Номер справи 623/1640/16-а
Номер провадження 2-а/623/71/2016
04 липня 2016 року Ізюмський міськрайонний суд в Харківській області
в складі головуючого - судді: Вергун І. В.
при секретарі: Ардашевій Я. В.
за участю судового розпорядника: Павлюченко Т. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
В червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі ІОУПФ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_2 зазначив, що є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в ІОУПФ до березня 2016 року отримував пенсію шляхом зарахування коштів на рахунок відкритий на його ім'я у ПАТ КБ « Приватбанк». В подальшому відповідач не нараховує і не виплачує пенсію посилаючись на те, що довідка тимчасово переміщеної особи не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 509, не містить відмітки територіального підрозділу Державної міграційної служби про реєстрацію місця проживання внутрішньо переміщеної особи.
Просить суд визнати протиправною бездіяльність ІОУПФ в невиплаті починаючи з березня 2016 року пенсії, зобов'язати ІОУПФ поновити виплату пенсії з березня 2016 року, негайно після проголошення судового рішення, стягнути з відповідача нараховану і не виплачену пенсію за період з березня 2016 року по день здійснення виплат.
Представник відповідача позов не визнав посилаючись на його безпідставність, оскільки діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, надавши суду письмові заперечення.
Судовим розглядом встановлено, що позивач перебуває на обліку в ІОУПФ та отримує пенсію за віком ( а.с.9).
З березня 2016 року відповідач не перераховує та не виплачує пенсію посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 509 від 21 квітня 2014 року, про що він надав письмову відповідь позивачу ( а.с.13).
Згідно довідки № 0756 від 18 листопада 2014 року позивач взятий на облік, як особа яка переміщена з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції ( а.с.10).
При зверненні позивача до ІОУПФ про поновлення виплати пенсії за віком йому відмовлено в цьому, оскільки відсутня відмітка територіального підрозділу Державної міграційної служби про реєстрацію місця проживання ( а.с.11-13).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено - суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Стаття 46 Конституції України гарантує громадянам України право на соціальний захист, включаючи право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ( далі Закон № 1058 від 09.07.2003 року) визначено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, які здійснюють виплату і доставку пенсії, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера, в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку передбаченому законодавством.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції,якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.10.2015 року № 816/4505/14, та в силу ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.
Крім того, суд зазначає, що право вносити закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на це, ті постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, а саме № 506 від 01.10.2014 року «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 595 від 07.11.2014 року «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-1У «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У 2015-2016 роках Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.
З огляду на таке, та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд приходить до висновку, що припинення відповідачем з 01.03.2016 року виплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком є безпідставним, а тому дії ІОУПФ щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії за віком з 01.03.2016 року слід визнати протиправними, як такі, що порушили Конституцію і Закони України.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
При таких даних суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Таким чином, аналізуючи всі докази у їх сукупності та обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та заперечення відповідача, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, разом з тим, суд вважає за необхідне з урахуванням повноважень наданих суду ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України для повного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та зобов'язати пенсійний орган, у відповідності до ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України про негайне виконання рішення суду, нарахувати і виплатити позивачу заборгованості по пенсії починаючи з березня 2016 року, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком з березня 2016 року, зобов'язати відповідача відновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії за віком з 01 березня 2016 року та виплатити заборгованість, з перерахуванням її на рахунок в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», відкритий на ім'я позивача, який був зазначений ОСОБА_2 раніше, відповідно до вимог частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи, що ухвалою суду від 17.06.2016 року відповідно до ч. 1 ст. 88 КАС України, позивача ОСОБА_2 було звільнено від сплати судового збору по адміністративній справі, суд, керуючись вимогами ст. 94 КАС України, при ухваленні рішення на користь позивача, яка не є суб'єктом владних повноважень, вважає необхідним стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 551,20 гривень на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10-12,18,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в наданні письмової відповіді у здійсненні виплати належної пенсії ОСОБА_2.
Визнати протиправною бездіяльність Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у невиплаті ОСОБА_2 пенсії, починаючи з березня 2016 року.
Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 з березня 2016 року.
Рішення суду в частині поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 з березня 2016 року підлягає негайному виконанню.
Стягнути з Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь держави судовий збір в сумі 551,20 грн.
Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги з дня отримання копії постанови.У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови
Суддя