"22" червня 2016 р. м. Київ К/800/27259/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Ємельянова В.І., Рецебуринський Ю.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 25.03.2015р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015р. у справі за його позовом до виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування рішення №142 від 16.10.2014р. та протоколу від 02.10.2014р. про виключення його та його сім'ї з квартирного обліку та зобов'язання задовольнити заяву від 11.12.2013р. про поновлення на квартирному обліку, надання житла або компенсацію.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 25.03.2015р., яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015р., у задоволенні позову відмовлено.
З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судами рішення та прийняти нове про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до статті 40 ЖК України громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.
Громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов, зокрема, у випадку виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.
В ході розгляду справи судами встановлено, що з 08.10.1985р. позивача, як інваліда армії 2 групи, поставлено на квартирний облік при виконавчому комітеті Рівненської міської ради на першочергове отримання житла.
Згідно ордеру на жиле приміщення від 20.07.1989р., виданого на підставі рішення міськвиконкому від 14.03.1989р. №89, позивач, як інвалід армії 2 групи, із сім'єю у складі трьох чоловік отримав однокімнатну квартиру №52 по вул. Ніколаєва (нині Грушевського), 44.
Згідно з інформацією адресно-довідкового сектору АДС ВГІРФО від 13.05.2008р. позивач вибув з м. Рівного у с. Обарів Рівненського району.
11.12.2013р. позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення на квартирному обліку.
Листом виконавчого комітету Рівненської міської ради від 09.01.2014р. позивача повідомлено, що його звернення з житлового питання розглянуто. Відповідно до статті 31 ЖК України та п. 2 постанови виконавчого комітету Рівненської обласної Ради народних депутатів та президії обласної ради профспілок від 26.12.1984р. №346 на квартирний облік приймаються громадяни, які мають житлову площу менше шести квадратних метрів на кожного члена сім'ї, постійно проживають в м. Рівне не менше двох років. Оскільки позивача було знято з квартирного обліку як такого, що вибув з м.Рівного згідно пп. 2 п. 26 Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, а тому правові підстави для розгляду питання поновлення або прийняття його на квартирний облік у виконавчому комітеті міської ради відсутні.
Виконавчий комітет Рівненської міської ради, розглянувши протокол засідання громадської комісії з житлових питань від 02.10.2014р., прийняв рішення від 16.10.2014р. №142, яким на підставі пп.2 п. 26 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, п. 8 рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 13.03.2007р. №38, сім'ю ОСОБА_4 знято із квартирного обліку при міськвиконкому з 16.05.2008р.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивача та членів його сім'ї було знято з квартирного обліку у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, а тому оскаржуване рішення прийнято відповідачем відповідно до положень житлового законодавства.
Також суди виходили з того, що заява позивача від 11.12.2013р. належним чином розглянута та у встановлені строки відповідачем була надана відповідь з приводу зняття його із квартирного обліку.
Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Поряд з тим, судами не враховано, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
В свою чергу, приписи пункту 1 частини 1 статті 15 ЦПК України прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства.
Так, у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо).
Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень, як відповідача.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що спори про поновлення на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.03.2016р. (справа № 6-14цс16) та від 23.02.2016р. (справа № 21-6551а15).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Статтею 228 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Таким чином, передбачені статтями 155 і 157 КАС України підстави тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування судових рішень та закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 228, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 25.03.2015р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015р. скасувати і провадження у справі закрити.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.
Судді: О.П. Стародуб
В.І. Ємельянова
Ю.Й. Рецебуринський