із чим наявні підстави для представництва органами прокуратури інтересів держави і звернення з відповідним позовом до суду. Просить позов задовольнити в повному обсязі. Враховуючи, що відповідач є інвалідом ІІ групи загального захворювання, судові витрати просить з відповідача не стягувати, а компенсувати за рахунок держави.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі, не заперечує щодо задоволення позову (а.с.23).
Вирішуючи спір, суд встановив факт понесення позивачем - ОСОБА_3 обласною клінічною лікарнею ім. М.І. Пирогова витрат на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_5 в сумі 2842,07 грн.
Означений факт підтверджений в судовому засіданні вироком Шаргородського районного суду від 27.04.2015 року у кримінальній справі за №152/545/15-к, з якого вбачається, що відповідач ОСОБА_4 засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме за те, що 15 листопада 2014 року приблизно о 3 годині 20 хвилин, керуючи автомобілем «ВАЗ 2107» з реєстраційним номером Н 1996 КІ, проїжджаючи по вулиці Макаренка в с. Рахни-Лісові Шаргородського району Вінницької області, рухаючись зі сторони центру села у напрямку сільської ради, не доїжджаючи до повороту у напрямку вул. Гагаріна зі швидкістю приблизно 70 км/год., в порушення пунктів 10.1., 12.1, 12.2. Правил дорожнього руху України, згідно з якими перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, - не врахувавши дорожню обстановку, зокрема, темну пору доби та умови недостатньої видимості, не обравши безпечної швидкості руху під час входження в поворот праворуч, не змінюючи напрямок руху, виїхав на зустрічну смугу руху та, не впоравшись з керуванням, допустив зіткнення з деревом, розташованим на лівому узбіччі дороги.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя під час заподіяння. Між порушенням ОСОБА_4 пунктів 10.1, 12.1 та 12.2 Правил дорожнього руху України та отриманням потерпілим ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, є прямий причинний зв'язок (а.с.8-9).
З довідки ОСОБА_3 обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова за №01-1-23/1079 від 28.04.2016 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні в ЛОР-відділенні ОСОБА_3 обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова з 17.11.2014 року по 28.11.2014 року з діагнозом: відкритий перелом всіх стінок лівої лобної пазухи. ОСОБА_5 проведено в ЛОР-відділенні 11 ліжко-днів. Вартість одного ліжко-дня в листопаді 2014 року становила 258,37 грн., вартість лікування потерпілого становить 2842,07 грн. Вартість лікування відшкодовано не було (а.с.7).
Із матеріалів цивільної справи також вбачається, що на час розгляду справи в суді ОСОБА_4 не відшкодував витрат в сумі 2842,07 грн., понесених ОСОБА_3 обласною клінічною лікарнею ім. М.І. Пирогова на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_5
Аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів переконує суд, що шкода у вигляді витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_5, заподіяна державі в особі ОСОБА_3 обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова, підлягає відшкодуванню відповідачем ОСОБА_4, який вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України.
Вказані, встановлені в судовому засіданні факти, не спростовані та не заперечуються відповідачем, оскільки заперечень щодо позову відповідач до суду не надав, а подав заяву про повне визнання позову.
Судом встановлено, що прокурор та позивач не пред'являли цивільний позов в кримінальній справі №152/545/15-к, тому, в силу вимог ч.3 ст.128 КПК України, мають право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Суд констатує той факт, що відповідачем ОСОБА_4 не надано суду належних та допустимих доказів «поза розумним сумнівом» на спростування позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ВОКЛ ім. М.І. Пирогова до нього про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта (ч.ч.1, 2 ст.57 ЦПК України).
Цивільним процесуальним законодавством України встановлено, що докази у справі повинні бути належними та допустимими.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч.1, 2, 3 ст. 58 ЦПК України).
Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.
Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий стороною, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), при цьому жодна із сторін не була поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини, оскільки відповідач ОСОБА_4 викликався до суду, йому було запропоновано судом подати заперечення проти позову, якщо такі є, проте, відповідач у заяві до суду зазначив, що не має заперечень щодо позову.
Зокрема, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
Оскільки відповідачем ОСОБА_4 не представлено належних та допустимих доказів на підтвердження відшкодування державі в особі ВОКЛ ім. М.І. Пирогова витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_5, то право позивача порушено і підлягає судовому захисту.
Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, що виникають із відшкодування шкоди і регулюються Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ЦК України.
Згідно із ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків (...) має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (абзац 2 ч.2 ст.45 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Відповідно до ст.16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі, шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.
За загальними правилами майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 ЦК України).
Частиною 1 ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому, відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року за №6 (з наступними змінами та доповненнями) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, та є вина зазначеної особи.
Таким чином, закон у вказаних правовідносинах ставить можливість покладання відповідальності за заподіяну шкоду в залежність від наявності вини заподіювача.
Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (ч.1 ст.1206 ЦК України).
Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету (ч.3 ст.1206 ЦК України).
Відповідно до вимог ч.ч.1, 3 ст.128 КПК України, особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства… Цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором…
Позивачем надано суду належні та допустимі докази про заподіяння шкоди ОСОБА_3 ОКЛ ім. М.І. Пирогова у виді понесення витрат на лікування ОСОБА_5 - потерпілого від вчиненого відповідачем ОСОБА_4 злочину, а відтак позов підлягає задоволенню.
При цьому, до вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року, в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (…). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (…)».
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
ОСОБА_4 є інвалідом ІІ групи загального захворювання, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА №332133 від 16.05.2016 року (а.с.25), тому, відповідно до вимог п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Керуючись ст.ст.3, 6, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, на підставі ст.55 Конституції України, ст.ст.16, 1166, 1206 ЦК України, ст.128 КПК України, суд
вирішив:
Позов першого заступника керівника Жмеринської місцевої прокуратури ОСОБА_2 в інтересах держави в особі ОСОБА_3 обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави в особі ОСОБА_3 обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова (р/р №31558201121064, МФО 802015, код ЄДРПОУ 02011031) 2842 (дві тисячі вісімсот сорок дві) гривні 07 копійок в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину.
Від сплати судового збору ОСОБА_4 - звільнити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя