16 червня 2016 року м. Київ К/800/34011/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Моторного О.А.
Сіроша М.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014
у справі № 2а-0770/87/11
за позовом Прокурора м. Мукачево в інтересах держави в особі Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області
до Мукачівського міського комунального підприємства «Мукачівводоканал»
про стягнення податкового боргу
Прокурор м. Мукачево в інтересах держави в особі Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі по тексту - позивач, Мукачівська ОДПІ ГУ Міндоходів у Закарпатській області) звернувся до суду з позовом до Мукачівського міського комунального підприємства «Мукачівводоканал» (далі по тексту - відповідач, Мукачівське МКП «Мукачівводоканал») про стягнення податкового боргу 211777,70 грн.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.03.2011 позов задоволено повністю.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем подано до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2010 року, відповідно до якої самостійно визначив зобов'язання із сплати податку на додану вартість за вказаний період у розмірі 147975 грн. Крім того, відповідачем до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області було подано податкові розрахунки земельного податку на 2010 рік, однак відповідачем не повністю сплачено самостійно визначену суму податку, у зв'язку з чим виникла заборгованість за жовтень 2010 року у розмірі 37307,22 грн. Також на підставі податкового повідомлення-рішення від 02.11.2010 №6206051540 відповідачеві було визначено зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2969,00 грн. Крім того, відповідачеві було нараховано пеню у розмірі 23526,48 грн., в тому числі 22075,07 грн. з податку на додану вартість та 1451,41 грн. із земельного податку.
Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі по тексту - Закон №2181-ІІІ) податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Пунктом 1.3 ст. 1 Закону №2181-III визначено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що нарахування штрафних санкцій було здійснено позивачем в автоматичному режимі на підставі даних особового рахунку відповідача. При цьому, сплачені відповідачем кошти в рахунок погашення поточних зобов'язань зараховані позивачем на погашення попереднього податкового боргу відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того що податковий борг підлягає стягненню у відповідності із Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки відповідно до розрахунку заборгованості та облікових карток платника загальна заборгованість відповідача становить 211777,70 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
За змістом п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №2181 платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Згідно п.7.7 ст. 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.
Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п.7.1 ст.7 Закону №2181 та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону.
Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону №2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з п. 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням п.п. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону №2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом №2181-ІІІ, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
З огляду на зазначене колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області відхилити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)О.А. Моторний
(підпис)М.В. Сірош