Дата документу Справа №
Єдиний унікальний № 317/3137/14 Головуючий у 1 інстанції: Громова І.Б.
№ провадження 22-ц/778/2233/16 Суддя-доповідач: Савченко О.В
„23" червня 2016 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.
при секретарі: Бурак А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 березня 2016 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 про стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії, -
У липні 2014 року Концерн «МТМ» в особі філії Концерну «МТМ» Орджонікідзевського району звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії.
У позові зазначав, що 24.03.2011 року Концерн «Міські теплові мережі» звертався до суду з завою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості за відпущену теплову енергію у період з грудня 2008 року по січень 2011 року у сумі 63 357 грн. 63 коп.
07.04.2011 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя було винесено судовий наказ № 2н-1369/11 про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 63 357 грн. 63 коп., 30 грн. 00 коп. - ІТЗ.
11.04.2014 року ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя № 335/3647/14-ц судовий наказ № 2н-1369/2011 було скасовано.
У відповідності до п.2 ч.8 ст.105-1 ЦПК України Концерн «МТМ» звернувся до суду в позовному провадженні.
В обґрунтування позову вказував, що відповідач займає нежитлові приміщення, що розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі права приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 04.09.2006 року, відповідно, користується послугами з постачання теплової енергії, які, в свою чергу, користувачам надає Концерн «Міські теплові мережі».
Прилад обліку теплової енергії на опалення будинку АДРЕСА_1 був встановлений з 01.12.2008 року.
Система опалення приміщень, які займає відповідач, відокремлена від системи опалення жилого будинку, що підтверджується Актом від 31.03.2011р.
Концерном «МТМ» було відпущено теплової енергії відповідачу за період з грудня 2008 року по січень 2011 року на загальну суму 63 357 грн. 63 коп., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії по особовому рахунку відповідача № 203272, однак оплату за вказану теплову енергію відповідач не здійснив, відповіді на претензію не надав, договір купівлі-продажу теплової енергії, не зважаючи на отриману 01.07.2009 року пропозицію, не уклав.
13.06.2014 року на адресу відповідача цінним листом з описом повторно були направлені рахунки та акти приймання - передачі теплової енергії в гарячій воді за спірний період, однак відповідач зазначені акти приймання-передачі теплової енергії не погодив та не повернув, суму боргу не сплатив.
Посилаючись на зазначені обставини, просив суд стягнути з відповідача вартість відпущеної йому за період з грудня 2008 року по січень 2011 року теплової енергії в сумі 63 357 грн. 63 коп., як безпідставно набутої, та судові витрати.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 23 березня 2016 року позовні вимог задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Концерну «міські теплові мережі» вартість безпідставно набутої теплової енергії в сумі 58 089 грн. 91 коп. та сума судового збору 580 грн. 89 коп.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 та Концерн „МТМ" подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з"ясування фактичних обставин справи, недоведеність факту отримання ним послуг постачання теплової енергії та гарячої води у спірний період, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
В апеляційній скарзі Концерн «МТМ», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, фактично просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заявлені вимоги задовольнити повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга Концерну „МТМ" задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки. Цивільні права та обов»язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов»язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України „Про теплопостачання" від 02.06.2005 року постачання теплової енергії(теплопостачання) - господарська діяльність, пов»язана з наданням теплової енергії( теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 вересня 2006 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна: нежилих приміщень ХІІ та ХІІІ в підвалі літ.А-3 загальною площею 226,7 кв.м, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1(т.1,а.с.46-47).
За умовами п.п. 5.2.1; 5.3 вказаного договору, покупець ОСОБА_2 зобов"язувався протягом трьох місяців від дати підписання договору укласти(переукласти) договори на комунальне обслуговування відчужуваних приміщень з відповідними службами; здійснити капітальний ремонт чи реконструкцію приміщень та ввести їх в експлуатацію протягом двох років від дати укладання договору.
Теплопостачання в будинок АДРЕСА_1 проводиться централізовано Концерном „Міські теплові мережі".
Система опалення придбаних ОСОБА_2 нежитлових приміщень приєднана до трубопроводів системи опалення житлового будинку після будинкового приладу, який враховує спожиту теплову енергію всіх житлових і нежитлових приміщень будинку, з 01.11.2005 року обладнана індивідуальним тепловим лічильником, остання державна повірка якого була проведена у ІІІ кварталі 2005 року(т.1,а.с. 154-160), при тому, що міжповірочний інтервал індивідуального приладу обліку становить 2 роки.
Згідно акту, зазначений прилад був роз пломбований для державної повірки лише 03.02.2015 року( т.1,а.с.162), у зв"язку з чим до вказаної дати показники приладу обліку для комерційного розрахунку не приймались(т.1,а.с.165-166).
За вимогами п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМ України від 03 жовтня 2007 року № 1198, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин(діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковий період.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку вартості відпущеної теплової енергії по приміщенням ХІІ, ХІІІ(літ.А-3) за адресою: АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_2, за період з грудня 2008 року по січень 2011 року становить 63357 грн. 63 коп., з яких 58089 грн. 91 коп. - за період з червня 2009 року по січень 2011 року, 5267 грн. 72 коп. - з грудня 2008 року по 01.06.2009 року(т.1,а.с.88-93, 212-220).
Заперечуючи проти позову щодо стягнення вказаної суми, відповідач посилався на те, що договір купівлі-продажу теплової енергії з Концерном „МТМ" ним не укладався, оскільки, починаючи з 2008 року, у придбаних ним нежитлових приміщеннях велись ремонтні роботи, засувка опалення була перекрита, хоча і без опломбування, що встановлено актом від 31.03.2011 року, отже теплова енергія у цей період ним не споживалась, що також підтверджується даними теплового лічильника при його повіці.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доводи відповідача про те, що послуги з централізованого опалення у спірний період йому не надавались, суд правомірно не прийняв до уваги, враховуючи, що Порядком відключення окремих приміщень будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.
Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих приміщень у багатоквартирному будинку і дозволяє таке відключення лише будинку в цілому.
Доказів, зокрема, копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення нежитлових приміщень ХІІ,ХІІІ (літ. А-3) від мереж центрального теплопостачання, відповідач не надав.
Таким чином, посилання відповідача на те, що мало місце фактичне відключення від централізованого опалення без відома теплопостачальної організації, отже з порушенням передбаченого законодавством порядку, суд правомірно не визнав підставою для відмови у позові.
Задовольняючи частково позов, суд на підставі ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, на які посилався позивач, стягнув з ОСОБА_2 вартість відпущеної йому теплової енергії за період з червня 2009 року по січень 2011 року у сумі 58089 грн. 91 коп., виходячи з доведеності того, що позивачем здійснювалось теплопостачання у належні відповідачу нежитлові приміщення, а оскільки договір купівлі-продажу між сторонами укладеним не був, то теплова енергія у цей період була отримана ОСОБА_2 безпідставно.
Відмовляючи у стягненні з відповідача вартості теплової енергії за період з грудня 2008 року по 01 червня 2009 року, суд послався на те, що у названий період пропозиція укласти відповідний договір купівлі-продажу відповідачу не направлялась, а тому вимоги концерну „МТМ" про стягнення вартості відпущеної у цей період теплової енергії є безпідставними.
З такими висновками суду в повній мірі погодитися не можна, оскільки, встановивши доведеність фактичного надання послуг з теплопостачання у належні відповідачу нежитлові приміщення, суд не вірно визначився із характером правовідносин, що виникли між сторонами, як суб"єктами, на які поширюється дія Закону України „Про теплопостачання".
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
При цьому, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Відповідно до ст.ст. 19, 24 Закону України „Про теплопостачання", теплопостачальна організація вправі постачати теплову енергію безпосередньо споживачу, а обов"язком споживача є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Крім того, як передбачено п.4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМ України від 03 жовтня 2007 року № 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем та теплопостачальною організацією. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральними органами виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до ч.1,2 ст. 1212 ЦК України, якою керувався суд при ухваленні рішення, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов"язана повернути потерпілому це майно. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Як визначено у статті 1213 ЦК України набувач зобов"язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розглядом судом справи про повернення майна.
Аналіз змісту статей 1212,1213 ЦК України показує, що положення цих статей не можуть застосовуватися до правовідносин, які врегульовані договором.
Отже, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, на що суд, встановивши факт надання позивачем послуг з теплопостачання, належної уваги не звернув і не врахував, що відсутність укладеного сторонами договору купівлі-продажу теплової енергії, обов"язок укладання якого лежить і на споживачеві, і на теплопостачальній компанії, не спростовує факту існування між сторонами фактичних договірних відносин, враховуючи, зокрема, відкритого позивачем на ім"я ОСОБА_2 особового рахунку.
Укладання договору про надання послуг з теплопостачання є обов"язком відповідача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору.
Загальний же порядок укладання договорів визначений главою 53 ЦК України і відповідно до ч.1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір може зробити кожна із сторін.
За правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 18.11.2015 року у справі № 6-582цс15 і в силу ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції, встановлення факту, що особа в певний період отримував надані позивачем послуги з постачання теплової енергії, дає підстави для висновку по те, що у такому випадку між особою і позивачем склалися фактичні договірні відносини, у зв2язку з чим позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Таким чином, наявність обов"язку споживача здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію не пов"язується з діями кожної із сторін щодо оформлення фактично існуючих договірних відносин, а тому відмову суду від задоволення вимог Концерну „МТМ" про стягнення заборгованості за отриману ОСОБА_2 теплову енергію у період з грудня 2008 року по 01 червня 2009 року у сумі 5267 грн. 72 коп. слід визнати необгрунтованою.
У зв"язку з цим рішення в частині відмови у задоволенні вказаних вимог Концерну „МТМ" слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь Концерну „МТМ" суму заборгованості за надану у період з грудня 2008 року по 01 червня 2009 року теплову енергію у розмірі 5267 грн. 72 коп.
Щодо стягнення з відповідача на користь Концерну „МТМ" 58089 грн. 91 коп. за надану у період з червня 2009 року по січень 2011 року теплову енергію, то вказана сума є оплатою споживача за отримані послуги з теплопостачання, а не відшкодуванням безпідставно набутого майна, у зв"язку з чим рішення в цій частині підлягає зміні в частині правового обґрунтування стягнення.
Доводи ж апеляційної скарги ОСОБА_2 про невірне встановлення судом фактичних обставин справи не є обґрунтованими.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що з моменту придбання нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 він не був споживачем теплової енергії, оскільки відповідно до положень п. 30 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМ України від 03 жовтня 2007 року № 1198, у разі несплати споживачем за спожиту теплову енергію і у разі пошкодження ним власних теплових мереж теплопостачальна організація має право частково або повністю припиняти постачання теплової енергії, однак такі дії позивачем відносно нього не здійснювалися, не є переконливими, враховуючи, що положення п. 30 названих Правил визначають права теплопостачальної організації щодо припинення і обмеження постачання теплової енергії, реалізація яких є виключним правом постачальника, а не його обов"язком.
Інші докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи і правових підстав для ухвалення рішення про відмову у позові не містять.
У зв"язку із задоволенням вимог Концерну „МТМ" у повному обсязі, в порядку ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь Концерну „МТМ" не тільки судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 697 грн. 08 коп., але й за подачу апеляційної скарги у сумі 633 грн. 57 коп., всього 1330 грн. 65 коп.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» задовольнити.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 березня 2016 року по даній справі в частин відмови у стягненні заборгованості за період з 01.12.2008 по 01.06.2009 року у сумі 5627 грн. 72 коп. та в частині стягнення судового збору в сумі 580 грн. з ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість в сумі 5627 грн. 72 коп. за період з 01.12.2008 року по 01.06.2009 року та судовий збір в сумі 1330 грн. 65 коп.
В решті рішення щодо стягнення 58 089 грн. 91 коп. змінити в частині правового обґрунтування зазначеного стягнення.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: