Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1
Доповідач - Карайван Т.Д.
Справа № 408/1244/16-ц
Провадження № 22ц/782/506/16
30 червня 2016 року м. Сєвєродонецьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого - Карайван Т.Д.
суддів: Коротких О.Г., Стахової Н.В.
за участю секретаря Подрябінкіна Я.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на майно та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою власністю з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 1 червня 2016 року,
В березні 2016 року позивачка ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та визнання на нього права власності.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 1 листопада 2002 року по 12 березня 2013 року.
Під час шлюбу 16 квітня 2007 року вони за спільні кошти придбали квартиру загальною площею 56,2 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Вартість квартири 36000 грн.
Посилаючись на те, що відповідач не визнає її права на спірну квартиру, оскільки квартира зареєстрована на його ім'я, позивачка просила виділити їй у власність ? частину квартири .
У зустрічному позові ОСОБА_3 просив визнати квартиру АДРЕСА_2 його особистою власністю, так як спірна квартира була придбана за його кошти, отримані від продажу його власної однокімнатної квартири АДРЕСА_3, одночасно з придбанням спірної квартири 16 квітня 2007 року.
Оскаржуваним рішенням Біловодського районного суду від 1 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Суд визнав квартиру АДРЕСА_2 особистою власністю ОСОБА_4
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом при розгляді справи норм цивільного процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Відвідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1,2 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3 тому вона не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, та належить останньому на праві приватної власності.
Зазначений висновок суду першої інстанції є вірним узгоджується з фактичними обставинами справи.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.24 Постанови від 21 грудня 2007 року №11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, та поділ спільного майна» не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених в Постанові, прийнятої за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п.п.1,2 частини першої ст..355 ЦПК у справі №6-2333цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:1) час набуття такого майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);
3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1 листопада 2002 року.
Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 7 листопада 2002 року у порядку розподілу спільного сумісного майна колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відповідачу - позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_3 була передана на праві власності ціла однокімнатна квартира АДРЕСА_4.
За договором купівлі-продажу від 17 квітня 2007 року ОСОБА_3М продав зазначену квартиру ОСОБА_6 за 35335 грн., та після отримання грошей сплатив їх у той же день 17 квітня 2007 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за придбану у них 16 квітня 2007 року за 36000 грн. квартиру АДРЕСА_2. Цей факт підтверджений поясненнями свідків, дослідженими договорами купівлі-продажу, розписками про отримання грошей і не заперечувався позивачем ОСОБА_2.
За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира була придбана хоча і за час шлюбу сторін, але за кошти які належали ОСОБА_3 особисто, та правильно визнав за останнім право особистої приватної власності на спірну квартиру.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на ту обставину, що ОСОБА_3 набув право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 спільним фінансовим та трудовим зусиллям її та відповідача, оскільки ОСОБА_3 на виконання рішення Біловодського райсуду від 1 листопада 2007 року сплачував колишній дружині компенсацію за частку в квартирі перебуваючи з нею у шлюбі, що робить її також власницею квартири не можуть бути прийняті до уваги, оскільки , як встановлено судом, погашення боргу перед колишньою дружиною відповідачем проводилося за власні кошти, що підтверджено матеріалами справи і, окрім, того навіть при відсутності таких доказів, спільне вкладання коштів в даному випадку не тягне за собою визнання за позивачем ОСОБА_2 право власності автоматично, оскільки воно вже визнане за ОСОБА_3 рішенням суду і набуте ним, і сплата компенсації не була направлена на його набуття.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і зводяться лише до переоцінки доказів, які суд ретельно перевірив та навів у рішенні.
Відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 1 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на майно та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою власністю залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів шляхом направлення касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді: