16 червня 2016 року м. Київ К/800/31709/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року
у справі № 826/988/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмехбуд 21»
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецмехбуд 21» (далі - ТОВ «Спецмехбуд 21»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0028331501 від 11 червня 2014 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Стягнуто з ТОВ «Спецмехбуд 21» судовий збір у розмірі 4 384,80 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року апеляційну скаргу ТОВ «Спецмехбуд 21» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2015 року скасовано та прийнято нову - про задоволення адміністративного позову. Визнано протиправним та скасовано оскаржуваний акт індивідуальної дії.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року та прийняття нового рішення про повну відмову в позові.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Спецмехбуд 21» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за липень 2013 року в розмірі 5 566 900,00 грн. та за жовтень 2013 року в розмірі 2 472 261,00 грн., а також залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за лютий 2014 року в розмірі 17 287 723,00 грн., за результатами якої складено акт № 4167/26-51-15-01-11/34424723 від 23 травня 2014 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0028331501 від 11 червня 2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1 799 603,00 грн.
Перевіркою встановлено порушення товариством абзацу «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з безпідставним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних будівельно-монтажних робіт у Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРБЕР СТАНДАРТ», фанери в Товариства з обмеженою відповідальністю «ВДТ БУД», транспортних послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Діам-Транс», робіт з перевезення ґрунту в Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСС-СТАЛЬ», цегли в Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖАШКІВ-РАЙАГРОБУД», послуг екскаватора та з його доставки в Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ ЦЕНТР «СПЕКТР», послуг з оренди компресорного обладнання в Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОРК БУД ПЛЮС», цегли керамічної в Товариства з обмеженою відповідальністю «СДС-УКРАЇНА», солі в Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «КААПРІ», ремонтних робіт у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРІС-КО», з огляду на невідповідність сформованого позивачем податкового кредиту сумам податкових зобов'язань, відображеним його контрагентами.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог повністю, суд першої інстанції підтримав доводи ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві та дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем оспорюваного акту індивідуальної дії.
Суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно не погодився з вказаними доводами Окружного адміністративного суду м. Києва, виходячи з таких підстав.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів, робіт, послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці спірних господарських операцій, суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано врахував долучені товариством до матеріалів справи належним чином оформлені первинні, розрахункові та платіжні документи.
Податковим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наведеними документами. Не поставлено контролюючим органом під сумнів і добросовісність позивача як платника податку на додану вартість, не представлено належних доказів на підтвердження можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення товариством розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
При цьому Київський апеляційний адміністративний суд, на відміну від суду першої інстанції, правильно відхилив посилання відповідача на невідповідність сформованої позивачем спірної суми податкового кредиту податковим зобов'язанням його контрагентів, як на підставу для висновку про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.
Адже, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати постачальниками податку до бюджету, а відтак, якщо останні не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку або мінімізували свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах: від 01 червня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Армавір» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, третя особа - Головне управління Державного казначейства України у м. Києві, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення; від 31 січня 2011 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення; від 31 січня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІК» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, а також із практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема з рішенням від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.