Олевський районний суд Житомирської області
Справа № 287/103/16-ц
23 червня 2016 року м. Олевськ
Олевський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого-судді Ковальчука М.В.
секретаря Дворак Г.П.
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання правочину недійсним та застосування реституції ,-
24.03.2016 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача «Лізингова компанія «Еталон», в якому просить визнати, що договір фінансового лізингу № 004167 від 17.03.2016 недійсним та застосувати до вказаного договору наслідки недійсності правочину, стягнути з відповідача на його користь грошові кошти сплачені за вказаним договором у розмірі 30 000 грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 551,20 грн.. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що 17.03.2016 між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» взяло на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - мінітрактор DW 354 АС cad вартістю 300 000 грн. 00 коп. та передати предмет лізингу у користування позивача на строк та на умовах, передбачених цим договором. На виконання умов договору позивач сплатив комісійну винагороду в розмірі 10% вартості предмету лізингу у розмірі 30 000 грн. 00 коп. Разом з тим, вказаний договір фінансового лізингу не був нотаріально посвідчений, що суперечить вимогам ч.2 ст. 799 ЦК України, умови договору є несправедливі, а також зазначив, що відповідач немає відповідної ліцензії на фінансові послуги у зв'язку з чим просить визнати договір недійсним та повернути йому сплачені грошові кошти у розмірі 30 000 грн.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали, посилаючись на викладені в ньому обставини, просили позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, просив відмовити у його задоволенні. Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначив, що при укладенні вказаного договору, сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, що встановлюються чинним законодавством, дотримані всі вимоги щодо змісту та форми договору, будь-яких зауважень чи претензій щодо його незрозумілості позивач ОСОБА_1 не заявляв. Крім того, зазначив, що твердження позивача про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу є безпідставними, виходячи з того, що дані правовідносини регулюються виключно положеннями ст.ст. 806, 807, 808, 809 ЦК України та спеціальним Законом України «Про фінансовий лізинг», що визначає правові та економічні засади фінансового лізингу і даними нормами не передбачено нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу, також безпідставним є твердження про умови договору несправедливими та відсутності дозволів на займання фінансовою діяльністю.
Суд, заслухавши позивача, представника позивача, думку представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами шляхом дослідження, приходить до наступного.
Відповідно до ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 17.03.2016 між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу № 004167, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (мінітрактор «DW 354 АС cad»), а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. (а.с.8-23)
Згідно з п.1.3 договору замовлення предмету лізингу відбувається з моменту підписання лізингоодержувачем специфікації та сплати позивачем авансового платежу.
Відповідно до п. 5.1 договору фінансового лізингу предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавцякомісії за організацію, авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.
За умовами п. 5.2 договору фінансового лізингу лізингоодержувач має право сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, визначеними лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу в додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною, та розрахований по формулі, визначеній в п. 8.2.2 даного договору. Авансовий платіж повинен сплачуватись Лізингоодержувачем виключно після сплати комісії за організацію в повному обсязі. Якщо лізингоодержувач не сплатив авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання даного договору і від нього не надійшла письмова заява про продовження цього строку протягом 10днів після його закінчення, лізингодавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку без попередження лізингоодержувача.
Відповідно до п. 8.1 договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів, визначені в графіку лізингових платежів у додатках № 1 та № 2 до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Згідно з п.п. 8.2.1 п. 8.2. договору перший лізинговий платіж складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі - комісія за організацію), яка розраховується як: комісія за організацію, яка визначені у додатку № 1 до даного договору; авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як: авансовий платіж, який визначений у додатку № 1 до даного договору; комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, пов'язані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу визначений у додатку № 1 до даного договору.
Як встановлено судом і вказана обставина не заперечувалась представником відповідача, 17.03.2016 позивач оплатив платіж по вказаному договору лізингу у розмірі 30 000 грн. 00 коп. (а.с. 22)
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є : предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу; розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуто ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору фінансового лізингу позивача ОСОБА_1 було поінформовано про всі його істотні умови, спосіб та вартість предмета лізингу, строк лізингу, лізингові платежі тощо, що підтверджується підписом позивача на кожній сторінці договору, й позивач засвідчив, що зміст умов лізингу йому зрозумілий.
За таких обставин, власні дії позивача, що виразилися у підписанні договору фінансового лізингу та здійсненні напису щодо ознайомлення з його умовами і відсутністю претензій, являється підтвердженням ознайомлення позивача зі змістом укладеної нею угоди та бажанням щодо настання правових наслідків, обумовлених цією угодою. Виходячи з цього, позивач не заперечує вільного волевиявлення та його вільної згоди щодо всіх умов даного договору фінансового лізингу на момент його укладення та протягом його виконання.
Таким чином, при підписанні договору фінансового лізингу всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 806 параграфу 6 «Лізинг» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (між сторонами було укладено договір фінансового непрямого лізингу).
Відповідно до ст.ст. 759-786 параграфу 1 «Загальні положення про найм (оренду)» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України врегульовані відносини предмету договору найму, плати за користування, строку договору, правових наслідків неналежного виконання договорів тощо. При цьому загальні положення про найм (оренду), викладені у ст.ст. 759-786 ЦК України не встановлюють вимог про обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів оренди або лізингу.
Згідно зі ст. 799 параграфу 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Проте, положеннями ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін ма'є бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
З наведеного вбачається, що договір фінансового лізингу повинен відповідати вимогам статей параграфу 6 «Лізинг» глави 58 «Найм (оренда)», параграфу 1 «Загальні положення про найм (оренду)» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України та ЗУ «Про фінансовий лізинг», які не містять вимог про обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів фінансового лізингу. При цьому, норма ст. 799 ЦК України, на яку посилається позивач, міститься у параграфі 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)», який взагалі не регулює відносини фінансового лізингу та не є спеціальною нормою, як на те вказує позивач, а загальною, яка прямо не регулює лізинг, а являються допоміжною нормою.
Отже, відповідно до чинного законодавства України, зокрема ЦК України та ЗУ «Про фінансовий лізинг», яким повністю урегульовано такий вид економічної діяльності як фінансовий лізинг, посилання позивача на норми ст. 799 ЦК України є безпідставними, оскільки передбачено, що фінансовий лізинг повністю регулюється спеціальними законами, а отже до договорів лізингу можуть застосовуватися загальні положення про найм (оренду) лише з урахуванням спеціальних особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Отже, не існує норми, яка б встановлювала обов'язковість нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу, незалежно від того, якого виду майно передається у лізинг та кому саме.
Крім того, право власності на майно у лізингодавця в більшості випадків не має на момент укладення договору лізингу, оскільки спочатку укладається договір лізингу, і лише потім, відповідно до специфікації лізингоодержувача, лізингодавець придбаває річ у продавця для подальшої її передачі лізингоодержувачу. Для того, щоб нотаріус посвідчив договір найму (оренди), йому (нотаріусу) потрібно впевнитися, що орендодавець є повноважним на вчинення такого договору, тобто, що у нього є право власності на предмет оренди. Виходячи з цього, у лізингодавця повинне бути право власності на предмет лізингу на момент укладання договору лізингу. В той же час, законодавчо визначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених ЦК України та законом. А ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу.
Між сторонами було укладено договір фінансового непрямого лізингу, тобто лізингодавець зобов'язаний придбати в майбутньому обраний предмет лізингу тільки після виконання встановлених договором умов лізингоодержувачем та передати його у користування.
Відповідно до ст. 629 ЦК України: договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу насамперед для самих сторін. Обов'язкову силу для сторін має й такий договір, який законом не передбачений, але й не суперечить йому. Договір, який є чинним (дійсним), має обов'язкову силу не лише для сторін. Ним повинні керуватися й органи, які вирішують спори між сторонами цього договору, захищаючи їхні права та інтереси.
Враховуючи вищевикладене та особливості, встановлені параграфом 6 «Лізинг» глави 58 ЦК України і Закону України «Про фінансовий лізинг» договори фінансового лізингу не підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону N 1023-XII, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Позивач вважає несправедливими умовами договору зокрема положення п 5.3 яким передбачено, що лізингодавець не несе відповідальність за будь-яке пошкодження та/бо втрату предмета лізингу, які можуть виникнути прямо або опосередковано в результаті невиконання лізингоодержувачем будь-яких умов даного договору в зв'язку з тим, що в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач (позивач) у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, що суперечить положенням статті 808 ЦК України.
За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Аналізуючи пунк 5.3 в якому зазначено, що лізингодавець не несе відповідальність лише за умови невиконання лізингоодержувачем будь-яких умов даного договору, то суд вважає, що дане положення лише забезпечує належне виконання зобов'язання лізингоодержувачем, а не свідчить про несправедливі умови договору.
До того ж в п. 3.5 договору передбачено, що лізингодавець та продавець несуть солідарну відповідальність перед лізингоодержувачем за зобов'язаннями щодо продажу предмета лізингу виключно у випадку вибору продавця предмета лізингу лізингодавцем.
Крім того і в п.4.1.7 спірного договору передбачено, що лізингодавець зобов'язаний виконувати інші зобов'язання, які передбачені даним договором та законодавством України.
Що свідчить про не вичерпний перелік обов'язків лізингодавця перед лізингоодержувачем і за даним договором можуть застосуватись норми законодавства України, тому суд вважає безпідставне твердження позивача щодо не справедливих умов договору оскільки відповідач не позбавлений солідарної відповідальності перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо на підставі ст..808 ЦК України.
Також суд зазначає, що Відповідно до ч. З, 4 ст. 5 Закону України ''Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, - надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Враховуючи, що відповідач не залучає від фізичної особи грошові кошти для придбання товару(здійснення своєї діяльності) та те, що законом який регулює фінансовий лізинг - зокрема ЗУ «Про фінансовий лізинг», ЦК України, визначає, що лізингодавець є юридичною особою, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачем та не містить вимоги щодо отримання ліцензії то суд приходить до висновку, що відповідач є суб'єктом підприємницької діяльності, який має право надавати фінансові послуги без ліцензії.
Крім того в матеріалах справи знаходиться копія довідки Нацкомфінпослуг відповідно до якої ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» взята на облік в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, як таке, що має право надавати послуги з фінансового лізингу від 16.04.2015 року (а.с.70). Тому твердження позивача є безпідставні.
За таких обставин, суд вважає, що ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» при укладенні договору фінансового лізингу діяло відповідно до норм чинного законодавства та в межах своїх повноважень.
З огляду на викладене, аналізуючи норми чинного законодавства, оцінюючи всі докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги безпідставні, необґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись вимогами ст. ст. 10, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання правочину недійсним та застосування реституції - відмовити.
З повним рішенням суду сторони можуть ознайомитись 27 червня 2016 року.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Житомирської області через Олевський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: ОСОБА_2