04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"23" червня 2016 р. Справа№ 5002-16/5298-2011
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Дикунської С.Я.
при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
на ухвалу Господарського суду Київської області
від 06.04.2016
за скаргою Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
про визнання неправомірною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
у справі № 5002-16/5298-2011 (суддя Колесник Р.М.)
за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»,
до Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго»,
про стягнення коштів,
за участю представників сторін:
від позивача: Яковенко П.А. - представник (довіреність №175/16 від 27.04.2016);
від відповідача: не з'явився;
від Департаменту ДВС: Росторгуєв С.С. - представник (довіреність №910/9/32-15 від 28.12.2015),
08.02.2016 до Господарського суду Київської області від Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі - ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», позивач, заявник) надійшла скарга від 04.02.2016 №31/13-389 про визнання неправомірною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - Департамент ДВС Міністерства юстиції України) під час виконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012 у справі №5002-16/5298-2011.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.04.2016 у справі №5002-16/5298-2011 скаргу задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що призвело до невиконання наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012 у справі № 5002-16/5298-2011 про стягнення грошових коштів з Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
Не погоджуючись із ухвалою суду, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Київської області від 06.04.2016 у справі № 5002-16/5298-2011 скасувати.
Підстави звернення з апеляційною скаргою скаржником обґрунтовані тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали було порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що є підставою для її скасування.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 апеляційна скарга прийнята до провадження судовою колегією у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Дикунська С.Я., Жук Г.А., розгляд справи призначено на 23.06.2016.
Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні 23.06.2016 представник Департаменту ДВС підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати.
Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає ухвалу законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржувану ухвалу без змін.
Відповідач свого уповноваженого представника у судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Вислухавши думку представників позивача, Департаменту ДВС щодо можливості розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача, враховуючи вимоги частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснити розгляд справи за наявними у ній матеріалами та за відсутності уповноваженого представника відповідача.
23.06.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду. Окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду, зокрема, про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби.
Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.01.2012 у справі №5002-16/5298-2011 позов Дочірньої компанії «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» до ОП «Кримтеплокомуненерго» задоволено повністю, стягнуто з ОП «Кримтеплокомуненерго» на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 102 307 483,77 грн основного боргу, 4 405 514,13 грн пені, 3 146 689,15 грн інфляційних збитків, 2 191 738,86 грн 3% річних та 56 460,00 грн судового збору.
13.02.2012 Господарським судом Автономної Республіки Крим було видано судовий наказ на примусове виконання даного рішення.
29.05.2012 Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (надалі - державний виконавець) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №32799220 з примусового виконання судового наказу у справі №5002-16/5298-2011.
Постановами від 16.05.2013 державним виконавцем було стягнуто з боржника виконавчий збір, накладено арешт на кошти боржника, приєднано виконавче провадження №32799220 до складу зведеного виконавчого провадження щодо боржника, загальна сума стягнення за яким становила 325 121 902,89 грн.
Місцевим судом встановлено, що виконавче провадження щодо боржника неодноразово зупинялося, на підставі пункту 15 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на включення боржника до Реєстру підприємств паливо-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування сталого функціонування підприємств паливо-енергетичного комплексу».
Постановою від 15.10.2015 державним виконавцем було поновлено виконавче провадження №32799220 у зв'язку з закінченням терміну дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливо-енергетичного комплексу, передбаченої вищевказаним Законом.
31.12.2015 державним виконавцем винесено постанову про виведення вказаного виконавчого провадження із зведеного та постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 2, 9 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Постанова про повернення виконавчого документу мотивована тим, що боржник знаходиться на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим, на якій Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» заборонено вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а тому державний виконавець позбавлений можливості звернути стягнення на майно боржника та перевірити його майновий стан.
Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність відділу ДВС, заявник вказав, що остання полягає у зволіканні із вчинення своєчасного та повного виконання рішення, незастосуванні виконавцем усіх наданих йому повноважень щодо перевірки майнового стану боржника, виявлення його майна та здійснення заходів з примусового виконання рішення в період, що передував окупації території АР Крим.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення скарги на бездіяльність Департаменту ДВС з огляду на наступне.
Статтею 124 Конституції України та статтею 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Місцевим господарським судом правильно встановлено, що в межах виконавчого провадження боржником за розглядуваним виконавчим документом сплачено 102 307 483,00 грн, залишок боргу становить 9 800 402,14 грн.
Таким чином, рішення Господарського суду Автономної республіки Крим від 24.01.2012 на даний час залишається невиконаним.
Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Отже, обов'язком органів виконавчої служби є забезпечення повного, своєчасного та неупередженого виконання рішення суду.
Згідно із частиною 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною 2 статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Статтею 32 вказаного Закону встановлено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника.
Як вже зазначалось, виконавцем на виконання приписів Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування сталого функціонування підприємств паливо-енергетичного комплексу» та керуючись пунктом 15 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» з моменту відкриття виконавчого провадження (29.05.2012) до часу повернення виконавчого документу (31.12.2015) виконавче провадження неодноразово зупинялося та поновлювалось.
Заявник, не заперечуючи проти правомірності зупинення виконавчого провадження, зазначає, що строк, визначений пунктом 3.4. статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливо-енергетичного комплексу», протягом якого до боржника застосовується процедура погашення заборгованості, що власне і є підставою для зупинення виконавчого провадження, Законами від 13.01.2011 № 2940-VI, від 15.05.2013 №238-VII, від 03.07.2014 №571-VII та від 14.05.2015 №423-VIII неодноразово продовжувався та встановлювався до 01.01.2013, 01.01.2014, 01.01.2015 та 01.09.2015 відповідно, тобто у виконавця протягом тривалого часу, коли існувала перерва у дії пункту 3.4. статті 3 зазначеного Закону, була реальна можливість вчиняти заходи з примусового виконання рішення суду, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
Дослідивши вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку, що з 01.01.2013 по 15.05.2013, з 01.01.2014 по 03.07.2014 та з 01.09.2015 положення п. 3.4. ст. 3 вищевказаного Закону не діяли, а відтак, державний виконавець не був обмежений у своїх повноваженнях щодо вчинення примусового виконання рішення суду.
В апеляційній скарзі скаржник вказав, що для здійснення примусового виконання рішення суду державним виконавцем направлялись вимоги до територіального відділення Держгірпромнагляду по АР Крим і місту Севастополю, Інспекції державного технічного нагляду при Раді міністрів АР Крим, Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим, ВРЕР УДАІ ГУМВС в АР Крим, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві про надання інформації стосовно належного боржнику майна, техніки та транспортних засобів (а.с.93-95).
Водночас, матеріали виконавчого провадження не містять інформації, що була надана за результатами направлення таких вимог та відомостей щодо реагування державного виконавця на ненадання таких відповідей.
Крім того, згідно приписів частини 8 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Відповідно до пункту 1.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Надані суду матеріали виконавчого провадження не підтверджують факт дотримання виконавцем наведених приписів законодавства, що є свідченням бездіяльності виконавця щодо невжиття усіх можливих заходів з метою забезпечення повного та своєчасного виконання рішення.
Згідно з частиною 4 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, не знімається. У період зупинення виконавчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів щодо розшуку боржника (його майна) або перевірки його майнового стану.
Таким чином, зупинення виконавчого провадження щодо боржника не було перешкодою для здійснення виконавцем усіх можливих заходів для розшуку майна боржника та перевірки його майнового стану.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що державним виконавцем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів вчинення дій з метою перевірки майнового стану боржника протягом часу перебування виконавчого документу на виконанні, включаючи час зупинення виконавчого провадження.
Заперечуючи проти задоволення скарги, апелянт вказав, що ним вживалися заходи з метою примусового виконання рішення суду, а саме, було накладено арешт на грошові кошти боржника, про що прийнято відповідну постанову від 16.05.2013.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, постановою начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби України від 28.05.2013 було скасовано зазначену постанову про накладення арешту у зв'язку з тим, що боржником в значній частині проведено погашення заборгованості перед стягувачем.
Даною постановою державного виконавця було зобов'язано провести виконавчі дії та вжити подальші заходи примусового виконання рішень в межах наявного залишку заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, державний виконавець виставив боржнику в квітні, травні 2014 року та в грудні 2015 року платіжні вимоги на примусове списання суми боргу, проте вчинення таких дій не спростовує мотивованого висновку місцевого господарського суду про наявність ознак бездіяльності в діях державного виконавця та невчинення ним наданих йому Законом заходів з метою повного виконання рішення, що призвело до невиконання наказу господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2012 у справі №5002-16/5298-2011.
Твердження апелянта про пропуск заявником десятиденного строку на подання скарги на бездіяльність відділу ДВС відхиляються колегією суддів з огляду на їх необґрунтованість.
Так, згідно з частиною 1 статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Проте, відповідно до пункту 9.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 № 9 якщо обов'язок органу Державної виконавчої служби вчинити певну дію прямо передбачено законом, але строк її вчинення не зазначений, то бездіяльність даного органу може бути оскаржена в будь-який час, коли скаржник дійде висновку про порушення у зв'язку з цією бездіяльністю його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі.
Таким чином, в даному випадку строк на оскарження бездіяльності виконавця скаржником пропущено не було.
Згідно статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд, належним чином дослідивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвала господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
Керуючись статтями 43, 33-34, 49, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.04.2016 у справі №5002-16/5298-2011 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 06.04.2016 у справі №5002-16/5298-2011 залишити без змін.
3. Матеріали справи №5002-16/5298-2011 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Г.А. Жук
С.Я. Дикунська