ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
23 червня 2016 року № 813/5672/15
Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Сидор Н.Т., суддів Гулика А.Г., Сакалоша В.М.,
за участю секретаря судового засідання Присташ І.М.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Кабінету Міністрів України Лецюк Г.І.,
представник відповідачів Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області не прибув,
представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області не прибув,
представник відповідача Державної казначейської служби України не прибув,
представник відповідача Червоноградського міського суду Львівської області не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державного казначейства України, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Червоноградського міського суду Львівської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення вихідної допомоги,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державного казначейства України, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Червоноградського міського суду Львівської області про:
- визнання протиправною бездіяльності відповідачів в частині не виплати вихідної допомоги при виході судді у відставку;
- стягнення з Державного бюджету України через Державну судову адміністрацію України на користь ОСОБА_1 194880 гривень не нарахованої та не виплаченої вихідної допомоги судді при виході у відставку.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачами порушене його право на отримання вихідної допомоги у розмірі, визначеному ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив такі задовольнити.
Представник відповідача Кабінету Міністрів України в судовому засіданні проти позову заперечила, мотиви котрих виклала в усній та письмовій формах. Зокрема зазначає, що вихідна допомога не належить до конституційних гарантій незалежності суддів. Наголошує, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 року, виключено положення ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Стверджує, що застосуванню підлягали норми, котрі були чинні на час прийняття рішення про звільнення судді, а не на час подачі позивачем заяви про його звільнення. Відтак не вбачає підстав для задоволення позову.
Представник відповідачів Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області в судове засідання не прибула. У попередніх судових засіданнях надала суду усні та письмові заперечення, в котрих зазначила, що Державна судова адміністрація України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області не можуть бути належними відповідачами у цій справі, оскільки виплата вихідної допомоги здійснюється відповідно до наказу голови суду, як розпорядника бюджетних коштів. Поруч з тим, наголосила, що на момент виходу позивача у відставку чинним законодавством не передбачено вихідної допомоги. Відтак просила відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача Червоноградського міського суду Львівської області в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи у їх відсутності та письмові заперечення, в котрих наголошує, що на день прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача законодавча норма про вихідну допомогу судді втратила чинність. В задоволенні позову просив відмовити.
Представники відповідачів Державного казначейства України та Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач з травня 1998 року працював на посаді судді Червоноградського міського суду Львівської області.
Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 року позивач звільнений із займаної посади судді на підставі заяви про відставку, яку подав до Вищої ради юстиції 05.03.2014 року.
Заява про відставку позивачем подана в період дії положення ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції, яка надавала право судді при виході у відставку отримати вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат.
Так відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції цього Закону до 01.04.2014 року, - судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв'язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.
Однак положення ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» виключено на підставі п. 28 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 року.
У зв'язку із внесеними змінами позивачу не виплачено вихідну допомогу в розмірі, визначеному ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а саме в розмірі 10 місячних заробітних плат.
Не погоджуючись із такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що питання звільнення позивача розглянуто Верховною Радою України лише 16.07.2015 року, при тому, що заява про звільнення у зв'язку із досягнення віку 65 років до Вищої ради юстиції подана позивачем ще 05.03.2014 року.
Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
В ст. 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» чітко зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Частинами 1 3, 4, 5 ст. 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про вихід у відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, а суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про вихід у відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.
Згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, суддя звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 136 Закону Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
У рішенні Конституційного Суду України за №10-рп/2013 від 19.11.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України ст.ст.103,109,131,132,135,136,137, пп.1 п.2 розділу XII Прикінцеві положення, абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ Перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів) чітко та безальтернативно зазначено, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
Аналізуючи перелічені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивачем вчасно вжито усіх залежних від нього заходів для того, щоб бути звільненим у відставку та отримати належне забезпечення, в тому числі вихідну допомогу. Однак таке звільнення з незалежних від нього причин мало місце лише 16.07.2015 року, тобто з прийняттям постанови Верховною Радою України, при тому, що заява на звільнення позивачем подана ще 05.03.2014 року.
З врахуванням викладеного, колегія суддів звертає особливу увагу на зміст рішення Конституційного Суду України за №1-2/2013 від 03.06.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України в частині відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, ст. 138 Закону України Про судоустрій і статус суддів (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.
Конституційний Суд України також акцентував свою увагу на тому, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене ст.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.
Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його двадцятирічною професійною діяльністю, а у зв'язку прийняттям законів, які погіршують раніше надане їм право та гарантії реалізації такого. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.
Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Так, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За таких обставин, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Європейський суд з прав люди у своєму рішенні "Олександр Волков проти України" від 09.01.2013 року посилається на доповідь Томаса Хаммарберга, Комісара з прав людини Ради Європи.
У вказаній доповіді зазначено, що незалежність судової системи, що також передбачає незалежність кожного окремого судді, повинна бути захищена як на законодавчому, так і на практичному рівні. Комісар відзначив, що судді в Україні не захищені від зовнішнього тиску, в тому числі і політичного. Для усунення тих чинників, які роблять суддів вразливими і послаблюють їхню незалежність, необхідні рішучі дії в кількох напрямках. Влада повинна розглядати будь-які заяви про випадки неприпустимого політичного або іншого втручання в роботу судових органів і забезпечити ефективні засоби правового захисту.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що він має право на одержання вихідної допомоги у розмірі, визначеному ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, адже звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про його звільнення з посади у зв'язку із досягненням віку 65 років ще 05.03.2014 року.
Відтак, позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями ст. 22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В той же час, відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Отже, оскільки право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII, то у позивача відповідно виникло право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону Україну «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року.
Беручи до уваги норми ч. 2 ст. 11 КАС України, та зваживши, що наказом Червоноградського міського суду Львівської області від 25.08.2015 року № 79/К "Про виключення із штату суду ОСОБА_1" позивачу при його звільнені із займаної посади попри встановлене судом право не було нараховано та виплачено вихідної допомоги, у розмірі визначеному ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року, суд прийшов до висновку про визнання дій Червоноградського міського суду Львівської області протиправними та зобов'язання прийняти наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі, визначеному ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Згідно із ст. 145 Закону Україну «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства України.
Положеннями ст. 146 Закону Україну «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Державна судова адміністрація України, зокрема, забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів.
Нормою ст. 148 цього Закону передбачено, що Територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в органах Державного казначейства України.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, зокрема, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, міністерства, Конституційний суд України, Верховний суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.
Так, на момент виникнення спірних правовідносин функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Червоноградського міського суду Львівської області було покладено на Територіальне управління державної судової адміністрації України у Львівській області.
Аналізуючи наведені правові норми та викладені обставини, колегія суддів вважає, що оскільки суб'єктом владних повноважень протиправно не виплачено позивачу вихідну допомогу та головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Червоноградського міського суду Львівської є Територіальне управління державної судової адміністрації України у Львівській області, то існують підстави для стягнення з нього вихідної допомоги у розмірі, визначеному ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Зважаючи на наведене у задоволенні решти вимог слід відмовити за безпідставністю та необгрунтованістю.
Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні.
А відтак, з врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволеня позовних вимог.
Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати підлягають стягненню на користь позивача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 94, 143, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Червоноградського міського суду Львівської області щодо неприйняття наказу про нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі, визначеному ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Зобов'язати Червоноградський міський суд Львівської області прийняти наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі, визначеному ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Стягнути з Територіального управління державної судової адміністрації України у Львівській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі, визначеному ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити з Територіального управління державної судової адміністрації України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 487,20 грн.
Присудити з Червоноградського міського суду Львівської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 487,20 грн.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складений та підписаний 29.06.2016 року.
Головуючий суддя Сидор Н.Т.
Суддя Гулик А.Г.
Суддя Сакалош В.М.