"29" червня 2016 р.Справа № 916/1089/16
За позовом: Публічного акціонерного товариства «БТА БАНК»
До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном
Суддя Оборотова О.Ю.
За участю представників сторін:
Від позивача: Бабич К.М. - довіреність №19 від 14.04.2016р.
Від відповідача: не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: 25.04.2016р. Публічне акціонерне товариство «БТА БАНК» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.04.2016 року було порушено провадження у справі № 916/1089/15.
18.05.2016р. за вх. № 2-2624 до господарського суду Одеської області надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яке вмотивовано тим, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2016р. відкрито провадження за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до приватного нотаріуса про визнання незаконними дій з реєстрації права власності на нерухоме майно яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 за ПАТ «БТА БАНК».
25.05.2016р. до господарського суду Одеської області від Публічного акціонерного товариства «БТА БАНК» надійшли письмові пояснення по справі та заперечення на клопотання про залучення третіх осіб.
25.05.2016р. від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у судовому засіданні надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
25.05.2016р. від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у судовому засіданні надійшла заява про зупинення провадження по справі.
16.06.2016р. до господарського суду Одеської області від Публічного акціонерного товариства «БТА БАНК» надійшли письмові пояснення по справі та заперечення на заяву про зупинення провадження по справі.
У судовому засіданні 29.06.2016р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази, суд встановив:
06 листопада 2007 року між ВАТ «БТА Банк» (яке змінило своє найменування на ПАТ «БТА Банк» та ОСОБА_3 укладено договір про відкриття кредитної лінії з лімітом в 750 000,00 доларів США під 15,5 % річних, строком дії до 06 листопада 2017 року.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вищезазначеним кредитним договором, 06.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «БТА БАНК» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавці передали банку в іпотеку нежилі будівлі загальною площею 765,6 кв.м., які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та належать іпотекодавцям на праві спільної часткової власності - по 1 /2 частці кожному.
Однак, як встановлено апеляційним судом Одеської області в рішенні від 06.02.2014р. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належним чином не виконували умови кредитного договору, в результаті чого утворилась прострочена заборгованість щодо сплати чергових платежів. Станом на 05.06.2012 року загальна заборгованість склала 2 950 925,23 грн.
На підставі вищевикладеного Публічне акціонерне товариство «БТА БАНК» просив позов задовольнити та звернути стягнення не предмет іпотеки за відповідним договором, на нежилі будівлі загальною площею 765,6 кв.м. вартістю 3 315 000,00 грн. без ПДВ, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, заставодавцями яких є ОСОБА_3 та ОСОБА_4, шляхом набуття права власності ПАТ «БТА Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № І 001/07-0 від 06.11.2007 року.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи, що вищезазначене рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, 26.03.2013 року представник ПАТ «БТА Банк» звернувся до суду з апеляційною скаргою про скасування оскаржуваного рішення з постановлениям нового рішення про задоволення позову.
06.02.2014р. апеляційним судом Одеської області було винесено рішення, яке набрало законної сили, відповідно до якого звернено стягнення на предмет іпотеки а саме: нежилі будинки що знаходяться за адресою АДРЕСА_1; припинено право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на нежилі будинки що знаходяться за адресою АДРЕСА_1; визнано право власності на нерухоме майно яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 за ПАТ «БТА БАНК».
12.02.2016р. Публічне акціонерне товариство «БТА БАНК» зареєструвало право власності на майно яке розташоване за адресою АДРЕСА_1
Однак, враховуючи те, що як зазначає позивач на даний час приміщення яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 займає Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 Публічне акціонерне товариство «БТА БАНК» звернулось до господарського суду одеської області за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти, акти цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ст.14 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Предметом спору по справі №916/1089/16 є усунення перешкод з боку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні майном яке належить на праві власності Публічному акціонерному товариству «БТА БАНК».
Судом встановлено, що 06.02.2014р. апеляційним судом Одеської області було винесено рішення, яке набрало законної сили, відповідно до якого звернено стягнення на предмет іпотеки а саме: нежилі будинки що знаходяться за адресою АДРЕСА_1; припинено право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на нежилі будинки що знаходяться за адресою АДРЕСА_1; визнано право власності на нерухоме майно яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 за ПАТ «БТА БАНК».
Відповідно до приписів ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
12.02.2016р. Публічне акціонерне товариство «БТА БАНК» зареєструвало право власності на майно яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 та на даний момент являється єдиним власником даного приміщення, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Однак, господарський суд Одеської області в процесі розгляду справи встановив, що приміщення яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 є предметом договорів оренди, які укладені між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за № 4-01-16 від 04.01.2016р., Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за №5-01-16 від 05.01.2016р.
Дане приміщення передано Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі актів прийому-передачі до договорів № 4-01-16 та №5-01-16 05.01.2016р.
Суд звертає увагу, що існування договірних відносин між ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не відноситься до предмету спору по справі №916/1089/16 так як позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, питання стосовно наділення новими правами чи покладенням на Фізичних осіб-підприємців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нових обов'язків, або зміни їх наявних прав та/або обов'язків, або позбавлення певних прав та/або обов'язків у майбутньому в рамках справи №916/1089/16 позивачем не висунуто та господарським судом Одеської області не розглядається.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
При цьому слід зазначити, що визнання угоди недійсною як з моменту її укладення, так і лише на майбутнє, тягне залежно від підстав такого визнання майнові наслідки, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України.
Якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, така угода визнається недійсною і припиняється на майбутнє.
Господарський суд Одеської області звертає увагу, що на спірне нерухоме майно відповідач набув право користування на підставі договорів оренди № 4-01-16 та №5-01-16. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України презюмується.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (з наступними змінами та доповненнями) Якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна.
Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи не міститься жодних доказів того що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 міг або повинен був знати про обмеження щодо спірного майна, а договори оренди № 4-01-16 та №5-01-16 не містять жодних посилань на те, що право власності на майно яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 належить Публічному акціонерному товариству «БТА БАНК» у суду відсутні підстави для визнання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 недобросовісним користувачем спірного приміщення.
Відповідно до договорів № 4-01-16 та №5-01-16 Фізичні особи-підприємці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначають, що приміщення яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 належить їм на праві спільної часткової власності у рівних долях, що підтверджується витягом з реєстру прав на нерухоме майно від 19.09.2007р.
Суд звертає увагу, що даний витяг був зроблений ще до укладення договору іпотеки, предметом якого є дане приміщення, а тому ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 позбавив Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 актуальних відомостей стосовно власника майна яке розташоване за адресою АДРЕСА_1.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (з наступними змінами та доповненнями) необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України»), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).
За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).
Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).
Суд звертає увагу, що в даному випадку, у суду відсутні підстави для визнання даного правочину недійсним за власною ініціативою, так як сам зміст договору, пов'язаного з предметом спору, не суперечить законодавству, а наявність у ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 необхідного обсягу цивільної дієздатності не вирішується в процесі розгляду справи №916/1089/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.
Приймаючи до уваги те, що вказані договори не є предметом спору, в установленому законом порядку не були визнані недійсними а тому, відсутні підстави для зобов'язання відповідача звільнити вказане майно, що в свою чергу унеможливлює задоволення вимог позивача у вказаній частині.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи приписи постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 та ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33,34,43,44-49,50,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 04 липня 2016р.
Суддя О.Ю. Оборотова