13 червня 2016 року м. Київ К/800/14707/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Веденяпіна О.А.
Пилипчук Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013
у справі №2а-11349/12/2070
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення - рішення,-
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.07.2012 №0001081720.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Валета» з січня 2012 року по березень 2012 року та з ТОВ «Металург-2010» за березень 2012 року, за наслідками якої складений акт від 13.07.2012 №1244/1720/НОМЕР_1.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення:
- п.5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з ТОВ «Валета» у січні, лютому, березні 2012 року на суму 1311816,93 грн. ( у т.ч. ПДВ - 218636,14 грн.) та з ТОВ «Металург-2010»у березні 2012 року на суму 60674,0 грн. ( у т.ч. ПДВ - 10112,4 грн.).
- відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст.185, ст.188, ст.198 Податкового кодексу України, дані податкового кредиту, відображені позивачем у деклараціях з податку на додану вартість: за січень 2012 року - не є дійсними на суму 48933,0 грн. ПДВ, за лютий 2012 року - не є дійсними на суму 72945 грн. ПДВ, за березень 2012 року - не є дійсними на суму 106870 грн. ПДВ. Встановлено порушення ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за 2012 рік на суму 228748 грн. ПДВ, у т.ч. у січні 2012 року - 48933 грн. ПДВ, у лютому 2012 року - 72945 грн. ПДВ, у березні 2012 року - 106870 грн.
Підставами для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість стали висновки податкового органу про неможливості реального вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Металург-2010» та ТОВ «Валета».
На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001081720 від 26.07.2012 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 343122,0 грн. (у тому числі за основним платежем -228748,0 грн., штрафні санкції -114374,0 грн.)
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З аналізу вищенаведених норм слідує, що право платника податку на додану вартість на податковий кредит виникає на підставі сукупності юридичних фактів, а саме, придбання платником податку товарів (робіт, послуг) з нарахуванням сум податку в ціні придбання, що підлягає сплаті іншому платнику цього податку - постачальнику товарів (робіт, послуг); характеристика товарів (робіт, послуг) з метою оподаткування як таких, що призначені для використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності покупця - платника податку; підтвердження суми податку податковою накладною, митною декларацією чи іншими подібними документами.
Необхідною умовою віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових (грошових) зобов?язань, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Адже наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції.
Таким чином, витрати по сплаті податку на додану вартість для цілей включення до складу податкового кредиту та визначення об?єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Досліджуючи обставини реальності господарських операцій позивача, на підставі яких ним сформовані дані податкового обліку, та які поставлені під сумнів відповідачем в частині правомірності формування податкового кредиту, судами попередніх інстанцій встановлено таке.
Між позивачем (замовник) та ТОВ «Валета» (перевізник) укладено договір №1/09-11 від 01.09.2011 про перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до якого перевізник бере на себе зобов'язання доставляти та отримувати ввірений йому для перевезення вантаж (згідно з транспортною накладною) транспортним засобом до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а також приймає на себе зобов'язання надавати експедиторські послуги, а замовник зобов'язується своєчасно сплачувати перевізнику.
Виконання договору підтверджується складеними сторонами актами приймання-передачі виконаних робіт, податковими накладними, які відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, а суми сплаченого ПДВ включені до податкового кредиту січня, лютого та березня 2012 року.
Оплата за надані послуги проведена в повному обсязі шляхом безготівкових розрахунків, що підтверджується виписками з банку.
Метою укладання договору №1/09-11 від 01.09.2011 є виконання основних договорів з іншими замовниками, в яких позивач є виконавцем транспортних послуг, що підтверджується товарно-транспортними накладними у кількості 144, які залучені до матеріалів справи.
Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ «Металург-2010»( постачальник) 05.01.2012 укладено договір постачання №1/01-12, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати покупцю у власність товар, а покупець зобов?язується прийняти його та оплатити на умовах даного договору.
Виконання договору підтверджується видатковими та податковими накладними, які відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, а сума ПДВ по зазначеним податковим накладним включена до податкового кредиту березня 2012 року, договором зберігання №2/01-12 від 05.01.2012.
Оплата товару проведена в повному обсязі шляхом безготівкових розрахунків, що підтверджується виписками з банку.
Отриманий від ТОВ «Металург -2010» товар позивачем реалізовано ТОВ «Грета», що підтверджується первинними документами, наданими до матеріалів справи (договір поставки, накладні та інше).
Судами попередніх інстанцій з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем, а також зібраних судом на виконання вимог статті 11 цього Кодексу, та зроблено обґрунтований висновок, що господарські операції позивача з ТОВ «Металург-2010» та ТОВ «Валета» були здійснені з метою провадження господарської діяльності, мали реальний характер, а тому правові підстави для висновку про законність податкового повідомлення-рішення про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ, з приводу правомірності якого виник спір, відсутні.
При цьому судами попередніх інстанцій правильно відхилено доводи відповідача про нікчемність правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі.
У розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Однак, доказів наявності таких обставин на підтвердження доводів відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів, суду не надано.
Судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищеназваними контрагентами, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, були платниками податку на додану вартість.
За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товарів (робіт, послуг) правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.
Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.
Виключно відсутність товарно-транспортних накладних за операціями з поставки товарів за договором з ТОВ Металург-2010» не може бути підставою для позбавлення платника права на податковий кредит, оскільки товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів, тобто є обов'язковими для перевізників, однак не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, та не можуть бути підставою для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 - без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді О.А.Веденяпін
Н.Г.Пилипчук