Справа № 713/2202/15-ц
Провадження №2/713/46/16
23.06.2016 м. Вижниця
Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Кириляк А.Ю., за участі секретаря Перепелиця Т.І., сторін та їх представників розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вижниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, реєстраційної служби Вижницького районного управління юстиції третя особа без самостійних вимог: Міліївська сільська рада Вижницького району Чернівецької області про визнання спільної сумісної власності майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя,-
ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2, реєстраційної служби Вижницького районного управління юстиції третя особа без самостійних вимог: Міліївська сільська рада Вижницького району Чернівецької області про визнання спільної сумісної власності майна подружжя .
В позові вказував, що ним та відповідачкою ОСОБА_2, за його кошти в період зареєстрованого шлюбу 25 травня 1993 року було куплено в с. Мілієве Вижницького району Чернівецької області у громадянки ОСОБА_3 житловий будинок № 3 по вул. Татарівська.
За його згодою покупцем цього будинку була відповідачка ОСОБА_2.
Та обставина, що він та відповідачка перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 вересня 1990 року по 24 грудня 2010 року підтверджується рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 24.12.2010 р. по цивільній справі № 2- 726/2010.
Оскільки житловий будинок ними, як подружжям, було придбано 25 травня 1993 року, то на час придбання у спільну власність житлового будинку, діяли норма Кодексу про шлюб та сім'ю України, які були аналогічні діючим нормам Сімейного кодексу України.
Вказував на те, що 22 травня 2013 року Мілієвська сільська рада направила листа № 165 КУ «Вижницьке районне бюро технічної інвентаризації» з проханням виготовити технічний паспорт на житловий будинок та господарські будівлі в с. Мілієве по вул. Татаринській, 3, які на думку сільської ради, належать відповідачці ОСОБА_2.
30 травня 2013 року КУ «Вижницьке районне бюро технічної інвентаризації» , виготовило технічний паспорт на дане будинковолодіння.
Згідно технічного паспорта від 30 травня 2013 року інвентарна вартість житлового будинку в с. Мілієве, вул. Татаринська, 3, з належними до нього гоподарськими будівлями та спорудами становить 24299 грн.
11 жовтня 2013 року реєстраційна служба Вижницького районного управління юстиції зареєструвала за відповідачкою право власності на дане будинковолодіння та видала свідоцтво про право власності, індексний номер 10690804.
У зв'язку із тим, що відповідачка ОСОБА_2 відмовляється добровільно переоформити частину будинку на нього, і хоче продати будинок, змушений звернутися до суду.
Просив визнати за ним, ОСОБА_1, право спільної сумісної власності на 1/2 частку (ідеальну) житлового будинку в с. Мілієве, вул. Татаринська, 3, Вижницького району Чернівецької області, разом з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.
Відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. В якому вказує, що позивачем не було включене до позовної заяви майно розпочате будівництво житлового будинку в с.Мілієве по вул.Франка,6 Вижницького району Чернівецької області, яке складається з фундаменту під житловий будинок та усі господарські споруди, великий підвал під будинком та криницю. Просила визнати за нею право власності на 1/2 вартості будівельних матеріалів з незакінченого будівництвом житлового будинку , що знаходиться в с. Мілієве Вижницького району Чернівецької області.
В судовому засіданні позивач та його представники збільшили позовні вимоги просили, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САК №331313 від 07.09.2013 р., яке видано реєстраційною службою Вижницького районного управління ОСОБА_2 на житловий будинок в с. Мілієве, вул. Татаринська, З, Вижницького району Чернівецької області, разом з належними до нього господарськими будівлями та спорудами та визнати за ОСОБА_1, право спільної сумісної власності на 1/2 частку (ідеальну) житлового будинку в с. Мілієве, вул. Татаринська, З, Вижницького району Чернівецької області, разом з належними до нього господарськими будівлями та спорудами. В зустрічному позові просили відмовити та застосувати строки позовної давності.
Відповідач та її представники в судовому засіданні первісний позов визнали частково, зустрічний просили задовольнити в повному обсязі..
Представник Міліївської сільської ради в судове засідання не з'явився, хоча повідомлений про день, годину та місце слухання справи належним чином, від нього надійшла письмова заява про розгляд справи без його участі, , щодо задоволення даного позову не заперечував.
Представник реєстраційної служби в судове засідання не з»явився, просив розглядати справу у його відсутності у зв»язку з зайнятістю. Надав свої письмові заперечення в яких вважає дії реєстраційної служби правомірні, оскільки діяли відповідно до вимог законодавства.
Суд заслухавши доводи сторін та їх представників, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що первісний та зустрічний позови підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно заочного рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2010 року шлюб укладений 29 вересня 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_1,- розірвано. Рішення набрало законної сили, 05.08.2011 року.
Згідно договору купівлі - продажу від 25 травня 1993 року ОСОБА_2 купила у ОСОБА_3 , житловий будинок в с. Мілієве Вижницького району Чернівецької області.
В листі від 22 травня 2013 року за № 165, Міліївська сільська рада просить КУ «Вижницьке районне бюро технічної інвентаризації» виготовити технічний паспорт на житловий будинок та господарські будівлі в с. Мілієве по вул. Татаринській, 3, який належать відповідачці ОСОБА_2.
30 травня 2013 року КУ «Вижницьке районне бюро технічної інвентаризації» , виготовило технічний паспорт на даний будинок.
Згідно технічного паспорта від 30 травня 2013 року інвентарна вартість житлового будинку в с. Мілієве, вул. Татаринська, 3, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами становить 24299 грн.
11 жовтня 2013 року реєстраційна служба Вижницького районного управління юстиції зареєструвала за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, що розташований в с. Мілієве по вул. Татаринській, 3 Вижницького району Чернівецької області та видала свідоцтво про право власності, індексний номер 10690804.
Згідно до ч.1 ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР 1969р., який був чинним на час придбання ОСОБА_2 зазначеного житлового будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Таке ж положення містить і ст.60 Сімейного кодексу України.
Таким чином, житловий будинок з надвірними будівлями в с. Мілієве по вул. Татаринській, 3 Вижницького району Чернівецької області є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як колишнього подружжя.
Відповідно до ст.28 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР 1969 року частки подружжя у праві спільної сумісної власності є рівними. Аналогічне положення міститься у ст.70 Сімейного кодексу України.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року №11 роз'яснено, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ст.372 ЦК України передбачає, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
З наведеного вбачається, що частки позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у праві спільної сумісної власності є рівними та становлять по 1/2 частині.
Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що вона самостійно після розірвання шлюбу побудувала сарай під л. »Г» не знайшло свого підтвердження та не надано належних доказів самостійного будівництва спірного сараю. Крім того дана будівля не може бути спільним об'єктом , а відноситься, як приналежність до житлового будинку
Згідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судом встановлено, що позивач правомірно набув право власності на відповідну частку у зазначеному нерухомому майні, яке являється спільною сумісною власністю колишнього подружжя.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюються або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За таких обставин, суд вважає, що позивачу належить половина спірного житлового будинку з надвірними будівлями, що перебував у спільній сумісній власності подружжя та позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визначення йому частки у спірному майні в розмірі 1\2 ідеальної частки та визнання за ним права власності на 1\2 частину вказаного житлового будинку з надвірними будівлями.
Законодавчо визначено, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно є правовстановлюючим документом ,який підтверджує право певного суб»єкта на нерухоме майно , оскільки судом визначено, що позивачу належить 1/2 ідеальної частки спірного майна, суд приходить до висновку про визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований в с. Мілієве по вул. Татаринській, 3 Вижницького району Чернівецької області, який виданий на ім»я ОСОБА_2, індексний номер 10690804 , залишивши у власності ОСОБА_2 1/ 2 частки житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за вищевказаною адресою.
Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. про стягнення 1/2 вартості майна, придбаного під час шлюбу, то суд прийшов до такого висновку.
Судом встановлено, що згідно архівного витягу рішення виконкому Міліївської сільської ради від 01 грудня 1990 року «Про виділення земельних ділянок та надання дозволу для будівництва житлових будинків і господарських споруд , ОСОБА_1 надано земельну ділянку в приватну власність для будівництва житлового будинку і господарських будівель розміром ,020 га. в урочищі біля костьолу між сусідами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в с.Мілієве.
Згідно технічної документації незавершеного будівництвом житлового будинку (фундамент та підвал ) по вул. І.Франка №6 с. Мілієве, будівництво житлового будинку розпочато у 1999 році , даний факт не заперечується сторонами , інвентарна вартість виконаних робіт становить 140421 грн..
Відповідно до ч.1 ст.22 КпШС України, чинного на час набуття майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Аналогічні положення містяться й у ч.1 ст.60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ч.1 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.ст.58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст.ст.10, 60 ЦПК України).
Згідно правової позиції, яку Верховний Суд України висловив у постанові від 16 грудня 2015 року в справі №6-2710цс15, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власносте на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно ч.3 ст.331 ЦКУ до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
В судовому засіданні встановлено, що новостворене нерухоме майно - фундамент під житловий будинок та підвал не прийняте в експлуатацію та не проведено його державної реєстрації, а тому право власності на нього не виникло (ч.2 ст.331 ЦК України).
Оскільки будівництво житлового будинку на даний час не узаконено, в експлуатацію його не прийнято, право власності на нього не зареєстровано в установленому законом порядку, то поділу можуть підлягати лише будівельні матеріали та обладнання, використані в процесі його будівництва.
Крім цього, відповідно до ч.5 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13 квітня 2011 рокудатою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
В силу вимог ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно ч.3 ст.368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч.1 та ч.2 ст.372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 рокувстановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.3 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки сторони не підтримали клопотання про призначення будівельно - технічної експертизи щодо встановлення реальної вартості будівельних матеріалів, а іншим способом визначити вартість не можливо , суд приходить до висновку про визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 будівельних матеріалів з незакінченого будівництвом житлового будинку розташованого по вул. І.Франка №6 с. Мілієве Вижницького району Чернівецької області ,які є спільною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 .
Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 пропущено строк позовної давності не знайшло свого підтвердження з наступних підстав.
Згідно до п.15, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК України, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності вже не діє. Початок позовної давності для вимоги про поділ майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється від дня коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_2 дізналася про порушення свого права з моменту отримання ухвали суду про відкриття провадження та копії позовної заяви ОСОБА_1 про визнання спільної сумісної власності майна подружжя з додатками, 29.12.2015 року , таким чином суд приходить до висновку, що строк позовної давності останньою для подання позову про поділ майна подружжя не сплинув.
Щодо вимог про розподіл судових витрат сторони не наполягають.
Крім того судом встановлено ,що позивачем ОСОБА_1 збільшено позовні вимоги в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, оскільки дана вимога є немайновою і самостійною вимогою , відповідно до вимог ст.88 ЦПК України та положень Закону України «Про судовий збір» необхідно стягнути з позивача не доплачену ним суму судового збору в розмірі 551,20 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР 1969р., ст.60-63, 69-71 Сімейного Кодексу України, ст.328, 368, 370, 392 ЦК України, п.15, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.10, 11, 60, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,-
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, реєстраційної служби Вижницького районного управління юстиції третя особа без самостійних вимог: Міліївська сільська рада Вижницького району Чернівецької області про визнання спільної сумісної власності майна подружжя ,- задовольнити частково.
Визнати житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою с. Мілієве вул. Татаринська ,3 Вижницького району Чернівецької області спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 , житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою с. Мілієве вул. Татаринська ,3 Вижницького району Чернівецької області.
Визнати частково недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САК №331313 від 07.09.2013 року видане на ім»я ОСОБА_6, залишивши у власності ОСОБА_6 ,1/2 житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою с. Мілієве вул. Татаринська ,3 Вижницького району Чернівецької області.
Стягнути з ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 жителя ІНФОРМАЦІЯ_2 недоплачений судовий збір в сумі 551,20 гривень.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 будівельних матеріалів з незакінченого будівництвом житлового будинку розташованого за адресою ОСОБА_7,6 с. Мілієве Вижницького району Чернівецької області.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Чернівецької області через Вижницький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: А. Ю. Кириляк