Справа № 161/5733/16-а
Провадження № 2-а/161/357/16
24 червня 2016 року суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Кирилюк В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління пенсійного Фонду України Волинської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Луцького об'єднаного управління пенсійного Фонду України Волинської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Свій позов обгрунтовує тим, що він з 24.10.2002 року отримує пенсію, призначену на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90% від суми заробітної плати. Згідно положень ч.18 ст.50-1 вищезгаданого Закону призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. У зв'язку з цим 12.04.2016 року він звернувся до Луцького об'єднаного управління пенсійного Фонду України Волинської області із заявою про проведення йому перерахунку пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку та долучив довідку прокуратури Волинської області № 18-93 вих. від 12.02.2016 року.
Однак відповіддю відповідача від 20.04.2016 року йому відмовлено у проведенні перерахунку пенсії з посиланням на ч. 5 розділу ІІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року, згідно якої з 01.06.2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначалась, зокрема, згідно з Законом України «Про прокуратуру». Враховуючи зазначене, з 01.06.2015 року пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не призначаються, а призначені, на думку відповідача, з 01.06.2015 року - не перераховуються.
На підставі наведеного просить визнати протиправними дії Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії у розмірі 90% від заробітної (чинної) плати та зобов'язати відповідача здійснити з 01.01.2016 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії) в розмірі 90% від розміру його місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Волинської області № 18-93 вих. від 12.02.2016 року з врахуванням виплачених сум та без обмеження максимального розміру та стягнути судові витрати по справі.
Представник позивача та представник відповідача надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутності. Представник позивача позов підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позову заперечила.
Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.04.2016 року судовий розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 24.10.2002 року перебуває на обліку в Луцькому об'єднаному управлінні пенсійного фонду України Волинської області, де отримує пенсію, призначену на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90% середньомісячного заробітку.
При наданні довідок при підвищенні розміру заробітної плати позивачу проводились перерахунки з 01.10.2003 року, з 01.12.2004 року, з 01.02.2005 року, з 01.05.2006 року, з 01.06.2007 року, з 01.03.2008 року.
12.04.2016 року позивач звернувся до Луцького об'єднаного управління пенсійного фонду України Волинської області із заявою про проведення йому перерахунку пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку та долучив довідку прокуратури Волинської області № 18-93 вих. від 12.02.2016 року.
Однак листом від 20.04.2016 року № 23/Б-01 відповідачем було відмовлено у проведенні перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що відповідно до ч.5 розділу ІІІ Закону України № 213-VIII від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 01.06.2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначалась, зокрема, згідно з Законом України «Про прокуратуру». Враховуючи зазначене, з 01.06.2015 року пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не призначаються, а призначені, на думку відповідача, з 01.06.2015 року - не перераховуються.
Відповідно до ст. 1 Конституції України: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Згідно зі ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 року, Європейській соціальній хартії від 03.05.1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення на задовільному рівні, докладати зусиль для її поступового піднесення на більш високий рівень, тощо.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Відповідно до вимог ст.1 Протоколу №12 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування будь-яким правом, яке визнане законом, повинно бути забезпечено виконанням без будь-якої дискримінації.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо [рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій (далі - Рішення № 5-рп/2002)].
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення № 5-рп/2002).
У цьому ж рішенні зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Таким чином, виходячи зі змісту статтей 22 та 64 Конституції України, право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України (у тому числі і Законом України «Про прокуратуру»), є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Аналогічну правову позицію висловив і Верховний Суд України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-348-а-13) та 17 грудня 2013 року (справа № 21-445-а-13).
Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Частиною 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-III від 12.07.2001 року), за правилами якої позивачу 31.07.2002 року призначено пенсію за вислугою років, передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Частиною 12 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-III від 12.07.2001 року) встановлено, що обчислення (перерахунок) пенсій проводиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Згідно з частиною 17 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-III від 12.07.2001 року) призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку із збільшенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більше як за 12 місяців. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати, що існували на день його звільнення з роботи.
З огляду на вищенаведені обставини та правові норми, суд приходить до висновку, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір та порядок перерахунку пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-420-а-13) та 17 грудня 2013 року (справа № 21-445-а-13).
Оскільки, відповідно до постанови КМ України № 1013 від 09.12.2015 року, відбулася зміна у розмірі заробітної плати працівників прокуратури, перерахунок розміру призначеної пенсії позивачу необхідно провести, виходячи із приписів ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-III від 12.07.2001 року), що діяла на час призначення пенсії.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року передбачено, що з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії /щомісячне довічне грошове утримання/ призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника консультанта народного депутата України.
Наведена норма свідчить про те, що з 01.06.2015 року не здійснюється призначення пенсій відповідно до спеціального законодавства, а саме: законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника консультанта народного депутата України, оскільки норми, які регулюють питання пенсійного забезпечення тієї категорії осіб, на яких поширюється дія цих законів, скасовані.
Аналізуючи вказані норми закону та виходячи з принципу незворотності дії законів у часі, суд приходить до висновку, що зазначені положення п. 5 Прикінцевих положень Закону України № 213-VIII від 02.03.2015 року стосуються порядку призначення пенсії прокурорам у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
Тому скасування порядку нарахування пенсій за спеціальними законами з 01 червня 2015 року та подальше призначення таких пенсій на загальних підставах не впливає на можливість проведення перерахунку пенсії, призначеної раніше, у відповідності до діючих на час її призначення норм Закону України «Про прокуратуру».
При цьому, суд вважає твердження відповідача про відсутність правових підстав для проведення перерахунку пенсії позивача з посиланням на п. 5 Прикінцевих положень Закону України № 213-VIII від 02.03.2015 року необґрунтованими тому, що він застосував нові положення до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності. Таке застосування норм права суперечить вимогам ч.1 ст. 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.
З'ясувавши всі фактичні дані у справі, суд вбачає протиправність дій відповідача в частині відмови позивачу в перерахунку пенсії, оскільки пенсія ОСОБА_1 призначена 24.10.2002 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року.
Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що відповідач діяв у порушення ст.19 Конституції України та наведених норм права, що встановлюють порядок обрахування пенсії працівнику прокуратури, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стосовно часу, з якого необхідно здійснити перерахунок пенсії позивачу, суд зазначає наступне.
Перерахунок пенсії повинен здійснюватися починаючи з 01.01.2016 року з моменту встановлення нових посадових окладів згідно постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (ч.18 ст.50-1 Закону №1789-ХІІ) з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно зі ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 10 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 11 КАС України).
Відповідно до ст. 13 КАС України особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ст.14 КАС України).
Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Врахувуючи вищенаведене, на підставіч.3 ст. 22, ч.1 ст. 58 Конституції України, статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-III від 12.07.2001 року), Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, керуючись ст.ст. 2, 7-11, 13, 14, 71, 86, 94, ч. 2 ст. 99, 158-163, 167, 186, ч.1 ст. 244-2, 254, ч.1 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Волинської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо відмови в перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 на підставі довідки прокуратури Волинської області № 18-93 вих. від 12.02.2016 року.
Зобов'язати Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 року відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії) в розмірі 90% від розміру його місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Волинської області № 18-93 вих. від 12.02.2016 року з врахуванням виплачених сум та без обмеження максимального розміру пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцького об'єднаного управління пенсійного Фонду України Волинської області на користь ОСОБА_1 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну грн.) судового збору.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Луцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Луцького міськрайонного суду В.Ф. Кирилюк