08 червня 2016 року м. Київ К/800/51960/15
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
за участю секретаря Загороднього А.А.
та представників сторін:
позивача - Перепечина В.Л.,
відповідача - не з'явились,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція)
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2015
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015
у справі № 804/6342/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Електропостачзбут" (далі - Товариство)
до Інспекції
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У травні 2015 року Товариство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.04.2015 № 0000942204, згідно з яким позивачнві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 741 000 грн. за основним платежем та у розмірі 370 500 грн. за штрафними санкціями.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015, позов задоволено.
Судові акти зі спору мотивовані тим, що позивач належними засобами доказування підтвердив реальність виконання операцій з придбання товарів у спірних контрагентів, тоді як доводи відповідача, покладені в основу оспорюваного донарахування, ґрунтуються на припущеннях та не можуть спростовувати реальні факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій по суті даного спору, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає про неможливість виконання спірними постачальниками задекларованих поставок в адресу Товариства в силу браку матеріально-виробничих та трудових ресурсів, а також відсутності товарів, що виступали предметом розглядуваних поставок; позивачем не подано доказів транспортування придбаних товарно-матеріальних цінностей у процесі виконання розглядуваних операцій, їх подальшого використання у господарській діяльності платника, тоді як формально складений пакет первинних документів, не опосередкований дійсним рухом активів, не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.
Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення Інспекцією документальної позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині ПДВ та іншого законодавства під час здійснення взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Месінс» за вересень 2014 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Деон Союз» за жовтень 2014 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Екто Буд» за листопад 2014 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Альман-Груп» за листопад 2014 року, та з товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес ЮА» за листопад 2014 року.
Результати перевірки висвітлені в акті від 30.03.2015 № 298/04-67-22-04/219423, в якому викладено висновок Інспекції про безтоварний характер операцій з придбання позивачем продукції у названих постачальників.
На обґрунтування цього висновку Інспекція зазначає, що: перелічені контрагенти не могли виконати операції з постачання позивачеві товарів у задекларованих обсягах в силу відсутності майна, основних фондів, виробничих та трудових ресурсів для виконання поставок у задекларованих обсягах, а також у зв'язку з відсутністю у цих контрагентів товарів, які виступали предметом розглядуваних поставок (відповідачем встановлено невідповідність номенклатури придбаних цими контрагентами товарів номенклатурі поставлених позивачеві товарів та зазначено про неможливість простеження руху спірних товарів по ланцюгу). Також відповідач посилається на неподання Товариством до перевірки товарно-супровідної документації на підтвердження транспортування товару у ході виконання спірних операцій.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Керуючись наведеними законодавчими положеннями, суди дійшли цілком об'єктивного висновку, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт. Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою, якщо отримана не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. Формально складений пакет первинних документів не може бути підставою для формування даних податкового обліку.
Досліджуючи правовідносини платника з перевіреними контрагентами, суди визнали достатнім і належним документальним підтвердженням фактичного виконання господарських операцій з поставки позивачеві товарно-матеріальних цінностей у рамках господарських правовідносин зі спірними контрагентами подані Товариством видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення про оплату позивачем придбаного товару в безготівковому порядку.
При цьому суди встановили, що відповідно до умов договорів поставки, укладених позивачем та названими контрагентами, зобов'язання з перевезення товару покладалися на постачальників. Таким чином, позивач не укладав договір перевезення та не оплачував таке перевезення, у зв'язку з чим відсутність у таких випадках у Товариства товарно-транспортних накладних не може спростовувати реальності виконання операцій з придбання товарів.
Твердження відповідача про відсутність у спірних контрагентів основних засобів та робочої сили ґрунтуються виключно на інформаційних ресурсах податкового органу та не підтверджені документально. До того ж, Інспекцією не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані поставки із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна.
Так само і доводи відповідача про невідповідність номенклатури поставлених позивачеві товарів видам товарів, що придбавалися спірними постачальниками, та про неможливість встановлення ланцюга постачання спірних товарів не можуть розцінюватися як спростування реальності спірних операцій. Адже, знову ж таки, відповідачем не подано доказів на підтвердження цих фактів. До того ж, слід враховувати, що сутність податкової схеми за участю фіктивних суб'єктів господарювання зводиться до штучного включення їх до ланцюга господарських зв'язків. При цьому протиправна мета досягається в результаті узгоджених протиправних дій платника та підконтрольних йому підприємств, які є формально відокремленими від нього. Втім у даному разі Інспекцією не наведено будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б свідчили про існування змови платника з його постачальниками по ланцюгу, здійснення ними узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування - позивача у справі. Відтак у даному разі неможливість встановлення Інспекцією джерела походження товару не спростовує реальності спірних господарських операцій.
З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Норми матеріального права застосовані судами правильно; порушень процесуальних норм, які тягнуть зміну або скасування оскаржуваних рішень, касаційним судом не виявлено.
За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015 у справі № 804/6342/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько