"30" червня 2016 р.Справа № 915/152/16
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Бєляновського В.В.,
суддів: Величко Т.А.,
Лавриненко Л.В.
при секретарі - Альошиній Г.М.
за участю представників:
Від позивача: Довбенко О.В.
Від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4
Від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Содружество"
на рішення господарського суду Миколаївської області
від 28 квітня 2016 року
у справі № 915/152/16
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Содружество"
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 Анатолійовичаза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" в особі відділення № 10 філії "Південне Регіональне Управління" АТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ"
про стягнення 505 000 грн.
У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Содружество" (далі - ТОВ «ГК «Содружество») звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 505 000 грн., які були перераховані на рахунок відповідача, як передоплата на виконання договору № 1/2207 від 22.07.2015р., строк дії якого закінчився 31.12.2015 року.
Позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 525, 526, 626, 629 ЦК України обґрунтовувалися неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення перерахованих позивачем за цим договором в якості передоплати грошових коштів у розмірі 605 000 грн.
ФОП ОСОБА_3 позов не визнав посилаючись на відсутність своєї вини у порушенні зобов'язань за договором № 1/2207 від 22.07.2015р. з огляду на те, що вказані кошти знаходяться в Публічного акціонерного товариства "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" в особі філії "Південне Регіональне Управління" ПАТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ", в якому він обслуговувався та якому доручив згідно з платіжним дорученнями від 04.08.2015р. повернути 605 000 грн. позивачу, але Банк переказав останньому лише 100 000 грн., у зв'язку чим 20.01.2016 року ФОП ОСОБА_3 був визнаний кредитором Банку, який віднесено до категорії неплатоспроможних, за заборгованістю в сумі 505 000 грн. Отже, при задоволенні Банком його кредиторських вимог та поверненні коштів в сумі 505 000 грн. вони будуть негайно повернуті позивачу.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.03.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Публічне акціонерне товариство "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" в особі Відділення № 10 філії "Південне Регіональне Управління" АТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ", яке у письмових поясненнях зазначало про те, що у серпні 2015 року на рахунок ФОП ОСОБА_3 відкритий згідно з договором на розрахунково - касове обслуговування в АТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" позивачем було перераховано кошти в сумі 605 000 грн. і того ж дня зазначені кошти були зараховані на поточний рахунок відповідача як клієнта Банку. Згідно з чинним законодавством безготівкові кошти, що знаходяться на поточному рахунку, є об'єктом речового права та власністю його володільця. В даному випадку грошові кошти, що були перераховані позивачем, є власністю відповідача з моменту їх надходження (зарахування) на його поточний рахунок. Договори, що були укладенні між позивачем та відповідачем, а також між відповідачем та ПАТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" є двосторонніми і права та обов'язки за цими договорами виникають лише у сторін, що їх уклали, та лише в межах передбачених цими договорами.
Крім того, Банк вказував те, що 17.12.2015 року відповідно до постанови Правління НБУ № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 18.12.2015 №230 "Про початок процедури ліквідації АТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" та делегування повноваження ліквідатора банку".
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року (суддя - Фролов В.Д.) в позові відмовлено повністю з мотивів необґрунтованості позовних вимог. В апеляційній скарзі ТОВ «ГК «Содружество» посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22 липня 2015 року між ТОВ «ГК «Содружество» (отримувач) та ФОП ОСОБА_3 (постачальник) було укладено договір № 1/2207, за яким постачальник зобов'язався поставити, а отримувач прийняти та оплатити мед натуральний бджолиний, надалі - товар, в порядку та на умовах, визначених даним договором. Товар поставляється отримувачу окремими партіями (розділ 1 договору).
Відповідно до розділу 2 договору кількість поставленого за даним договором товару орієнтовно складає - 70 тон. Ціна товару обумовлюється в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного договору. Асортимент, кількість товару, що постачається в кожній партії узгоджується сторонами в ході виконання договору, що відображається в товарних накладних на товар по вазі нетто, які є невід'ємними частинами даного договору. Загальна вартість товару, який постачається за даним договором орієнтовно складає - 1 500 000 грн.
Згідно з п.п. 7.1, 7.2 договору оплата товару за договором здійснюється отримувачем по безготівковому розрахунку, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в строки, погоджені сторонами. У випадку не поставки постачальником товару отримувачу, раніше перераховані отримувачем постачальнику грошові кошти підлягають поверненню на першу вимогу отримувача.
Умовами п. п. 11.2, 11.9 договору визначено, що зміни і доповнення до даного договору будуть дійсними тільки у тому випадку, якщо вони складені в письмовій формі і підписані уповноваженими представниками сторін. Всі додаткові угоди є його невід'ємними частинами. Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2015р.
Розділом 12 договору визначено юридичну адресу та реквізити сторін, і зокрема, постачальник: ФОП ОСОБА_3; 56100, АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_2, МФО 326933, код НОМЕР_1.
На виконання умов договору, позивач за платіжним дорученням № 3715 від 04.08.2015р. перерахував на зазначений відповідачем у договорі розрахунковий рахунок № НОМЕР_2, МФО 326933, у філії "Південне Регіональне Управління" ПАТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" грошові кошти для закупівлі меду в сумі 605 000 грн., з призначенням платежу: «кошти для закупівлі меду згідно договору від 22.07.15р.».
Проте, відповідач в порядку та на умовах визначених вищевказаним договором товар позивачеві не поставив, а того ж дня звернувся до філії "Південне Регіональне Управління" ПАТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" з заявою про перерахування помилково перерахованих коштів, які були зараховані 04.08.2015р. на його поточний рахунок № НОМЕР_2, та подав до Банку платіжне доручення від 04.08.2015р. про перерахування з його поточного рахунку коштів в сумі 605 000 грн. на рахунок ТОВ «ГК «Содружество», як повернення помилкового перерахованих коштів. Але Банк не здійснив переказ коштів з рахунку ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ «ГК «Содружество», платіжне доручення від 04.08.2015р. відповідачеві не повернув.
05 серпня 2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору № 1/2207 від 22.07.2015р., якою сторони внесли зміни в розділ 12 договору "Юридична адреса та реквізити сторін" в частині реквізитів відповідача, виклавши їх наступним чином: ФОП ОСОБА_3; 56100, АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_3 в Ощадбанк МФО 326461, код НОМЕР_1.
Претензією від 17.08.2015р. № 42/08-А позивач повідомив відповідача про невиконання останнім своїх зобов'язань за договором № 1/2207 від 22.07.2015р. щодо поставки товару та посилаючись на п. 7.2 договору, яким установлено, що у разі не поставки постачальником товару отримувачу, раніше перераховані отримувачем постачальнику грошові кошти підлягають поверненню на першу вимогу отримувача, виклав вимогу в строк до 03.11.2015 року повернути йому грошові кошти в сумі 605 000 грн. сплачені за платіжним дорученням № 3715 від 04.08.2015р.
Згідно з платіжним дорученням № 2 від 19.08.2015р. відповідач перерахував на банківський рахунок позивача грошові кошти в сумі 100 000 грн., як повернення помилково перерахованих коштів.
Листом від 24.11.2015р. № 9-037100/22811 банківська установа повідомила відповідача, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 №612 "Про віднесення ПАТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" до категорії неплатоспроможної" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних-осіб прийнято рішення від 17.09.2015 №171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" та делегування повноважень тимчасової адміністрації банку" на строк 3 місяці з 18.09.2015 по 17.12.2015 (включно). Під час дії тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (в тому числі повернення платежів за комунальні послуги, платежі з оплати товару та послуг, грошових переказів в інші банки України, SWIFT-переказів та інших платежів), оскільки вони, відповідно до п.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є вимогами кредитора.
20.01.2016 року ФОП ОСОБА_3 було визнано кредитором ПАТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" за заборгованістю в сумі всіх належних йому коштів у розмірі 505 000 грн.
Посилаючись на те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1/2207 від 22.07.2015р. щодо поставки товару, сума неповернутих грошових коштів, сплачених останньому в якості передоплати, становить 505 000 грн., позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд посилаючись на встановлені у справі обставини та керуючись п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", дійшов висновку про те, що позовні вимоги до ФОП ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки подавши до Банку розрахункові документи - платіжні доручення від 04.08.2015р. та від 18.08.2015р. та ініціювавши повернення позивачу помилково сплачених коштів, відповідач завершив процедуру повернення цих коштів.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого суду з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у ній є вимога позивача про повернення перерахованих як передоплата на виконання договору поставки № 1/2207 від 22.07.2015р., строк дії якого закінчився 31.12.2015 року, грошових коштів в сумі 505 000 грн., про повернення яких відповідачем, як клієнтом Банку, здійснено доручення банківській установі (третій особі у справі) шляхом надання платіжних доручень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ч. 3 ст. 1066 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" в особі філії "Південне Регіональне Управління" ПАТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір на розрахунково-касове обслуговування, за яким Банк відкрив відповідачу поточний рахунок у національній валюті та зобов'язався здійснювати розрахунково-касове обслуговування, а останній - оплачувати послуги Банку згідно з тарифами та у порядку і на умовах, визначених цим договором, що підтверджується, зокрема, договором № 1/2207 від 22.07.2015р., платіжними дорученнями від 04.08.2015р. та від 19.08.2015р., банківською випискою по особовому рахунку відповідача від 22.04.2016р., кредиторською вимогою від 20.01.2016р. та ніким із учасників судового процесу не заперечується.
Згідно ч. 1, 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 ЦК України).
Частинами 32.1., 32.2, 32.8. ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк, який обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ. Спори, пов'язані із здійсненням банками переказу, розглядаються у судовому порядку.
Таким чином, судом апеляційної інстанції установлено, що клієнтом ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне РУ "ПАТ" Банк "Фінанси та кредит" є ФОП ОСОБА_3, між позивачем і третьою особою відсутні будь-які зобов'язальні правовідносини, які мають майново-грошовий характер, а тому позивач не має права виступати кредитором за майновою вимогою з розпорядження коштами, які йому не належать.
З моменту зарахування коштів у розмірі 605 000 грн. Банком на рахунок відповідача, що було здійснено 04.08.2015 року згідно з платіжним дорученням № 3715, зазначені кошти перейшли у власність ФОП ОСОБА_3, яким з третьою особою укладений договір на розрахунково-касове обслуговування, а тому розпоряджатися спірними коштами та надавати банку розпорядження щодо них може лише відповідач.
Відповідно до положень п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Зі змісту вказаної норми та з встановлених у справі обставин вбачається, що саме ФОП ОСОБА_3 є належним відповідачем у цій справі, який у свою чергу має право на звернення до суду із позовом до третьої особи з відповідними вимогами.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору поставки, на виконання умов якого ТОВ «ГК «Содружество» було здійснено передоплату вартості обумовленого договором товару, і який в подальшому припинився у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, проте товар за цим договором відповідачем поставлений не був.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вже було зазначено вище, умовами п. 7.2 договору встановлено, що у разі не поставки постачальником товару отримувачу, раніше перераховані отримувачем постачальнику грошові кошти підлягають поверненню на першу вимогу отримувача.
Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Враховуючи те, що 505 000 грн. були перераховані як передоплата за договором поставки, який в подальшому припинився у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, у відповідача на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України виникло зобов'язання повернути позивачу виконане ним за договором.
На вказані норми матеріального права місцевий суд не звернув належної уваги та не врахував, що у спірних правовідносинах кредитором є позивач, а боржником - відповідач.
Невиконання контрагентом відповідача, тобто Банком, своїх зобов'язань щодо перерахування коштів позивачеві, не звільняє відповідача від зобов'язання повернути належні позивачу кошти, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до відповідача.
Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський Суд України при здійсненні касаційного провадження в аналогічних справах (постанови ВГСУ від 14.03.2016р. у справі № 915/914/15, від 27.04.2016р. у справі № 915/968/15).
За таких обставин, рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позовну не можна визнати таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Згідно з ст. ст. 44, 49 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору в сумі 15 907 грн., у тому числі 8332 грн. за подання і розгляд апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Содружество" задовольнити.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року у справі № 915/152/16 скасувати.
Позов задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (56100, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Содружество" (73000, м. Херсон, вул. Петренка, 18, код 14121018) 505 000 грн. та судові витрати в сумі 15 907 грн.
Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням правильних реквізитів сторін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Величко Т.А.
Лавриненко Л.В.