22 червня 2016 р.м.ОдесаСправа № 2-а-8098/11
Категорія: 5.5 Головуючий в 1 інстанції: Швець В.М.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
при секретарі Кіселик Д.С.,
за участю позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, представника відповідачів Крупицької Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльської міської ради, Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради та 3-ї особи ОСОБА_5 про визнання рішень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.07.2011 року ОСОБА_2 звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, в якому, разом зі заявою про уточнення позовних вимог, просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення конкурсної комісії по продажу об'єктів комунальної власності Фонду комунального майна Ізмаїльської міськради від 30.06.2011 року щодо визнання переможця конкурсу по продажу нежитлового вбудованого приміщення №18 - кабінет, загальною площею 13,1 кв.м, яке розташоване на 1-му поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1
- зобов'язати конкурсну комісію по продажу об'єктів комунальної власності визнати за ним в якості особи, яка має переважне право перед іншими особами на придбання приміщення, переважне право на придбання нежитлового вбудованого приміщення №18 - кабінет загальною площею 13,1 кв.м., яке розташоване на 1-му поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 за початковою ціною, яка встановлена Фондом комунального майна Ізмаїльської міськради у 33432 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач тривалий час був орендатором спірного нежитлового вбудованого приміщення та має переважне право перед іншими особами на його приватизацію (викуп). Однак, відповідачами, не зважаючи на його неодноразові звернення та всупереч діючому законодавству, був проведений конкурс з продажу цього спірного майна, за результатами якого останнє дісталося 3-й особі, як переможцю.
09.09.2011 року звернувся з доповненнями до адміністративного позову, в яких просив суд:
- визнати частково незаконним та скасувати рішення 6-ї сесії 6-го скликання Ізмаїльської міської ради №405-6 від 25.02.2011 року «Про перелік об'єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, які підлягають приватизації у 2011 році» в частині встановлення способу приватизації шляхом конкурсу нежитлового вбудованого приміщення №18 - кабінет, розміщеного на 1-му поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 вартістю 35360 грн.;
- зобов'язати Ізмаїльську міську раду встановити спосіб приватизації нежитлового вбудованого приміщення №18 - кабінет, розміщеного на 1-му поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 вартістю 35360 грн. шляхом викупу.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27.09.2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 року позивачу було відмовлено у прийнятті вказаних вище доповнень до адміністративного позову від 09.09.2011 року.
Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.09.2011 року залишеної без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 року в задоволені адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 14.10.2014 року ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27.09.2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 року про відмову у прийнятті доповнення до позову залишено без змін. Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.09.2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду 1-ї інстанції.
Далі, 03.06.2015 року, в ході повторного розгляду справи, ОСОБА_2 уточнив свої позовні вимоги та просив суд:
- визнати частково незаконним та скасувати рішенця 6-ї сесії 6-го скликання Ізмаїльської міської Ради Одеської області №405-6 від 25.02.2011р. «Про перелік об'єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, які підлягають приватизації у 2011 році» в частині встановлення способу приватизації шляхом конкурсу нежитлового вбудованого приміщення №18 - кабінет, загальною пл.13,1 кв.м., яке розташоване на 1-му поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 вартістю 35360 грн.;
- зобов'язати Ізмаїльську міську раду встановити спосіб приватизації нежитлового вбудованого приміщення №18 - кабінет, загальною пл.13,1 кв.м., яке розташоване на першому поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 вартістю 35360 грн. шляхом викупу;
- визнати незаконним та скасувати рішення конкурсної комісії по продажу об'єктів комунальної власності Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради від 30.06.2011 року про визнання переможця конкурсу по продажу нежитлового вбудованого приміщення №18 - кабінет, загальною пл.13,1 кв.м., яке розташоване на першому поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1
- зобов'язати Фонд комунального майна Ізмаїльської міської ради включити до переліку об'єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, що підлягають приватизації нежитлове вбудоване приміщення № 18 - кабінет, загальною площею 13.1 кв.м., яке розташоване на першому поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 шляхом викупу ОСОБА_2, як особою, що має переважне право перед іншими особами на придбання приміщення відповідно до ч.2 ст.777 ЦК України та подати відповідне подання до Ізмаїльської міської ради для виконання вимог ч.1 ст.7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в установленому законом порядку та процедури оцінки такого майна.
Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2016 року адміністративний позов разом з уточненнями ОСОБА_2 задоволено повністю. Визнано частково незаконним та скасовано рішенця 6-ї сесії 6-го скликання Ізмаїльської міської Ради Одеської області №405-VI від 25.02.2011 року «Про перелік об'єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, які підлягають приватизації у 2011 році» в частині встановлення способу приватизації шляхом конкурсу нежитлового вбудованого приміщення №18 - кабінет, загальною площею 13,1 кв.м., яке розташоване на першому поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 в м. Ізмаїл, вартістю 35360 грн. Зобов'язано Ізмаїльську міську Раду Одеської області встановити спосіб приватизації нежитлового вбудованого приміщення №18 - кабінет, загальною площею 13,1 кв.м., яке розташоване на 1-му поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1, вартістю 35360 грн. шляхом викупу. Визнано незаконним та скасовано рішення конкурсної комісії по продажу об'єктів комунальної власності Фонду комунального майна Ізмаїльської міськради від 30.06.2011р. про визнання переможця конкурсу по продажу нежитлового вбудованого приміщення №18 - кабінет, загальною пл.13,1 кв.м., яке розташоване на 1-му поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 Зобов'язано Фонд комунального майна Ізмаїльської міської Ради включити до переліку об'єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, що підлягають приватизації нежитлове вбудоване приміщення №18 - кабінет, загальною пл.13.1 кв.м., яке розташоване на першому поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1, шляхом викупу ОСОБА_2, як особою, що має переважне право перед іншими особами на придбання приміщення та подати відповідне подання до Ізмаїльської міської Ради Одеської області в установленому законом порядку та процедури оцінки такого майна.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, начальник Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради Одеської області 01.04.2016 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Ізмаїльського міськрайонного суду від 17.03.2016 року та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
15.09.2009 року між позивачем ОСОБА_2 та Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради було укладено договір оренди нерухомого майна - нежитлового вбудованого приміщення №18-кабінет (загал. пл.13.1 кв.м.), яке розташоване на 1-му поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі, яке є власністю міської громади. Датою закінчення договору оренди є 14.08.2012 року. Протягом строку оренди позивач належно виконував свої обов'язки за цим договором, своєчасно сплачував орендну плату та за власні кошти зробив в орендованому приміщенні ремонт. Зі змісту п.6, п.п10.7 та пп.11.1 вказаного договору оренди видно, що орендар (т.б. позивач), з урахуванням ст.777 ЦК України, при належному виконанні своїх обов'язків, має переважне право, як на його продовження, так і на викуп орендованого приміщення.
08.02.2011 року позивач звернувся до начальника Фонду комунального майна Ізмаїльської міськради із заявою про включення вищевказаного орендованого ним приміщення (т.б. кабінету №18, пл.13.1 кв.м.) у перелік приватизації на 2011 рік «шляхом викупу», в якій, в свою чергу, одночасно пообіцяв зробити добровільні внески на розвиток міста.
18.02.2011 року позивач, на прохання керівництва міської ради, добровільно сплатив на р/рахунок спеціального фонду міського бюджету м.Ізмаїла в якості благодійного внеску - 35000 грн. (квитанція №ПН837578), а 30.03.2011 року - ще 500 грн. (квитанція №ПН915134).
25.02.2011 року Ізмаїльська міська рада на своїй 6 сесії УІ скликання прийняла рішення №405-VI, яким затвердила «Перелік об'єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, що підлягають приватизації в 2011 році».
Відповідно до додатку до вищезазначеного рішення від 25.02.2011р., міськрада визначила 15 об'єктів, які підлягають приватизації, для 7 (семи) з яких встановила спосіб приватизації - «викуп», а для інших 8 (вісім) об'єктів, серед яких було і спірне нежитлове приміщення пл.13,1 кв.м. (по АДРЕСА_1), був встановлений порядок приватизації - «конкурс».
21.06.2011 року Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради був проведений І-й етап конкурсу з продажу спірного нежитлового вбудованого приміщення №18 - кабінет, яке розташоване на першому поверсі в прибудові до будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі (початкова ціна - 35360 грн.), на якому був визнаний тимчасовий переможець - 3-я особа - ОСОБА_5, яка запропонувала найбільшу (ніж позивач) ціну - 64000 грн. (протокол засідання конкурсної комісії по продажу об'єктів комунальної власності №002 від 21.06.2011р.).
30.06.2011 року був проведений ІІ-й етап конкурсу з продажу цього нежитлового вбудованого приміщення (т.б. кабінету №18), переможцем якого знову було визнано ОСОБА_5, як особу, що запропонувала найбільшу ціну - 92000 грн. (протокол №003). В подальшому, т.б. 05.07.2011р., між ОСОБА_5 та Фондом КМ Ізмаїльської міськради був укладений договір купівлі-продажу (реєстр. №3186) цього спірного нежитлового приміщення.
Не погоджуюсь з результатами конкурсу (в якому він був змушений прийняти участь) та зі спірними рішеннями відповідачів, позивач оскаржив їх до суду.
Повторно вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з неправомірності спірних дій та рішень відповідачів.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, з урахуванням викладених в ухвалі ВАС України від 14.10.2014 року висновків, в цілому погоджується з вказаними вище висновками суду 1-ї інстанції, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі змісту приписів ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР, рада, в межах своїх повноважень приймає нормативні акти у формі рішень. Ці акти (рішення) органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними (нечинними) лише в судовому порядку.
Аналогічне положення закріплене і ч.1 ст.21 ЦК України, з якої, в свою чергу, також вбачається, що тільки суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії органу місцевого самоврядування, якщо цей акт суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до вимог ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно із положеннями ст.3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» №2171-ХІІ від 06.03.1992р., приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: а) викупу; б) продажу на аукціоні, за конкурсом.
Так, як видно з приписів ч.ч.4,5 ст.7 цього ж Закону №2171-ХІІ, покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації. Орган приватизації розглядає подану заяву і у разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у ч.ч.1,2 цієї статті (шляхом викупу, конкурсу, аукціону). Результати розгляду не пізніше як через 20 днів з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.
Як встановлено з матеріалів справи судами обох інстанції, 08.02.2011 року позивач звернувся до начальника Фонду комунального майна Ізмаїльської міськради із заявою про включення вищевказаного орендованого ним приміщення (т.б. кабінету №18, пл.13.1 кв.м.) у перелік приватизації на 2011 рік «шляхом викупу», однак відповідачі (т.б. ні Фонд КМ, ні міськрада), в порушення вимог ст.7 Закону №2171-ХІІ, у визначений цим Законом строк, на вказану заяву письмово не відповіли та не прийняли по ньому конкретне мотивоване рішення про відмову у такому способі приватизації як викуп, який просив позивач.
Натомість, як встановлено з матеріалів справи, міськрада, фактично безмотивовано проігнорувавши вказану вище заяву позивача, 25.02.2011 року прийняла рішення №405-VI, яким затвердила «Перелік об'єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, що підлягають приватизації в 2011 році», в якому, в свою чергу, визначила 15 об'єктів, які підлягають приватизації. При чому, для 7 (семи) об'єктів міськрада встановила спосіб приватизації - «викуп», а для інших 8 (восьми) об'єктів, серед яких було і спірне нежитлове приміщення пл.13,1 кв.м. (по АДРЕСА_1), чомусь був встановлений порядок приватизації - «конкурс».
Згідно із приписами ст.11 вказаного вище Закону №2171-ХІІ (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин), «викуп» застосовується щодо об'єктів малої приватизації: 1) непроданих на аукціоні чи за конкурсом; 2) включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; 3) зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Закону України «Про оренду державного майна».
При цьому, слід зазначити, що в подальшому, т.б. 13.01.2012 року, у вищезазначену статтю 11 даного Закону було внесені певні зміни (які діють і по цей час), відповідно до змісту яких, викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні чи за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп цього об'єкта передбачено законодавчими актами.
Так, як вбачається з положень ч.1 ст.777 ЦК України (в редакції станом на 2011 рік), наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Частиною ж 2 цієї статті 777, в свою чергу, передбачено, що наймач, який належно викопує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
Тобто, можливість реалізації зазначеного права наймачем шляхом укладення договору купівлі-продажу з наймодавцем на добровільних засадах і за обопільною згодою фактично прямо залежить від виконання наймодавцем обов'язку повідомити про свій намір і про умови продажу. Лише в разі відмови наймача купити річ на запропонованих умовах наймодавець вправі запропонувати річ іншим особам.
Одночасно необхідно звернути увагу на те, що вказана правова позиція також відповідає і висновкам, зробленим Конституційним Судом України в рішенні №31-рп/2009 від 10.12.2009р. по справі №1-46/2009 за конституційним зверненням приватного підприємства «Автосервіс» щодо офіційного тлумачення положень ст.ст.177,760, ч.2 ст.777 Цивільного кодексу України.
Відповідно до змісту вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо ж особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Відповідачем же, в даному випадку, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, до цього часу не було надано до суду жодного належного та допустимого доказу того факту (який до речі вимагав встановити ВАС України), чи пропонував він позивачу викупити орендоване ним приміщення на запропонованих умовах та чи приймав він конкретне рішення з цього приводу.
Натомість, судовою колегією з матеріалів справи та пояснень представника відповідачів встановлено, що ні міськрада, ні Фонд комунального майна у жодний спосіб не пропонували позивачу викупити орендоване ним приміщення та відповідно, не приймали конкретного рішення про відмову у задоволенні його заяви від 08.02.2011р., а також взагалі необгрунтували своє рішення від 25.02.2011р. в частині чому саме до 7 (семи) об'єктів вони застосували спосіб приватизації - «викуп», а для спірного нежитлового приміщення пл.13,1 кв.м. чомусь встановили - «конкурс».
Одночасно, слід вказати й про те, що як слідує зі змісту рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000р. у справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу Перукарні №163 «Черемшина» (м.Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень ст.7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (т.б. по справі про визначення способу малої приватизації), пропозиція покупця щодо способу приватизації підлягає розгляду у визначений законом строк, але вона не є обов'язковою для органів, які визначають або затверджують переліки об'єктів малої приватизації, за винятком випадків, передбачених ст.11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та іншими законами. Включення підприємства до іншого, ніж пропонує покупець, переліку об'єктів приватизації не може розглядатися як відмова у приватизації.
Відповідно до ст.20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», підставою для визнання судом недійсним рішення конкурсної комісії є істотне порушення інших правил оголошення та проведення аукціону, конкурсу, передбаченого цим Законом.
Таким чином, з урахуванням вищевикладених обставин та викладених в ухвалі ВАС України від 14.10.2014 року висновків, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції, при повторному розгляді даної справи по суті, дійшов обґрунтованого висновку про існування істотних порушень правил проведення конкурсу та неправомірність оскаржуваного рішення міськради в частині, що стосується приватизації спірного приміщення, яке було прийнято з грубим порушенням вимог ст.777 ЦК України. За таких обставин, спірні рішення міськради та конкурсної комісії дійсно підлягають скасуванню, а відповідачі, відповідно, зобов'язанню провести приватизацію спірного приміщення у відповідності до вимог ст.777 ЦК України, з додержанням вимог Закону №2171-ХІІ щодо порядку та процедури оцінки майна.
До того ж, ще раз слід зазначити, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, чого, в свою чергу, в даному випадку, не було належним чином зроблено представниками відповідача при повторному розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при повторному вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.195, 196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради - залишити без задоволення, а постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2016 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко