Рішення від 30.06.2016 по справі 910/7686/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2016Справа №910/7686/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАМАЗИН»

до Приватного підприємства «Україна Молода»

про спростування недостовірної інформації

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача: Дворак М.Є.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАМАЗИН» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Україна Молода» (далі-відповідач) про:

1) визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканність ділової репутації інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю «Гамазин», поширену на шпальтах щоденної інформаційно-політичної газети «Україна Молода» власником газети Приватним підприємством «Україна Молода» шляхом публікації у випуску номер НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_6 року Статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» та у випуску номер НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року Статті «ІНФОРМАЦІЯ_3», а саме наступної інформації:

- назву Статті «ІНФОРМАЦІЯ_1»;

- «досі авторки ніколи не стикалися ні з чим подібним, що відбулося з їхнім рукописом у видавництві братів ОСОБА_2»;

- «Брати-видавці втрутилися в упорядницьку діяльність культурологів. Зокрема, не вмістили у книзі переліку літератури, яку використовували в роботі пані ОСОБА_3 і ОСОБА_4. А це ставить під сумнів правдивість книги і репутацію авторів.»;

- «Автори звернулися до братів по роз'яснення. І тут почалися дивовижі. «Коли ми хотіли забрати акти про виконану роботу, секретарка сказала, що документи з архіву «кудись зникли» разом із договором, який ми підписали 15 березня 2012 року. Мовляв, ОСОБА_5 узяв їх до свого кабінету, - розповіла ОСОБА_3. - Однак у нас примірники договору збереглися». ОСОБА_5 дивувався: «Не розумію, у чому проблема?». Авторки пояснили: «Коли нам запропонували написати для видавництва «Зелений Пес» книгу про народні свята для дітей - ми погодилися. І працювали над книгою, як над своїм твором. Вклали в неї власні записи, тексти. Ми б цього не робили, якби знали, що «пашемо на хазяїна». І що бачимо в результаті?» Брати відпарирували: «Ми дуже задоволені співпрацею з вами, ваші прізвища вказані на титульній сторінці, текст писали все-таки ми, звісно, за вашим упорядкуванням, наше прізвище вказано великими літерами тільки тому, що так книжка буде краще продаватися». Утім, коли авторки запропонували видавцям позначити в примірнику верстки, де там власне ОСОБА_5 тексти, відповідь була така: «Можна написати, що ми створили літверсію, літредакцію - як завгодно. На як видавців, думку, робота укладача сама по собі більш цінна та важлива, ніж текстовика». Ливне визначення в галузі книговидавництва - «текстовик», чи не так? Ця «совкова» практика означає, що «хазяїн», бажаючи видати «свою» книгу, наймає для її написання «текстовиків»-рабів. А чому б і ні? Чим брати ОСОБА_5 гірші за ОСОБА_7 чи ОСОБА_8? Тим паче, коли ж їм писати, якщо постійно зайняті: то концерти, то презентації, то поїздки...»;

- «Таким чином, видання книжки «ІНФОРМАЦІЯ_4» під іменем братів ОСОБА_5 - це брутальне порушення авторського права, яке переслідується законом.»;

- «Обкладинка «з сюрпризом».... Коли ми звернулися до них за поясненнями, вони були здивовані»: мовляв, чого вам ще треба - книжка хороша, нею захоплюються, гонорар ви отримали. Ми пояснили, що здивовані тим, що вони вказують себе як авторів і в пресі повідомляють, що «їх консультував колектив етнологів, фольклористів, культурологів», хоча структуру книги з усіма її рубриками розробили лише ми з ОСОБА_3, тексти про свята писали ми і фольклорним матеріалом наповнювали книгу також ми.»;

- «ОСОБА_5 відповіли, що, мовляв, книжка видана згідно з договорами на упорядкування та наукове редагування, буцімто підписаними нами у квітні 2014 року... Але ні в квітні, ні в іншому місяці ми ніякого «другого» договору з ОСОБА_5 не підписували....Брати переконують, що наш рукопис під робочою назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», і книга «ІНФОРМАЦІЯ_4», що вийшла друком - це два абсолютно різні твори.»;

- «Нашу ж активність у обстоюванні авторських прав брати ОСОБА_5 пояснюють своєрідно. Мовляв, побачивши, що книга є популярною серед читачів, ми «вирішили шляхом позивання до суду долучитись до даної популярності та присвоїти собі її авторство та роботу над твором»….До речі, у вересні 2014-го брати заспокоювали нас із ОСОБА_3, що вони поставили своє прізвище на обкладинку лише щоб «книга краще продавалася»….Згодом «рупор» дирекції видавництва ТОВ «Гамазин» казкар ОСОБА_6, книги якого публікує дане видавництво, переконував, що ми просто взяли участь у «проекті ОСОБА_5», бо... видавничий проект, мовляв, це «не тільки текст, а цілий комплекс робіт - ілюстрації, правки, ноти, пісні, робота з видавництвами, чиновниками, коректорами, поставниками...»;

- «...Наші прізвища є на титульній сторінці - полюбляють повторювати ОСОБА_5…Видавці вважали, що найняли за копійки «текстовиків», а вийшло, що журналіста-етнолога і кандидата наук-фольклориста, що видали вже не одну книгу на цю ж тему і дорожать авторством. Ми ж вважали (принаймні так нам пояснили, коли ми підписували договір), що творимо власну книгу, яка поповнить наші порт-фоліо, і яку лише видадуть ОСОБА_5 та матимуть з її продажу заробіток. Так зазначалося в договорі, що ми підписали.»;

- «Суддя порадив адвоката…Видавці принесли на засідання суду нібито оригінали договору про «наукове редагування і упорядкування книги з робочою назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4». Ці «договори» буцімто підписані мною - 8 квітня, і ОСОБА_3 - 9 квітня….Ми поклалися на порядність видавництва і підписали документ, прочитавши його заголовок. Другі примірники цих підписаних актів ОСОБА_5 обіцяли повернути нам «за кілька днів, щойно поставлять печатку», однак цього не зробили...»;

- «....Поява цього «договору» є для нас загадкою. Припускаємо, що видавці могли б дати нам на підпис такий договір замість акта прийому-передачі - але ж ми чітко бачили заголовок документа, який підписували. Інше припущення - це майже безмежні можливості сучасного технічного обладнання, з яким добре знайомі люди, що працюють у галузі поліграфії та книговидавництва.».

2) зобов'язання Приватного підприємства «Україна Молода» спростувати недостовірну інформацію, що поширена ПП «Україна Молода» у Статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» (випуск номер НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_6 року) та у Статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» (випуск НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року) на шпальтах щоденної інформаційно-політичної газети «Україна Молода», шляхом публікації у інформаційно-політичній газеті «Україна Молода» не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, наступного змісту:

«СПРОСТУВАННЯ»

Щоденна інформаційно-політична газета «Україна Молода» повідомляє, що інформація, оприлюднена у Статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» (випуск номер НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_6 року) та у Статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» (випуск НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року) на шпальтах щоденної інформаційно-політичної газети «Україна Молода», яка стосується видавництва ТОВ «Гамазин», є недостовірною, принижує та порушує ділову репутацію підприємства, а також не відповідає дійсності, в зв'язку з цим, спростовує інформацію, що була поширена шляхом публікації вищевказаної статті, а саме: допущені некоректні висловлювання, наклепи та образи на адресу товариства.

3) стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 85 239, 00 грн. завдану порушенням ділової репутації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було поширено недостовірну інформацію, щодо позивача та його діяльності, яка порочить його ділову репутацію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2016 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.05.2016 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У судовому засіданні 16.05.2016 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що викладена інформація є оціночною і базується на порівнянні книги, над якою працювали автори під умовною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» та книгою, що була видана позивачем під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» та не містить інформації про ТОВ «ГАМАЗИН».

У судовому засіданні 16.05.2016 оголошувалась перерва до 09.06.2016 згідно ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні 09.06.2016 представник відповідача надав додаткові пояснення, в яких зазначає, що інформація, поширена у статті 1 та статті 2 стосується братів ОСОБА_5, а не ТОВ «ГАМАЗИН».

У судовому засіданні 09.06.2016 оголошувалась перерва до 30.06.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 30.06.2016 згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАМАЗИН» (далі - замовник) та ОСОБА_5 і ОСОБА_2 (далі - автори) укладено договір про створення на замовлення і використання твору № 112, умовами якого передбачено, що замовник замовляє авторам книгу під умовною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4». Твором є текст книги.

Автори зобов'язуються передати замовнику рукопис твору в обсязі не менше, ніж 100 тисяч знаків не пізніше ніж 01.08.2014 року (п. 3.1. договору).

Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 09.06.2014 року до договору про створення на замовлення і використання твору, авторами було створено та передано Товариству з обмеженою відповідальністю «ГАМАЗИН» твір - текст до книжки «ІНФОРМАЦІЯ_4».

08.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАМАЗИН» (далі - замовник) та ОСОБА_4 (далі - творець) укладено договір про створення на замовлення №804/14, відповідно до якого замовник замовляє творцеві упорядкування та наукове редагування книги з робочою назвою «Веселих свят! (Дитяча енциклопедія свят)».

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору, творець передає всі майнові права зазначені в ст. 424 ЦК України на твір замовнику в повному обсязі. Використання твору здійснюється замовником на власний розсуд, зокрема через опублікування (випуск у світ).

09.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАМАЗИН» (далі - замовник) та ОСОБА_3 (далі - творець) укладено договір про створення на замовлення №904/14, відповідно до якого замовник замовляє творцеві упорядкування та наукове редагування книги з робочою назвою «Веселих свят! (Дитяча енциклопедія свят)».

Згідно п.п. 2.1, 2.2 договору, творець передає всі майнові права зазначені в ст. 424 ЦК України на даний твір замовнику в повному обсязі. Використання твору здійснюється замовником на власний розсуд, зокрема через опублікування.

Так, 22.03.2015 та 25.03.2016 на шпальтах щоденної інформаційно-політичної газети «Україна молода» у випусках газети НОМЕР_1, НОМЕР_2 було опубліковано статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_3», в яких викладені тези наступного змісту:

Як стверджує позивач, поширена відповідачем на шпальтах щоденної інформаційно-політичної газети «Україна молода» інформація щодо позивача, має характер наклепу, свідомо направлена на формування у суспільства негативного ставлення до позивача та його дискредитацію, внаслідок чого порушує особисті немайнові права позивача.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

У ст. 1 Закону України «Про інформацію», під інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Як визначено статтею 5 Закону України «Про інформацію», кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 1 статті 7 України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом.

Згідно частини 2 наведеної статті, ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, статтею 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Частиною 1 статті 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.

У п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію" зазначено, що за змістом приписів ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст. 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

Таким чином, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. ч. 1 ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ч. 1 ст. 299 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 277 ЦК України вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною.

Згідно ч. 5 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Статтею 34 ГК України визначено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Згідно ч. 6 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Як встановлено судом вище, 22.03.2015 та 25.03.2016 на шпальтах щоденної інформаційно-політичної газети «Україна молода» у випусках газети НОМЕР_1, НОМЕР_2 було опубліковано статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_3», в яких викладені тези наступного змісту:

- «досі авторки ніколи не стикалися ні з чим подібним, що відбулося з їхнім рукописом у видавництві братів ОСОБА_5»;

Так, відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» встановлено, що відповідно до частини другої статті 47 1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Отже, враховуючи, що поширена інформація не містить фактичних даних, які б можливо було перевірити або встановити, при цьому, не містить відомостей/даних, які б стверджували про те, що позивач порушив норми чинного законодавства, відповідно суд дійшов висновку, що поширені відомості є лише припущенням автора.

При цьому, суд відзначає, що інформація, опублікована 22.03.2015 та 25.03.2016 на шпальтах щоденної інформаційно-політичної газети «Україна молода» у випусках газети НОМЕР_1, НОМЕР_2 була поширена до прийняття рішення Шевченківським районним судом міста Києва від 08.12.2015 у справі № 761/8184/15-ц за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАМАЗИН», Товариства з обмеженою відповідальністю «КНИГАРНЯ «Є», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2, ОСОБА_5, про захист авторського права, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист авторського права.

Зокрема, вказаним вище судовим актом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були виконані умови договору №15/03-2012 від 15.03.2012 року, за яким немайнові права на твір залишалися за останніми, крім того, з вищевказаного договору не вбачається, що предметом даного договору є саме книга, яку було опубліковано ТОВ «ГАМАЗИН» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», разом з тим, враховуючи, що ТОВ «ГАМАЗИН» було надано договір про створення на замовлення і використання твору №112 від 01.08.2013 року, відповідно до якого братами ОСОБА_5 було здійснено рукопис твору «ІНФОРМАЦІЯ_4», для створення якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були залучені для впорядкування та наукового редагування за окремими договорами, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не доведено, що з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАМАЗИН», Товариства з обмеженою відповідальністю «КНИГАРНЯ «Є» були порушені їх немайнові авторські права, у зв'язку з чим відмовив ОСОБА_3, ОСОБА_4 у задоволенні позову про захист авторського права.

Разом з тим, згідно із частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Відтак, на підставі наведеного вище, суд вважає, що опубліковані 22.03.2015 та 25.03.2016 на шпальтах щоденної інформаційно-політичної газети «Україна молода» у випусках газети НОМЕР_1, НОМЕР_2 статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_3», в яких викладені тези наступного змісту:

Крім того, відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Так, в оспорюваній інформації, зокрема йдеться про:

При цьому, позивачем у даній справі є - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАМАЗИН».

Таким чином, суд приходить до висновку, що наведена вище інформація, опублікована 22.03.2015 та 25.03.2016 на шпальтах щоденної інформаційно-політичної газети «Україна молода» у випусках газети НОМЕР_1, НОМЕР_2 не стосується безпосередньо позивача та відповідно не порушує права останнього.

Також, обов'язковою обставиною для захисту ділової репутації юридичної особи є поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Як вказує позивач, поширена інформація негативно впливає на ділову репутацію і формує у суспільства негативну ставлення до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАМАЗИН» та дискредитує його.

Як було встановлено судом вище, поширена інформація є оціночним судженням, яка не містить фактичних даних, при цьому, не стосується безпосередньо позивача, а базується на порівнянні книги «ІНФОРМАЦІЯ_5» та виданою позивачем книги «ІНФОРМАЦІЯ_4» під авторством братів ОСОБА_5 і містить відомості, щодо дій братів ОСОБА_5, а тому твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАМАЗИН», що вказаною інформацією здійснюється негативний вплив на ділову репутацію останнього не підтверджується жодними належними доказами.

Отже, відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене вище, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, відповідно позовна заява задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 05.07.2016.

Суддя Бондарчук В.В.

Попередній документ

58762038

Наступний документ

58762040

Інформація про рішення:

№ рішення:	58762039
№ справи:	910/7686/16
Дата рішення:	30.06.2016
Дата публікації:	08.07.2016
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	спонукання виконати або припинити певні дії