29 червня 2016 р.м.ОдесаСправа № 821/554/16
Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Градовського Ю.М.
судді -Лук'янчук О.В.
(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа
розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України )
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року по справі за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Заповіт Ілліча» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
В квітні 2016 року Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач, Фонд) звернулось до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Заповіт Ілліча» (надалі - відповідач), в якому просило стягнути з відповідача на користь Фонду адміністративно-господарські санкції у розмірі 17893,75 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 87,71 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з даними звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, середньооблікова чисельність його штатних працівників складає 16 осіб, з цього розрахунку установлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 робоче місце. У відповідача особи з інвалідністю не працюють. За робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда та не зайняте ним, відповідач до 16.04.2016 року повинен був самостійно сплатити позивачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 17893,75 грн. та пеню в розмірі 87,71 грн. за порушення терміну сплати цих санкцій. На момент подання позову до суду адміністративно-господарські санкції та пеня не сплачені.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем направлено до Фонду звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік за вих. №03-01-05/821, відповідно до якого середньооблікова чисельність його штатних працівників складає 16 осіб.
Виходячи з даного розрахунку, установлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідача становить 1 місце.
За даними звіту середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0.
У зв'язку з невиконанням нормативу працевлаштування інвалідів відповідачеві нараховано адміністративно-господарські санкції у розмірі 17893,75 грн..
Листом від 16.02.2016 року №03-01-05/821 відповідача повідомлено про обов'язкову сплату адміністративно-господарських санкцій в розмірі 17893,75 грн. внаслідок невиконання нормативу працевлаштування інвалідів. За порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачеві нарахована пеня на суму 87,71 грн..
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення, оскільки ним виділено та створено робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомлено службу зайнятості у встановленому законом порядку про наявність вакансій, і відповідач не може нести відповідальність за відсутність у населеному пункті, за місцем знаходження відповідача, інвалідів з належними рекомендаціями МСЕК, які бажають працевлаштуватись.
Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст.1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» робочим місцем інваліда вважається місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, установах, організаціях.
Відповідно ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Частиною 3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, зокрема, що роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Пунктом 2.1 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 31.05.2013 року №316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 року за №988/23520, визначено, що форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач 19.03.2015 року звернувся до Скадовського районного центру зайнятості населення шляхом подання звітності форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу" щодо працевлаштування інвалідів на роботу, що підтверджується копіями долучених до справи звітів відповідача.
Також відповідачем на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів було створено робоче місце для працевлаштування інваліда, відповідно адаптоване, технічно оснащене та пристосоване для особи з обмеженими фізичними можливостями.
До того ж, відповідач звертався до державної служби зайнятості з метою спрямування кандидатів на вакантну посаду, однак осіб з інвалідністю відповідної кваліфікації, знань та рекомендацій МСЕК до відповідача направлено не було.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
За приписами ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Частинами 1, 2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. При цьому, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Отже, враховуючи наведені норми та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів на виділені робочі місця та повідомлено службу зайнятості у встановленому законом порядку про наявність вакансій, а тому в його діях відсутній склад правопорушення.
Також колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування та відсутність у населеному пункті, за місцем знаходження відповідача, інвалідів з належними рекомендаціями МСЕК, які бажають працевлаштуватись.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 22.12.2009 року у справі №21-2151во09/09/229, від 20.06.2011 року у справі №21-60а11 та від 16.04.2013 року у справі №21-81а13.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Фонду є необґрунтованими та безпідставними.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя:К.В. Кравченко
Суддя: Суддя: О.В. Лук'янчук Ю.М. Градовський