79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"29" червня 2016 р. Справа № 909/176/16
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Бонк Т. Б.
суддів Бойко С.М.
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання І.Борщ
за участю представників сторін:
від позивача (скаржника) - ОСОБА_2 (пред-к за довіреністю)
від відповідача- ОСОБА_3 (пред-к за довіреністю)
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" №14/2-661 від 22.04.2016 року
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2016 року (головуючий суддя Кобецька С.)
у справі № 909/176/16
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до відповідача: Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", м.Івано-Франківськ
про: стягнення 4 564 490,06грн., з яких: 1 543 623,30грн. - пеня, 2 830 048,93грн. - інфляційні втрати, 190817,83грн. - 3% річних,
рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2016 року у справі № 909/176/16 позов ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про стягнення 4 564 490,06грн. - задоволено частково. Стягнуто з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - 757 535,54грн. - пені, 2 671 132,71грн. - інфляційних втрат, 187 879,94грн. - 3 % річних, 65 611,25грн. - судового збору. В частині стягнення з ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" 786 087,76грн. - пені, 2 937,89грн. - 3% річних, 158 916, 22грн. - інфляційних втрат - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу в частині здійснення оплати за природний газ у встановлені строки позивачем було нараховано пеню, інфляційні втрати та три проценти річних. Рішення суду про відмову в позові мотивоване неправильним здійсненням розрахунків трьох процентів річних та інфляційних втрат. Судом першої інстанції, з врахуванням ч.1 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та фактичних обставин справи було зменшено пеню до 50% .
В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення в частині відмови у стягненні пені в сумі 771 811,65 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове, яким задоволити позов про стягнення пені в повному обсязі, мотивуючи це тим, що у відповідача відсутні виняткові обставини як підстави для зменшення пені, а відтак суд не мав права зменшувати нараховану пеню у даному випадку, при цьому судом першої інстанції також не враховано інтереси обох сторін та неправильно застосовано ст. 83 ГПК України, 551 ЦК України та 233 ГК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін, мотивуючи це наявністю скрутного матеріального становища, збитковістю підприємства та сплатою суми основної заборгованості в повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець/позивач) та ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (Покупець/відповідач) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №701/14-БО-15 від 10.12.13р.
Згідно п. 1.1. Договору, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей природний газ. Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (п. 1.2. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 28.01.14р.).
Пунктом 5.2.Договору, встановлено ціну за 1000 куб.м. природного газу - 4 473,82грн. в т.ч. ПДВ. Додатковими угодами №1 від 28.01.14р., №2 від 30.04.14р., №3 від 19.05.14р., №4 від 13.06.14р., №5 від 16.09.16р., №6 від 19.11.14р., №7 від 09.12.14р. до Договору, змінювалась ціна за 1000 куб.м. природного газу.
Приймання - передача газу, переданого Продавцем Покупцю у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання - передачі. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця (п.п.3.3.Договору).
Пунктом 6.1. Договору обумовлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Дослідженням обставин справи судом встановлено, що на виконання умов договірних відносин, позивач передав у власність відповідача, природний газ в обсязі 7394,173 тис. куб.м., на загальну суму 36 284 423,94грн. Даний факт підтверджують належним чином оформлені підписані та скріплені печатками сторін акти - приймання передачі природного газу від 31.01.14р. спожитий у січні 2014р., від 28.02.14р. спожитий у лютому 2014р., від 31.03.14р. спожитий у березні 2014р., від 30.04.14р. спожитий у квітні 2014р., від 31.05.14р. спожитий у травні 2014р., від 30.06.14р. спожитий у червні 2014р., від 31.07.14р. спожитий у липні 2014р., від 31.08.14р. спожитий у серпні 2014р., від 30.09.14р. спожитий у вересні 2014р., від 31.10.14р. спожитий у жовтні 2014р., 30.11.14р. спожитий у листопаді 2014р., від 31.12.14р. спожитий у грудні 2014р. (а.с.30-41).
Як вбачається з виписки ПАТ "НАК "Нафтогаз України" по операціях з ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" в період з 01.01.14р. по 30.11.15р. (а.с.43-44), відповідачем в повному обсязі здійснено розрахунок за поставлений природний газ в сумі 36 284 423,94грн., проте з порушенням строку проведення оплати, обумовленого п.6.1. Договору.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про застосування до відповідача відповідальності, обумовленої п.7.2. Договору купівлі-продажу природного газу №701/14-БО-15 від 10.12.13р., у вигляді пені в сумі 1 543 623,30грн. та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме, 2 830 048,93грн. - інфляційних втрат, 190 817,83грн. - 3% річних.
Зі змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з Договору.
В силу приписів ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Нормою ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється належним чином проведеним виконанням. Однак, якщо зобов'язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки в тому числі передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України /боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом/.
Крім того, приписами п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно п. 7.2. Договору, у разі невиконання Покупцем пункту 6.1. Договору, він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивачем нараховано відповідачу 1 543 623,30грн.- пені, 2 830 048,93грн.- інфляційних втрат, 190 817,83грн. - 3% річних (розрахунки а.с.8-16).
Відповідачем було подано контр розрахунок спірних заявлених до стягнення сум (а.с.64-78).
Судом першої інстанції при здійсненні перевірки правильності нарахування пені та 3% річних, встановлено, що при здійсненні розрахунку, позивачем включено дні фактичної оплати сум боргу в періоди часу, за який здійснювались нарахування пені та 3% річних, що не узгоджується з роз'ясненнями Вищого господарського суду України, викладеними у п.1.9. постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.13р., у відповідності до яких день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, пені та з приписами ст.ст. 599, 612 Цивільного кодексу України, за змістом яких, день виконання зобов'язання не може входити до періоду прострочення його виконання, позаяк, цього дня зобов'язання боржника, хоч і з порушенням строку виконання, але припиняється. Такої ж правової позиції дотримано у постановах Вищого господарського суду України від 20.10.15р. у справі №908/997/15-г, від 23.02.16р. у справі №904/6406/15, від 01.03.16р. у справі №904/7883/15, від 22.03.16р. у справі №904/8880/15.
За таких обставин, при здійсненні перерахунку розміру пені та 3% річних, судом першої інстанції правомірно виключено дні фактичної оплати із розрахунку періоду прострочення.
Що стосується суми інфляційних втрат, то судом першої інстанції встановлено, що виконуючи нарахування за простроченими грошовими зобов'язаннями відповідача за січень - грудень 2014р., позивачем нараховано індекс інфляції за кожний наступний місяць у заявленому періоді на суму боргу, що вже включала в себе інфляційне збільшення за попередній місяць, що суперечить вимогам закону. Така ж правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.11.15р. у справі №904/2808/15. У зв'язку із чим, згідно перерахунку, здійсненого судом першої інстанції, до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат у загальному розмірі 2 671 132,71грн.
Апеляційний суд, перевіривши розрахунки боргу позивача та здійснені перерахунки 3% річних та інфляційних втрат судом першої інстанції, вважає, що висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 2 671 132,71грн. - інфляційних втрат, 187 879,94грн. - 3 % річних є правильним та обґрунтованим.
Разом з тим, слід зазначити, що норми п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, надають право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
При цьому, суд використовує таке своє право на власний розсуд та в залежності від обставин справи, правові норми не обмежують право суду на зменшення пені, розміром, вказаним у клопотанні про таке зменшення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналогічне положення міститься і в ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Врахувавши ступінь вини відповідача у виникненні спору, причини неналежного виконання зобов'язання, факт добровільного та повного виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати коштів за поставлений позивачем природний газ, матеріальні інтереси обох сторін, особливість виробничо-господарського характеру діяльності відповідача - основним видом діяльності ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню, бюджетним установам, організаціям та іншим споживачам, які своєчасно не здійснюють розрахунки за надані відповідачем послуги (відповідно до Звіту про нарахування та оплату за спожиту теплоенергію за лютий 2016р., дебіторська заборгованість складає 92 709 194,09грн., в т.ч. 25 511 071,18грн. - борг бюджетних установ та організацій, 49 223 626,64грн. - заборгованість населення), важкий фінансовий стан та збитковість підприємства, що заслуговує на увагу (згідно Звіту про сукупний дохід ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" за 2015р. та балансу підприємства станом на 31.12.15р., сума збитку складає 32 млн. грн.), невідшкодування різниці в тарифах на теплову енергію перед відповідачем, що унеможливлює своєчасну оплату поставленого позивачем природного газу (згідно довідки ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" №20/210 від 25.01.16р., станом на 01.01.16р. заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що постачалась споживачам становить 33,1 млн. грн.), наявність значної суми податкового боргу (відповідно до листа ДПІ в м.Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області № 2771/10/0915-23-150/1237 від 02.03.16р., станом на 01.03.16р. сума податкового боргу ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" складає 27 027 455,29грн.), зважаючи на те, що сплата неустойки зачепить не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси населення та бюджетних установ, зокрема, щодо можливості постачання їм теплової енергії, а також те, що порушення відповідачем зобов'язання не потягло за собою значних збитків для позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку про зменшення розміру нарахованої пені на 50% та про стягнення з відповідача 757 535,54грн. - пені.
Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції повно встановив та врахував усі істотні обставини даної справи, повністю перевірив доводи сторін та правильно застосував до спірних правовідносин норми ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, дійшовши юридично вірного висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення пені.
Доводи апеляційної скарги про те, що господарський суд першої інстанції при зменшенні розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 50%, надав перевагу одній стороні та не врахував інтереси позивача, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки зменшена господарським судом сума пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, забезпечує баланс між інтересами кредитора і боржника та забезпечує застосування пені як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а не як інструменту отримання безпідставних доходів. Не знайшли свого підтвердження і доводи скаржника про недотримання судом першої інстанції вимог ст.ст. 43, 83 ГПК України, оскільки висновки суду про майновий стан відповідача базуються на доказах, наявних в матеріалах справи.
Крім того, слід зауважити, що пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Метою зменшення пені є встановлення такого балансу інтересів згідно з якими у кредитора не з'явиться незаконне збагачення, а боржник не отримає загрозу припинення діяльності
Нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509, ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. (постанова Вищого господарського суду України від 11 грудня 2014 року; справа № 908/1583/14).
Окрім неустойки, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів і при зменшенні розміру пені, за переконанням судів, позивач не понесе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані. (постанова Вищого господарського суду України від 04.11.15р. у справі №904/2808/15).
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про зменшення заявленої суми пені до 50 % та про стягнення з відповідача 757535,54грн. - пені, 2 671 132,71грн. - інфляційних втрат, 187 879,94грн. - 3 % річних. У частині позову про стягнення 786087,76грн. - пені, 2 937,89грн. - 3% річних, 158 916,22грн. - інфляційних втрат судом першої інстанції прийнято правомірне рішення про відмову.
З огляду на вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Судові витрати, за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому, судом взято до уваги п.4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.13р., згідно якого, у разі коли господарський суд на підставі п.3 ч.1 ст.83 ГПК України зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов"язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2016 року у справі № 909/176/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" №14/2-661 від 22.04.2016 року - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений 30.06.2016 р.
Головуючий суддя Бонк Т. Б.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Якімець Г.Г.