79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.06.2016р. Справа№ 914/453/16
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Нововолинськ Волинської області
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Львів
про повернення в натурі безпідставного майна.
Суддя Коссак С.М.
при секретарі Сало О.А.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю б/н від 10.06.2016 року;
Від відповідача: не з'явився.
На розгляд господарського суду Львівської області Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про повернення в натурі безпідставно набутого майна.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 19.02.2016р. (суддя Фартушок Т.Б.) позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 15.03.2016р.
Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
21.04.2016р. відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями (повторний розподіл), у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю суддю Фартушок Т.Б. замінено на суддю Коссак С.М.
З підстав зазначених в ухвалах суду від 22.04.2016р., від 16.05.2016р. та від 26.05.2016р. розгляд справи відкладався.
13.06.2016р. ухвалою суду продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 29.06.2016р.
29.06.2016р. позивачем подано клопотання про залучення до розгляду справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «САС-ТРАНС».
Відповідно до ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
Відповідно п.1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.
Відповідно до статті 27 ГПК третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора. З підстав, зазначених у третьому і четвертому реченнях частини першої згаданої статті, господарський суд залучає певну особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, й за відсутності згаданих заяви чи клопотання. У будь-якому разі судом виноситься з даного питання ухвала з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Судом розглянуто подане позивачем клопотання та заслухавши пояснення представника позивача, щодо залучення ТОВ «САС-ТРАНС» як третьої особи, на стороні відповідача з врахуванням вище наведено, відмовлено в задоволені даного клопотання.
25.05.2016р. позивачем подано клопотання (вх.№ 2829/16) про призначення будівельно-технічної експертизи та 16.06.2016р. клопотання (вх.№ 3116/16) про призначення будівельно-технічної експертизи.
В судових засіданнях 26.05.2016р. та 13.06.2016р. судом розгляд даних питань відкладено до наступного судового засідання.
Позивач в клопотаннях про призначення будівельно-технічної експертизи, просить встановити ідентичність пресованих відтисків з'єднання кутів вікон на предмет ідентичності їх до відтисків взірця позивача. Встановити ідентичність порошкового покриття алюмінієвих вікон на предмет ідентичності з взірцем позивача, оскільки процент співвідношення металевого блиску у фарбі є індивідуальним. Встановити який перелік та об'єми фактично виконаних будівельних робіт з будівництва на об'єкті, виконаних ФО-П ОСОБА_1 згідно Додатку №1 та №2 Договору від 18.09.212р. і яка вартість фактично виконаних робіт та матеріалів з будівництва на об'єкті.
В судовому засіданні 29.06.2016р. представник позивача підтримує подані клопотання про призначення у справі будівельно-технічної експертизи, надав усні пояснення.
Судом встановлено, що рішенням господарського суду Львівської області у справі № 914/3493/14 , що набрало законної сили встановлено, ФОП ОСОБА_1 не доведено фактичне виконання взятих на себе за договором від 18.09.2012р. зобов'язань щодо встановлених віконно-дверних систем. Даний договір від 18.09.2012р. на виготовлення та встановлення віконно - дверних систем розірвано. Крім цього, стягнуто з ФО-П ОСОБА_1 на користь ФО-П ОСОБА_2 232 000,00 грн. попередньої оплати за договором.
Суд заслухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотаннь про призначення судової будівельно-технічної експертизи.
При цьому суд зазначає таке. Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012р., зазначено, що відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Відповідно до п. 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5, експертові забороняється вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з'ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами.
Представник позивача позовні вимоги підтримує, просить позов задоволити повністю та просить витребувати у відповідача безпідставно набуте майно.
Відповідач в черговий раз у судове засідання 29.06.2016р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, відзиву на позов не надав.
Поштова кореспонденція з ухвалою про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справ, які надсилалась відповідачу судом на адресу: 79007, м. Львів, вул. АДРЕСА_1, що зазначена позивачем у позовній заяві та вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернулись без вручення з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ст. 69 ГПК України суд обмежений строками розгляду справи.
У судовому засіданні 29.06.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.
18.02.2016р. ФО-П ОСОБА_1 (позивач у справі) звернувся до господарського суду Львівської області з позовною вимогою до ФО-П ОСОБА_2 (відповідач у справі) про повернення в натурі безпідставно набутого майна, в якій просить витребувати з відповідача на користь позивача будівельне обладнання та віконно - дверні системи, а саме: риштування рамні - в кількості 342 штуки, перфоратор, 850 Вт - в кількості 1 штука, пила торцовочна, 1800 Вт, диск 250*30 мм - в кількості -1 штука, болгарка - в кількості 1 штука, вікна ВК 12 в кількості 8 штук, вікна ВК 11 в кількості 2 штуки, вікна ВК 5,6,7 в кількості 5 штук, вікно ВК 4 в кількості 1 штука, вітрину ВК-1 в кількості 1 штука, вітрини ВК-3 в кількості 3 штуки, вітрину ВК - 9 в кількості 1 штука, вітрину ВК - 10 в кількості 1 штука, двері МВ-60 в кількості 1 штука, елемент алюмінієвий Стійка 105 мм в кількості 3 штуки, Елемент алюмінієвий Ригель 45 мм МВ-SR50 в кількості 2 штуки, вставка водовідводу стійки в кількості 7 штук, профіль алюмінієвий з'єднувач стійки в кількості 0,2 штуки, профіль алюмінієвий профіль з'єднувача ригеля в кількості 0,5 штук, що знаходяться за адресою: с. Сокільники, кільцева дорога, Пустомитівського району, Львівської області "Автомобільний торговий центр".
Позивач посилаючись на ст. 1212 ЦК України, зазначає, що особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала у зв'язку поверненням виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Згідно декларації про початок виконання будівельних робіт від 21.06.2011р., що міститься в матеріалах справи, ФОП ОСОБА_2 є замовником об'єкта будівництва найменування та місцезнаходження якого: "Автомобільний торговий центр в с.Сокільники (кільцева дорога), Пустомитівського району Львівської області.
Так, між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) укладено договір, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання виготовити та встановити віконно-дверні системи згідно додатків 1, 2, 3, 4 загальною вартістю зі знижкою 370 000,00 грн.
Відповідно до умов договору термін виконання робіт - 60 робочих днів.
Як зазначено у вказаному договорі у розділі порядок оплати, аванс виконавцем отримано.
Місце виконання відповідно до вказаного договору: с.Сокільники, кільцева дорога, Пустомитівський район.
Позивач стверджує, що на виконання Договору від 18.09.2012р. ним було придбано ряд будівельних інструментів та доставлено на будівельний майданчик відповідача, а саме інструменти: риштування рамні - в кількості 342 штуки, перфоратор, 850 Вт - в кількості 1 штука, пила торцовочна, 1800 Вт, диск 250*30 мм - в кількості -1 штука, болгарка - в кількості 1 штука (всього інструментів на суму 23 286,03грн.). Також придбано різні матеріали (всього на суму 171 120,60 грн.) для виконання Договору, які частково доставлено на власне виробництво, а частково на будівельний майданчик відповідача.
Також, зазначає, що з придбаних матеріалів і змонтованих частин на власних виробничих потужностях за допомогою інструментів на будівельному об'єкті відповідача було встановлено вікна, двері та вітрини на загальну суму 256 897,53 грн. та на виготовлено та встановлено вхідна група (двері гойдалка) частково було виготовлено і доставлено на будівельний майданчик відповідача матеріалів на загальну суму 5 327,60 грн.
Таким чином, позивач зазначає, що на будівельний майданчик відповідача позивачем було доставлено товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 285 897,53 грн.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Львівської області від 10.12.2014р. у справі № 914/3493/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тонбудпроект" про розірвання договору та стягнення 232 000,00 грн. позовні вимоги задоволено повністю. Розірвано договір укладений 18.09.2012р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на виготовлення та встановлення віконно-дверних систем. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 232 000,00 грн. попередньої оплати та судовий збір в розмірі 4 840,00 грн.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.215р. у справі № 914/3493/14 рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2014р. у справі № 914/3493/14 залишено без змін.
Також, постановою Вищого господарського суду України від 28.07.215р. № 914/3493/14 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2015р. у справі № 914/3493/14 залишено без змін.
В силу ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду мають преюдиційне значення в даній справі та не підлягає доказуванню.
Рішенням суду встановлено, що на виконання умов укладеного Договору ФО-П ОСОБА_2 було здійснено авансові платежі у розмірі 232 000,00 грн., однак ФО-П ОСОБА_1 роботи передбачені Договором не виконав, докази виконання таких робіт не надав.
Встановлено, що ФО-П ОСОБА_1 не здійснив роботи зазначені в укладеному між сторонами Договорі в обумовлений строк, тобто ФО-П ОСОБА_1 допущено істотне порушення умов договору, відтак суд розірвав договір на виготовлення та встановлення віконно-дверних систем від 18.09.2012р. та стягнув з ФО-П ОСОБА_1 на користь ФО-П ОСОБА_2 232 000,00 грн. попередньої оплати.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Також слід зазначити, що аналіз ст.1212 Цивільного кодексу України дає підстави дійти висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Однак, позивач посилається, що ним вчинено дії на виконання Договору від 18.09.2012р. на виготовлення та встановлення віконно-дверних систем. Попри те, належних та допустимих доказів передавання на будівельний майданчик відповідача будівельних інструментів та іншим матеріалів, встановлення віконо-дверних систем, що складає товарно - матеріальних цінностей на загальну суму 285 511,16 грн. позивачем не подано.
З матеріалів справи вбачається, що рішеннями судів у справі № 914/3983/14 встановлено, що ФО-П ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором від 18.09.2012р. на встановлення віконно-дверних систем не виконав. Належними та допустимими доказами відповідно до приписів ст.ст. 33,34 ГПК України не доведено фактичне виконання ним взятих на себе за Договором зобов'язань щодо встановлення віконно-дверних систем; в спірних правовідносинах допущено істотне порушення умов Договору. Судом розірвано договір на виготовлення та встановлення віконно-дверних систем від 18.09.2012р. та стягнуто з ФО-П ОСОБА_1 на користь ФО-П ОСОБА_2 232 000,00 грн. попередньої оплати.
Рішення у справі № 914/3494/14 набрало законної сили в порядку статті 85 ГПК України, та, у відповідності до частини п'ятої статті 124 Конституції України, є обов'язковим до виконання на всій території України.
Однією з основних засад судочинства згідно ст. 129 Конституції України є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Позивачем не подано належних та допустимих доказів у підтвердження факту перебування майна, яке позивач просить витребувати у відповідача, на момент подання позову та прийняття рішення у справі.
З врахуванням наведеного вище, суд доходить висновку, що вимога позивача є безпідставною, такою, що не обґрунтовується належними та допустимими доказами, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено обґрунтованості своїх позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Судові витрати залишаються за позивачем на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 35, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Повний текст рішення складено та підписано 04.07.2016 року.
Суддя Коссак С.М.