04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" червня 2016 р. Справа№ 910/33149/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Ропій Л.М.
Кропивної Л.В.
при секретарі: Верьовкін С.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Кохановський В.С. (за довіреністю №09/05-92 від 08.06.2016)
від відповідача: Омельченко О.М. (за довіреністю №11від 04.01.2016)
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір"
на рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 р.
у справі № 910/33149/15 (суддя: Якименко М.М.)
за позовом публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОБАНК"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір"
про стягнення 30 751,76 грн.
У грудні 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 30 751,76 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.03.2016 р. у справі № 910/33149/15 позов ПАТ "ЕНЕРГОБАНК" задоволено повністю: стягнуто з ТОВ "Український папір" на користь ПАТ "ЕНЕРГОБАНК" 30 751 грн. 76 коп.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено, що відповідач порушив зобов'язання щодо поставки та передачі у власність позивачу оплаченого товару.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір" звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 р. у справі № 910/33149/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про час та місце розгляду справи, тому відповідач не міг надати пояснення та заперечення по справі. Крім того, в матеріалах справи відсутні належні докази направлення позивачем на адресу відповідача копію позовної заяви з додатками, тому суд першої інстанції повинен був повернути позовну заяву позивачу без розгляду на підставі п.6 ч. 1 ст. 63 ГПК України. Також зазначив, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що відповідач після отримання коштів на загальну суму 30 751, 76 грн. хотів перерахувати кошти із свого додаткового поточного рахунку на свій основний поточний рахунок № 260070128173999, відкритий в АТ «Укрсімбанк», проте платіжне доручення № 32 від 30.01.2015 року позивачем виконано не було без надання жодних пояснень банку. Після надходження претензії позивача, відповідачем було сформоване в програмі «Клієнт-Банк» платіжне доручення № 33 від 12.02.2015 року, яким грошові кошти в сумі 30 751,76 грн. були перераховані позивачу , яке банком виконано не було.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу № 910/33149/15 до розгляду.
23.05.2016 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні 21.06.2016 року представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.01.2013 року між ПАТ "ЕНЕРГОБАНК" (покупець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" (постачальник, відповідач) укладено договір поставки №2989 (договір)(а.с.50)
За умовами зазначеного договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за цінами вказаними в рахунках-фактурах, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та провести його оплату на умовах та в порядку, визначених даним договором.(п. 1.1. договору ). Постачальник здійснює поставку товару покупцю згідно письмових замовлень покупця (у вигляді листів, факсимільних повідомлень тощо), складених на підставі прайс-листів постачальника, на протязі 10 днів з моменту отримання замовлення покупця (п. 3.1. договору).
Пунктами 4.1.- 4.3. договору передбачено, що розрахунки за товар, поставка якого передбачена даним договором, проводяться у вигляді безготівкових платежів у національній валюті України на поточний рахунок постачальника. Покупець, на підставі рахунка-фактури складеного постачальником, проводить оплату поставленого товару у розмірі 100 % протягом 10 календарних днів з моменту поставки. Оплата товару, поставка якого передбачена даним договором, може проводитись авансовими платежами, що узгоджується сторонами додатково.
Згідно п. 5.1. договору товар вважається прийнятим Покупцем від Постачальника за кількістю і якістю після підписання уповноваженими представниками сторін відповідної накладної.
Пунктом 9.1. вищевказаного договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. У випадку, якщо в термін за 15 днів до закінчення строку дії даного договору, будь-яка сторона не повідомить іншу сторону про свій намір розірвати даний договір, він вважається пролонгованим на наступний рік , на тих же умовах.
Доказів надіслання повідомлення про розірвання вищевказаного договору, в порядку визначеному п. 9.1 та 9.3 сторонами не надано. Отже, колегія суддів вважає, що договір поставки № 2989 від 14.01.2013 року був пролонгований між сторонами.
Відповідачем виставлено позивачу рахунки-фактури на плату товару (авансовий платіж) в розмірі 30 751,76 грн., а саме: №ЭБ-00010 від 22.01.2015 року на суму 22 962,14 грн., №ЭБ-00014 від 22.01.2015 року на суму 7 789,62 грн. (а.с. 12,13)
Позивачем оплачено виставлені рахунки в розмірі 30 751,76 грн., що підтверджується меморіальним ордерами №361881 від 29.01.2015р. та №362192 від 29.01.2015 року.(а.с.15,16).
Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2015 року позивач направив на адресу відповідача лист №3708/15, з проханням повернути кошти, сплачені за канцтовари та папір згідно рахунків - фактури №ЭБ-00010 від 22.01.2015 року на суму 22 962,14 грн., №ЭБ-00014 від 22.01.2015 року на суму 7 789,62 грн. в зв'язку з не поставкою товару. (а.с.17). Відповідач відповіді на лист не надав та кошти не повернув.
23.12.2015 року позивач вдруге звернувся до відповідача, з повідомленням-вимогою №4127/5 в якому зазначено, що станом на 23.12.2015 рік товар не поставлений, згідно оплачених ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» рахунків -фактури, тому вимагав повернути сплачені Банком кошти в сумі 30 751,76 грн. (а.с.19).
У відповідь на вищезазначений лист, відповідач направив на адресу позивача лист №1033-б від 29.12.2015 року в якому повідомив, що грошові кошти в сумі 30751,76 грн. знаходяться на розрахунковому рахунку 26002311031201 відкритому в ПАТ «Енергобанк» для проведення коштів направляємо у Ваш адрес платіжне доручення № 30 від 28.12.2015 року повернення коштів. (а.с.140).
06.01.2016 року позивач направив відповідачу лист № 23/5 в якому повідомив, що відповідно до постанови Правління Національного банку України №370 від 11.06.2015 року з 12.06.2015 року було розпочато процедуру ліквідації Пат «ЕНЕРГОБАНК», отже з дня початку ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» та повернення банківської ліцензії, Банк не має права здійснювати ведення рахунків фізичних та юридичних осіб. (а.с.142).
Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо поставки та передачі у власність позивачу оплаченого товару, згідно умов договору поставки, в зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати товару.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином доведено, що відповідачем було порушено договірні зобов'язання, щодо поставки товару, тому позовні вимоги щодо повернення сплачених коштів за товар є обґрунтованими та доведеними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 ЦК України).
У відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплат
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, перерахував відповідачу суму попередньої оплати в розмірі 30 751,76 грн., а відповідач в порушення умов договору не поставив та не передав позивачу у власність товар, в зв'язку з чим зобов'язаний повернути суму попередньої оплати.
Апелянтом не надано належних та допустимих доказів, які б спростували розмір позовних вимог, або які б підтвердили поставку товару за який було сплачено позивачем у відповідності до меморіальних ордерів, які містяться в матеріалах справи.
Як вже зазначалось пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець на підставі рахунку-фактури складеного постачальником, проводить оплату поставленого товару у розмірі 100% протягом 10 календарних днів з моменту поставки.
Матеріали справи свідчать, що відповідач виставив позивачу рахунки-фактури на загальну суму 30 751,76 грн., позивач в свою чергу згідно меморіальних ордерів сплатив 100% розмір за товар в сумі 30 751,76 грн. як того вимагає п. 4.2 договору, але відповідач оплачений товар не поставив, та посилається на п.4.3 договору в якому визначено авансові платежі, які мають узгоджуватись додатковими угодами.
Щодо посилання апелянта, на те, що останнім були повернуті кошти платіжним дорученням № 30 від 28.12.2015 року, але позивач не зарахував їх на свій рахунок, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у позивача на момент повернення коштів з 12.06.2015 року, відповідно до рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 115 (а.с. 23), було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», а тому у Банку були відсутні правові підстави для виконання платіжного доручення ТОВ «Український папір» № 30 від 28.12.2015 року.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 30 751,76 грн. - заборгованості (попередньої оплати за договором поставки №2989 від 14.01.2013 року), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Стосовно посилання апелянта, на те, що суд першої інстанції порушуючи права відповідача не належним чином повідомив відповідача про час та місце розгляду справи, залишив без задоволення клопотання про відкладення, та виніс рішення у відсутності представника відповідача.
Колегія суддів, вважає доводи апелянта необґрунтованими з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про час та місце розгляду справи, про, що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали. Відповідач в свою чергу в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення без участі представника відповідача, унеможливило скористатись останнім своїми процесуальними правами, які наведені у статті 22 ГПК України.
Колегія судів зазначає, що позовна заява була прийнята до провадження 04.01.2016р., ухвала про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду була отримана представником відповідача 14.01.2016 року (поштове повернення №37382861)(а.с.4). У судове засідання 23.02.2016 року представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, письмових заперечень на позовну заяву не надав. Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.02.2016 року розгляд справи було відкладено до 09.03.2016 року.
09.03.2016 року до суду першої інстанції представник відповідача надав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому зазначив, що ухвала про призначення розгляду від 04.01.2016 року йому не надходила.
Зазначене посилання апелянта спростовується матеріалами справи, а саме поштовим повідомленням про вручення № 37382861, в якому зазначено прізвище та підпис представника відповідача Віннікова отримано 14.01.2016 року. (а.с.4). Зважаючи на тривалий час розгляду та відкладення розгляду справи, у відповідача було достатньо часу скористатись своїми правами наведеними у статті 22 ГПК України. Апелянт в свою чергу своїм правом не скористався, заперечень по справі до суду не надав.
Крім того, суд першої інстанції відкладав розгляд справи, в межах процесуального строку встановленого ст. 69 ГПК України, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів, вважає, що відповідач не був позбавлений права в порядку ст. 28 ГПК України направити в судове засідання іншого представника.
Отже, доводи апелянта є необґрунтованими та не підтвердженні належними та допустимими доказами, а тому вимоги скаржника задоволенню не підлягають враховуючи вищевикладені обставини.
Необґрунтованими є також доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази направлення позивачем на адресу відповідача копію позовної заяви з додатками, тому суд першої інстанції повинен був повернути позовну заяву позивачу без розгляду на підставі п.6 ч. 1 ст. 63 ГПК України, оскільки як вбачається з матеріалів справи, а саме з опису вкладення №0100134607330 позивачем було направлено позовну заяву з додатками на адресу відповідача 30.12.2015 року (а.с.26).
Відповідно до п. 6 статті 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів надсиланні відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Згідно п. 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення, бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля.
Отже, опис вкладення в цінний лист із відтиском штампу поштового відділення є належним доказом направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року у справі № 910/33149/15, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" на рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року у справі № 910/33149/15 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року у справі № 910/33149/15 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/33149/15 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Л.М. Ропій
Л.В. Кропивна