Справа № 750/5096/16-а
Провадження № 2-а/750/400/16
02 липня 2016 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі судді Коверзнева В. О.,
з участю секретаря судового засідання - Мачачі І. П., позивача;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
26.05.2016 позивач звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій відповідача з приводу відмови в призначенні пенсії відповідно до статті 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ) та зобов'язання відповідача призначити йому пенсію згідно зі статтею 501 Закону № 1789-ХІІ в розмірі 90% суми щомісячного заробітку, починаючи з 12.05.2016. В обґрунтування позову зазначив, що у відповідача не було правових підстав для відмови в призначені пенсії, чим порушено його право на належний соціальний захист.
У судовому засіданні позивач пред'явлений позов підтримав і наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача не з'явився, при цьому надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності. В запереченнях проти позову відповідач зазначив, що відповідач не має права на пенсію за вислугу років, оскільки він має лише 20 років 3 місяці 16 днів стажу роботи на прокурорських посадах, у той час, коли згідно із статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІ позивач повинен мати не менше 22 років 6 місяців стажу, в тому числі не менше 12 років 6 місяців - стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих.
Судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.
Позивач народився 25.06.1976 і є громадянином України. В період з 01.09.1993 по 01.04.1998 (4 роки 7 місяців) позивач навчався в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого і отримав вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. З 01.04.1998 по теперішній час позивач працює в органах прокуратури України на посадах: помічника прокурора прокуратури м. Чернігова; прокурора, старшого прокурора, заступника начальника відділу, начальника відділу прокуратури Чернігівської області; старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України; заступника начальника, начальника відділу прокуратури Чернігівської області. Станом на день розгляду справи позивач має 18 років 3 місяці 01 день прокурорського стажу, при цьому загальний стаж позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, станом на день розгляду справи становить 20 років 6 місяців 16 днів.
12.05.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до статті 501 Закону № 1789-ХІІ як такому, що має на день звернення із заявою 20 років 04 місяці 12 днів прокурорського стажу. Втім, у задоволенні вимог позивача було відмовлено, про що відповідач повідомив його листом від 23.05.2016 (а. с. 6). Як зазначено вище, підставою для відмови в задоволенні заяви є те, що, на думку відповідача, згідно вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІ (далі - Закон № 1697-VІ) позивач повинен мати 22 роки 6 місяців стажу, в тому числі - не менше 12 років 6 місяців стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами з приводу наявності в позивача права на пенсію за вислугу років станом на 12.05.2016, суд виходить з наступного:
1. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
2. На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (01.04.1998) діяв Закон № 1789-ХІІ.
Статтею 501 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Таким чином, 12.07.2001 позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.
На теперішній час діє Закон № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Таким чином, статтею 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 501 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), з 20 до 22 років 6 місяців, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.
3. Частинами першою - третьою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися нормах статті 501 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), і які були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII.
4. За таких обставин суд вважає необхідним вирішити спір на підставі норм Конституції України, Конвенції і статті 501 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), та захистити порушене право позивача не пенсійне забезпечення, а тому пред'явлений позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 94, 158 -163 КАС України, суд
позов задовольнити. Визнати неправомірними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з приводу відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно статті 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, починаючи з 12.05.2016.
Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ в розмірі 90% суми щомісячного заробітку, починаючи з 12.05.2016.
Стягнути з Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 551 грн 20 коп. (за рахунок відповідних бюджетних асигнувань).
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня її проголошення в порядку, встановленому статтею 186 КАС України.
Суддя В. О. Коверзнев